Теорема Вайтхеда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

У алгебричній топології теорема Вайтхеда стверджує, що якщо неперервне відображення f між CW-комплексами X і Y породжує ізоморфізми на всіх групах гомотопій, то f є гомотопною еквівалентністю. Теорему довів у 1949 році англійський математик Джон Вайтхед для демонстрації корисності введеного ним поняття CW-комплексу.

Твердження[ред. | ред. код]

Нехай X і Y є топологічними просторами. Неперервне відображення

для будь якої точки x у X і довільного n ≥ 1 породжує гомоморфізм

де πn(X,x) позначає n-ну групу гомотопій простору X із виділеною точкою x. (Для n = 0, π0(X) позначає множину компонент лінійної зв'язності простору X.) Відображення f називається слабкою гомотопною еквівалентністю якщо функція

є бієкцією і гомоморфізми f* є ізоморфізмами для всіх x у X і всіх n ≥ 1. (Якщо X і Y є лінійно зв'язними то перша умова виконується автоматично, а другу можна перевірити для довільної єдиної точки x у X.)

Теорема Вайтхеда стверджує, що слабка гомотопна еквівалентність між двома CW-комплексами є гомотопною еквівалентністю, тобто для відображення f: XY існує гомотопно обернене g: YX. Як наслідок таке твердження є справедливим і для просторів X і Y, що є гомотопно еквівалентними до CW-комплексів.

Поєднуючи твердження теореми із теоремою Гуревича одержується важливий наслідок: неперервне відображення між однозв'язними CW-комплексами, що породжує ізоморфізми на всіх всіх сингулярних гомологічних групах (із цілочисловими коефіцієнтами) є гомотопною еквівалентністю.

Простори із ізоморфними групами гомотопій можуть не бути гомотопно еквівалентними[ред. | ред. код]

У твердженні теореми не достатньо вимагати ізоморфізму груп πn(X) і πn(Y) для всіх n для того щоб простори X і Y були гомотопно еквівалентні. Необхідно щоб ізоморфізми груп гомотопій породжувалися відображеннями f : XY. Наприклад нехай X= S2 × RP3 і Y= RP2 × S3. Тоді X і Y мають ізоморфні фундаментальні групи, що є ізоморфними Z/2, і універсальні накриваючі простори гомеоморфні S2 × S3; тому їх групи гомотопій є ізоморфними. З іншої сторони їх групи гомологій є різними і тому X і Y не є гомотопно еквівалентними.

Теорема Вайтхеда не є справедливою для всіх топологічних просторів. Наприклад для варшавського кола, що є компактною підмножиною площини, всі групи гомотопій є тривіальними, але відображення із варшавського кола і одноточковий простір не є гомотопною еквівалентністю.

Доведення теореми[ред. | ред. код]

Лема 1[ред. | ред. код]

Нехай є парою топологічних просторів для яких включення є слабкою гомотопною еквівалентністю. Нехай є CW-комплексом, із виділеною точкою, яка є 0-клітиною. Тоді для будь-якої виділеної точки у , індуковане відображення класів гомотопії (для класу гомотопії за означенням ) є бієкцією.

Доведення леми[ред. | ред. код]

Спершу доведемо, що є сюр'єктивним. Нехай є неперервним відображенням із збереженням виділених точок. За допомогою індукції по розмірності кістяків комплексу доведемо, що можна гомотопно деформувати так щоб образ при одержаному відображенні належав . Також при цьому для будь-якого підкомплекса у образ якого при відображенні належить , тоді не залежить від зокрема гомотопія зберігає виділену точку.

Для підкомплекса і кістяка позначимо і продовжимо на як і . Оскільки включення у є слабкою гомотопною еквівалентністю, то зокрема перетин кожної лінійної компоненти зв'язності простору із підпростором є лінійною компонентою зв'язності у . Звідси якщо є будь-якою 0-клітиною у , тоді існує шлях для якого і

Відображення можна продовжити на як Таким чином одержується база індукції.

Припустимо тепер, що відображення продовжено до відображення для якого

Для кожної n-клітини у , розглянемо композицію відображень

при якому образ є підмножиною

Визначимо гомеоморфізм із у себе заданий у граничних точках як:

У внутрішніх точках гомеоморфізм можна задати розглянувши як джойн множини і точки (0, 1/2). Тоді за означенням а всі інші внутрішні точки можна однозначно записати як де а є деякою граничною точкою у При такому записі можна одержати значення гомоморфізму як де для граничної точки визначено вище.

Для такого гомеоморфізму відображення є відображенням із пари просторів у пару просторів і тому є елементом відносної гомотопної групи , для деякої виділеної точки. Але є тривіальною групою і тому можна продовжити до відображення із при якому образи і належать Тоді після ще одного застосування відображення можна продовжити до відображення із при якому образ належать Цей процес задає неперервне продовження

для якого і як наслідок неперервне продовження для якого Тому є сюрєкцією.

Для доведення ін'єктивності нехай є неперервними відображеннями із збереженням виділеної точки для яких і є гомотопними за допомогою точкової гомотопії Оскільки є CW-комплексом і є підкомплексом, то із доведеної властивості сюр'єктивності можна гомотопно деформувати у відображення що збігається з на Тобто є гомотопією між і із збереженням виділеної точки.

Лема 2[ред. | ред. код]

Для слабкої гомотопної еквівалентності із збереженням виділених точок і CW-комплекса для якого виділена точка є 0-клітиною, відображення між класами гомотопії є бієктивним.

Доведення[ред. | ред. код]

Відображення є композицією відображень

де є циліндром відображення, є ін'єктивним відображенням, а є гомотопною еквівалентністю. Оскільки і є слабкими гомотопними еквівалентностями, то і є слабкою гомотопною еквівалентністю. Тому є бієкцією. Оскільки і є бієкцією, то бієкцією є і .

Доведення теореми Вайтхеда[ред. | ред. код]

Нехай X і Y є CW-комплексами і f — слабка гомотопічна еквівалентність між ними. Згідно попередньої леми відображення є бієкцією, тому існує неперервне відображення таке що є гомотопним одиничному відображенню на Тоді теж є слабкою гомотопною еквівалентністю і також існує відображення для якого є гомотопним одиничному відображенню на . Але тоді (де позначає гомотопну еквівалентність):

тож також і є гомотопним оберненим до .

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • J. H. C. Whitehead, Combinatorial homotopy. I., Bull. Amer. Math. Soc., 55 (1949), 213–245
  • J. H. C. Whitehead, Combinatorial homotopy. II., Bull. Amer. Math. Soc., 55 (1949), 453–496
  • A. Hatcher, Algebraic topology, Cambridge University Press, Cambridge, 2002. xii+544 pp. ISBN 0-521-79160-X and ISBN 0-521-79540-0 (see Theorem 4.5)
  • Maunder, C. R. F. (1970), Algebraic Topology, London: Van Nostrand Reinhold, ISBN 0-486-69131-4