Тітікака

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Озеро Тітікака
Lake Titicaca
Озеро ТітікакаLake Titicaca
Координати 15°50′ пд. ш. 69°20′ зх. д. / 15.833° пд. ш. 69.333° зх. д. / -15.833; -69.333
Розміри
Площа поверхні, км2 8372 км²
Басейн
Вливаються річки 27 річок
Витікають річки Річка Десаґуадеро
Країни басейну Болівія
Перу
Острови понад 42

Тітікака́ — озеро на кордоні Перу та Болівії. Площа озера  — 8287 км², висота — 3811 м над рівнем моря, що робить його найбільшим комерційно судноплавним озером у світі[1]. За об'ємом води, воно також є найбільшим озером у Південній Америці (озеро Маракайбо у Венесуелі має більшу поверхню площі, але цей факт часто не береться до уваги, оскільки воно безпосередньо пов'язане з морем). На озері займаються рибальством. Головний порт — Пуно (Перу). В озері солоність — 1%, тому Тітікака вважається прісноводним.

Географія[ред.ред. код]

Озеро розташоване в північній частині безстічної області Альтіплано високо в Андах на кордоні Перу та Болівії. Західна частина озера лежить в межах регіону Пуно, Перу, а східна — болівійського департаменту Ла-Пас.

Вигляд на озеро з космосу

Озеро складається з майже окремих суб-басейнів, з'єднаних протокою Тиквіна (Tiquina) шириною 800 метрів у найвужчому місці. Більший суб-басейн, Лаґо Ґранде (також називають Лаґо Чуквіто, Lago Chucuito) має середню глибину 135 м та максимальну глибину 284 м. Менший суб-басейн, Lago Huiñaimarca (також називають Lago Pequeño, «маленьке озеро»), має середню глибину 9 м та максимальну глибину 40 м. Загальна середня глибина озера становить 107 м.

Озеро Тітікака живиться опадами у вигляді дощу та талою водою з льодовиків гірських хребтів, розташованих в Альтіплано. П'ять головних річкових систем живлять озеро. Ось їх перелік в порядку об'єму води, якою вони наповняють озеро: Раміс, Коата, Ілаве, Гуанчане та Сучез. Більш ніж 20 інших менших річок впадають в Тітікаку, а саме озеро має 41 острів, деякі з них є густозаселеними.

Озеро Тітікака

Тітікака — озеро мономіктичне, вода тече через Лаґо Гуйнаймарка (Lago Huiñaimarca) і витікає через єдиний стік в Ріо Десаґуадеро, а потім тече через Болівію в озеро Поопо (Poopó). Це становить приблизно 10% водного балансу озера. Через евапотранспірацію, викликану сильними вітрами та інтенсивним сонячним випромінюванням, виводиться решта 90% приходної частини водного балансу. Тітікака майже безстічне озеро.

З 2000 року озеро Тітікака зазнає постійного зменшення рівня води. Тільки з квітня по листопад 2009 року рівень води впав на 81 см і зараз досяг найнижчої позначки з 1949 року[2]. Це зниження обумовлене скороченням дощового сезону і таненням льодовиків, які живлять притоки озера.

Назва[ред.ред. код]

Походження назви озера Тітікака є досі невідомим. З місцевих мов кечуа та аймара його назва перекладається як «Гірська Пума», що нібито пов'язано зі схожістю форми озера з пумою, яка полює на зайця. Крім того, озеро має багато місцевих назв. Оскільки менша південно-східна частина озера відділена від головної (з'єднується лише вузенькою протокою Tiquina), болівійці називають її Lago Huiñaymarca (мовою кечуа: Wiñay Marka), а більшу частину — Lago Chucuito. В Перу цю меншу та більшу частини озера називають відповідно Lago Pequeño та Lago Grande.

Транспорт[ред.ред. код]

Пором сполучає 1435 мм залізничну колію Перу в місті Пуно з 1000 мм залізничною колією Болівії в місті Ґуакі (Guaqui).

Острови[ред.ред. код]

Урос[ред.ред. код]

Жителі островів Урос, групи з приблизно 42 штучних островів, збудованих з очерету тотора, який росте на берегах озера, зробили озеро Тітікака знаменитим. Ці острови стали головною туристичною принадою в Перу. Екскурсії на них доступні з розташованого на березі озера міста Пуно. Колись вони виконували захисну функцію, і в разі виникнення загрози острови могли змінювати місце розташування. На багатьох островах є оглядові вежі, збудовані, головним чином, також з очерету.

Амантані[ред.ред. код]

Тераси на острові Такіле, вдалині острів Амантані

На острові немає автомобілів і готелів. Декілька невеликих магазинів продають найнеобхідніші товари. На острові є медична клініка і школа. Острів є надзвичайно привабливим для туристів.

