Церква Святого Франциска Ассізького
| Церква Святого Франциска Ассізького | |
|---|---|
 | |
| 20°23′11″ пд. ш. 43°30′10″ зх. д. / 20.38664500002778013° пд. ш. 43.50292500002777274° зх. д.Координати: 20°23′11″ пд. ш. 43°30′10″ зх. д. / 20.38664500002778013° пд. ш. 43.50292500002777274° зх. д. | |
| Тип споруди | церква[1] |
| Розташування |
 Бразилія[1], Ору-Прету[1] |
| Архітектор | Алейжадінью |
| Початок будівництва | 1771 |
| Стиль | рококо |
| Належність | католицтво |
| Єпархія | Roman Catholic Archdiocese of Belo Horizonted |
| Стан | Культурна спадщина португальського впливуd[2] і heritage asset listed by IPHANd |
| Епонім | Франциск Ассізький |
  Церква Святого Франциска Ассізького (Бразилія) | |
 | |
 Церква Святого Франциска Ассізького у Вікісховищі | |
Церква Святого Франциска Ассізького ( порт. Igreja de São Francisco de Assis ) — католицька церква в стилі рококо в Ору-Прету, Бразилія. Церква внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.[3] Це одне з семи чудес світу португальського походження.
Історія спорудження[ред. | ред. код]
Будівництво церкви розпочалося в 1766 році за проєктом бразильського архітектора і скульптора Антоніо Франциско Лісбоа, також відомого як Алейжадіньо. Лісбоа — скульптор і архітектор, роботи якого в основному складаються з католицьких церков і скульптур релігійних діячів. Він спланував структуру церкви і різьблені прикраси в інтер’єрі, які були закінчені лише наприкінці 19 століття.
Особливості архітектури[ред. | ред. код]
Круглі дзвіниці та окулус, закритий рельєфом, були оригінальними рисами релігійної архітектури в Бразилії. Фасад має єдині вхідні двері під фронтисписом з мильного каменю під рельєфом із зображенням святого Франциска, який отримує стигмати. Інтер'єр прикрашений дерев'яними виробами, статуями і картинами, а на стелі зображено картину Мануеля да Коста Атаіде І Лісабон, і Мінас-Жерайс відомі своєю архітектурою в стилі рококо. Цей архітектурний стиль вишуканий, зустрічається в церквах, побудованих у вісімнадцятому столітті, з різними стилістичними відмінностями залежно від впливу різних європейських країн.[4] Поряд із цими складно деталізованими структурами є барокові картини та скульптури. Церква Святого Франциска Ассізького дотримується загальних елементів рококо. Наявні позолочене різьблення і горельєфи по всій каплиц. Цікавий фасад і фронтиспис з мильного каменю. Відповідно до архітектурного стилю церква також містить колоніальні розписи рококо Местре Атаіде. Серед картин найвизначніша робота Атаіде на стелі каплиці -«Прославлення Богоматері серед ангелів-музикантів». Там зображена Марія в оточенні ангелів з різними музичними інструментами.
Історичне значення[ред. | ред. код]
Церква знаходиться в місті Ору-Прету в штаті Мінас-Жерайс, Бразилія Архітектурний стиль із складним дизайном і великим використанням золота демонструє багатство, отримане від видобутку золота у вісімнадцятому столітті.Ору-Прету є об’єктом Всесвітньої спадщини Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури ( ЮНЕСКО ) і згадується як приклад архітектури бароко.[5][6] Церква Св. Франциска Ассізького має витвори мистецтва всередині церкви, які є прикладами стилю відродження бароко (також відомого як рококо або пізнє бароко).[7]
Святкування Страсного тижня[ред. | ред. код]
Церква Святого Франциска Ассізького, як і всі церкви в колишніх шахтарських містах на півдні Бразилії, є центром святкування Страсного тижня. Як зазначає соціальний антрополог Сузел Ана Рейлі (доктор філософії, Університет Сан-Паулу) у своєму дослідженні епохи бароко та місцевої ідентичності:
«Страсний тиждень є головною подією щорічного релігійного календаря. Він розігрується за дуже театральним, «бароковим» шаблоном, який розвинувся в колоніальний період, і його рухом є хоровий репертуар, який зосереджується на творах провідних колоніальних композиторів Завдяки святкуванням населення міста повертається в епоху видобутку золота, славетну епоху значного багатства, і сила цього досвіду була центральною у визначенні місцевої ідентичності з точки зору спадщини золота».[8]
Рейлі показує, як це зближення історичної свідомості та релігійності через процесії та святкування оновлює місцеве бачення економічного процвітання. Святкування Страсного тижня тривають і сьогодні, тисячі людей беруть участь у процесіях, музиці та вишуканому оздобленні міста.[9][10]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в archINFORM — 1994.
- ↑ https://hpip.org/pt/Heritage/Details/794
- ↑ Centre, UNESCO World Heritage. Historic Town of Ouro Preto. whc.unesco.org (англ.). Процитовано 13 квітня 2018.
- ↑ Bury, J. B. (1955). The "Borrominesque" Churches of Colonial Brazil. The Art Bulletin. 37 (1): 27—53. doi:10.2307/3047591. JSTOR 3047591.
- ↑ Centre, UNESCO World Heritage. Historic Town of Ouro Preto. whc.unesco.org (англ.).
- ↑ Teixeira, Luiz Gonzaga (1983). Ouro Preto: Brazil's Monument Town. Ambio. 12 (3/4): 213—215. JSTOR 4312915.
- ↑ Bury, J. B. (March 1955). The "Borrominesque" Churches of Colonial Brazil. The Art Bulletin. 37 (1): 27—53. doi:10.2307/3047591. JSTOR 3047591.
- ↑ Reily, Suzel Ana (2006). Remembering the Baroque Era: Historical Consciousness, Local Identity and the Holy Week Celebrations in a Former Mining Town in Brazil. Ethnomusicology Forum. 15 (1): 39—62. doi:10.1080/17411910600634247. JSTOR 20184539.
- ↑ Alternative Easter hotspots in South America and Europe - The Malta Independent. www.independent.com.mt. Процитовано 13 квітня 2018.
- ↑ In pictures: Easter Sunday. BBC News (брит.). 31 березня 2013. Процитовано 13 квітня 2018.