Уру (народ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Уру
Uros
Iles Flottantes Titicaca (pixinn.net).jpg
Збір очерету на березі озера Тітікака
Загальна кількість Біля 3000, всі змішані
Найбільші розселення Перу Перу
Мова Уру (вимерла з 1500 року), аймара, іспанська
Релігія Традиційні вірування

Уру, пукіна або уро, урос (ісп. Uros) — американський індіанський народ, що зі стародівніх часів мешкав і все ще мешкає на берегах озера Тітікака та на плавучих островах на його поверхні біля міста Пуно, Перу.

Зараз існує 42 таких острови, для будівництва яких уру використовують рослину тотора (тип очерету), що росте на берегах озера, із в'язанок якої вони і роблять ці острови[1]. Зараз живі біля 3000 нащадків Урос, хоча лише кілька сотень продовжують жити на плотах, а більшість переїхали на сушу того ж району. Крім того, всі вони представляють собою суміш урос із народом аймара, що мешкає навколо: останній чистокровинй уру помер в 1959 році[2].

Метою створення пловучих островів був захист від завойовників, таких як, наприклад, інки. У випадку загрози такий острів зі всім населенням міг бути мереміщений до відкритого озера. Найбільшіий з островів все ще має дозорну вежу, також цілком збудовану з очерету.

Уру активно тогрували з аймара, мешканцями навколишніх районів, що привело до поступової втрати їх власної мови (уру) та заміни її на аймара біля 500 років тому. Коли навколишня територія вбула завойована інками, уру платили їм податки (хоча невеликі, бо інки вважали їх дуже бідним народом), а деякі уру були захоплені у рабство.

Пловучі острови будуються з очерету, тотора, що росте навколо озера. Щільне коріння цієї рослини підримує острови цільними. У свою чергу острови прикріпляються канатами до шестів, вбитих у дно озера. Очерет на нижній стороні островів швидко гніє, таким чином для підтримки на плову потрібне постійне додавання нового матеріалу. Це особливо важливо протягом вологого сезону, коли острови цілком намокають і процеси гніття відбуваються швидше. Середня тривалість життя острову без підтримки становить біля 30 років. Велика частина дієти уру також складається з очерету. Коли уру збирають очерет, нижня біла частина («чульйо», аймара chullo МФА: [tʃʼuʎo]) використовується у їжу. Як інші андійські народи, що споживають у їжу листя коки для розслаблення та зняття відчуття голоду, уру використовують тотора для тієї ж мети. У випадку поранень, очерет прикладається до ран. Крім того, ця рослина використовується для виготовлення напою, що нагадує чай.

Найбільші острови містять біля 10 родин, тоді як найменші, біля 30 м завширшки, лише одну або дві. Усередньому родини мають 2-3 дітей.

Один з островів уру

Уру також займаються рибальством, переважно виловлюючи іспі, карачі і зубатку. Зараз до озера також інтродуковані ще два види риб, яких виловлюють представники цього народу, це форель, завезена з Канади в 1940 році та kingfish(?), завезена з Аргентини. Також уру полюють на птахів, закрема мартинів, качок і фламінго, та вирощують худобу на островах. У уру дуже розвинені ремесла, що привертає численних туристів. Уру також продають тотора та вироби з неї в Пуно, отримаючи у відповіть продукти харчування, такі як кіноа, та інші товари.

Їжа готується на вогні, що розводиться на плоских каміннях. В якості туалетів використовуються невеликі недовговічні острівці біля основних островів, що впитуть сміття.

Уру не повністю відмовляються від сучасної технології: деякі з їх човнів мають мотори, деякі домівки мають сонячні панелі, що дозволяють хм використовувати телевизори, а головний острів має власну радіостанцію, що передає музику кілька годин на добу. На деяких островах також працюють початкові школи, як традиційні, так і одна школа, заснована християнськими місіонерами. Для подальшої освіти діти змушені відвідувати школи на суші, зокрема в Пуно.

Послиання[ред.ред. код]

  1. «Lake Titicaca». Encyclopedia Britannica. Архів оригіналу за 2013-07-03. Процитовано 2007-07-12. 
  2. «Uros Indians». Hands Around the World. Архів оригіналу за 2013-07-03.