Амантані — ще один маленький острів на озері Тітікака, населений індійцями племені кечуа. Приблизно 800 сімей живуть в шести поселеннях на приблизно круглому острові площею 15 квадратних кілометрів. На острові є дві гірські вершини: Пачатата (Батько Землі) і Пачамама (Мама Землі) та стародавні руїни, розташовані на обох гірських піках. На схилах гір, які піднімаються з берегів озера, терасами вирощується пшениця, картопля та овочі. Більшість невеликих ділянок землі обробляються вручну. Довгі кам'яні огорожі розділяють поля між собою. Корови, вівці та альпаки пасуться на схилах острова.

На острові відсутні автомобілі та готелі. Декілька невеликих магазинів продають товари першої необхідності, є поліклініка та школа. Електроенергія вироблялась при допомозі генератора та постачалась обмежено на протязі кількох годин щодня, але з підняттям цін на нафту жителі острова більше не користуються електроенергією. Більшість сімей використовують свічки або ліхтарики. На деяких будинках нещодавно були встановлені невеликі сонячні панелі.

Деякі сім'ї на острові надають туристам житло та готують для них страви по домовленості з екскурсоводами. Сім'ї, які надають житло, зобов'язані мати окрему кімнату, виділену для туристів, та мають відповідати певним вимогам туристичних операторів, які з ними співпрацюють. Жителі острова традиційно проводять нічні танцювальні шоу для туристів, під час яких їм пропонують одягнути традиційну одежу остров'ян та взяти безпосередню участь в танцях.


Такіле (Таквіль)[ред.ред. код]

Такіле  — горбистий острів, розташований за 35 кілометрів на схід від Пуно. Вузький та видовжений, він використовувався в період Іспанської колонізації та на початку 20 століття в якості в'язниці. В 1970 році він став власністю острів'ян, що мешкали на ньому. Таквільці зберегли свої традиції і культуру майже незмінними протягом багатьох віків і відомі на всі околиці своїми барвистими та високоякісними текстильними виробами. Нині на острові живе близько 3000 осіб. Пам'ятки доінкської епохи знайдено на терасах і схилах горбів. Найбільше місто на острові, яке також називається Таквіль, налічує текстильний кооперативний магазин та декілька невеликих ресторанів. Руїни до інкської епохи знаходяться на найвищій частині острова. Схили острова вкриті терасами, на яких вирощуються сільськогосподарські культури.

Ісла де Сол[ред.ред. код]

Поверхня острова горбиста.

Розташований на болівійській стороні озера з регулярним судноплавним сполученням до болівійського міста Кабакабана, Ісла де Сол («Острів сонця») є одним з найбільших островів озера. Географічно, територія вкрита пагорбами та скелями. На острові відсутні автомобілі та дороги з твердим покриттям. Сільське господарство, рибальство та туризм, який служить підмогою натуральним господарствам, є основним видом економічної діяльності для приблизно 800 сімей на острові.

На острові знаходиться понад 180 руїн. Більшість з них датується періодом правління інків приблизно в 15 столітті н. е. Багато схилів острова вкриті терасами, які адаптують круту та скелясту місцевість для ведення сільського господарства. Серед руїн на острові є Священний Рок (Sacred Rock), споруда у вигляді піраміди, названа Чікана (Chicana), Каса Пата (Kasa Pata) та Пілко Кайма (Pilco Kaima). В релігії інків вважалося, що тут народився бог сонця.

Під час 19871992 років Йохан Рейнхард провів підводне археологічне дослідження поблизу Острова Сонця, та виявив предмети жертвоприношення інків та тіуанако. Зараз ці предмети експонуються в музеї в містечку Чаллапампа (Challapampa).


Сурікві[ред.ред. код]

Сурікві розташований у болівійські частині озера Тітікака (на південному сході). Сурікві вважається єдиним місцем на Землі, де ще збереглось мистецтво будування човнів з очерету, принаймні станом на 1998 рік. Майстри з острова помогли відомому мандрівникові Туру Хейєрдалу втілити в життя декілька його проектів, зокрема побудувати човни з очерету Ра ІІ та Тіґріс[3]

Екологічні проблеми[ред.ред. код]

Останнім часом вода в озері Тітікака стала дуже забрудненою, позаяк використовується комунальними господартсвами великих міст Болівії та Перу, які розташовані на його берегах. В озері немає спеціальних очисних споруд. Щороку близько 12 млн кубічних метрів каналізаційних стоків йде в озеро [4]. Найнезахищенішою є затока міста Пуно, де вода навіть покрита ряскою.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lake Titicaca(англ.)
  2. Lake Titicaca at dangerously low level(англ.)
  3. The Kon-Tiki expedition(англ.)
  4. Lake-Titicaca Lake Titicaca strangled by pollution(англ.)
  5. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Посилання[ред.ред. код]