Рококо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Португалія. Палац Келуш і парк в стилі рококо.

Рококо́ — реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) в Україну — до Києва, Львова, а звідси у 1760 — 1770-их pp. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було еспрі («esprit») на противагу чуттєвості («sensibilité») бароко чи рації («raison») класицизму.

Зміст

Загальна характеристика [ред.]

Худ.Корнеліс Трост . Забави в парку, рококо.Музей Бойманс ван Бенінген
Худ. Ватто. Примхлива партнерша.

Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»). У добу рококо широко розвинулося мист. ремесло — ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі, гобелени.

Вельможі доби рококо поставили за мету щоденні насолоди. Насолодам повині були сприяти розкішні інтер'єри палаців і церков, розкішні сукні, черга свят в садах бароко і в павільйонах влітку, а взимку в палацах. Надміру використовувалась косметика — білила, пудра, рум'яна, чорна фарба(сурма)для брів, мушки. Косметику рясно використовували як жінки, так і чоловіки. Особливого поширення набуло використання мушок на обличчі — розташування мушок мало своє значення для обізнаних в куртуазних іграх вельмож.

В живописі доби рококо переважали свята і театральні вистави, безкінечні закохані пари міфологічних персон. В портретах — всі підкреслено усміхнені, люб'язні, витончені, але це була маска, що приховувала числені недоліки і надзвичайно складні проблеми.

Це був банкет посеред чуми — з штучно скасованими проблемами, туберкульозом, сифілісом, бідністю, смертю.

Примхливе і чудернацьке мистецтво рококо було скасоване новою і могутньою хвилею класицизму кінця 18 століття і стилем ампір.

Рококо і людські долі [ред.]

  • Розальба Кар'єра. Потрет художника Ватто, що помер від туберкульозу в 37 років.

  • Якопо Амігоні. Портрет кастрата Фарінеллі. Аби не ламався гнучкий голос, співак зробив кастрацію.

  • Портрет вченого Даламбера. Через конфлікт з католицькою церквою був похований в спільній могилі з жебраками без позначення де саме.

  • Розальба Кар'єра. Автопортрет. Втратила зір і померла сліпою.

Портрети доби рококо [ред.]

Живопис доби рококо [ред.]

Худ. Етьєн Жора. Конвой паризьких повій у монастир Сальпетрієр, у виправний будинок. 1745 р.

Вважають, що живопис стилю рококо зародився у Франції. Культурні зв'язки сусідніх країн і панівна мода доби досить швидко зробили мистецтво рококо інтернаціональним, здебільшого при королівських дворах чи в аристократичних садибах. Стилистику рококо має жипопис Франції, Італії, німецьких князівств, Австрії (і Чехії в її складі),Російської імперії, найменше Голландії, Португалії, Іспанії (ранішні твори Гойї).

Найкращі зразки живопису рококо дали Франція і Італія. У Франції засновниками рококо стають француз Ватто і італійка з Венеції Розальба Кар'єра. Пізніше справу продовжили

Стилістика рококо притаманна учнівським і ранішнім творам велетенські обдарованого Жака-Луї Давіда, майбутнього представника класицизму і ампіру. Особисте місце зайняла і творчість Шардена, видатного майстра натюрморту Франції в добу рококо. Риси рококо притаманні деяким жанровим картинам Шардена, але без еротизму, театральності і ідиллічно-пасторальних мотивів, таких типових для стилю рококо.

Серед художників італійців стилістику рококо розділяли

Космополітизм живопису рококо найбільш притаманний саме творам італійців, що досить легко перетинали кордони різних держав і роками працювали поза межами Італії (Амігоні — в Баварії, Лондоні і Мадриді, Бернардо Белотто в Німеччині і Польщі, П'єтро Ротарі в Дрездені, Відні і Петербурзі).

На 18 століття прийшовся новий розквіт мистецтва портрета. Причетним до стилів пізнього бароко і рококо слід визнати і Олександра Росліна, відомого портретиста зі Швеції, теж досить космополітичну фігуру доби (працював у Швеції, Італії, Німеччині, Російській імперії, Франції, помер в Парижі).

Спротив стилістиці рококо [ред.]

Фонтан Чотирьох Сезонів, вулиця Гренель, 1745 р.

Не всі прихильно ставилися до стилю рококо навіть у Франції. Спроби відійти від стилістики рококо робив скульптор Едм Бушардон (1698–1762). Вже в перших своїх творах Бушардон зробив спроби відмовитися від грайливого рококо, спираючись на досвід французького класицизму 17 ст. та на лаконізм античного мистецтва. Отримавши замовлення на побудову фонтану Чотирьох Сезонів в Парижі, він створив твір, що нічим не нагадував стилістику рококо ні в архітектурі, ні в скульптурному декорі. Повністю порвав зі стилем рококо і Жак-Луї Давід під час свого перебування у Римі. Навіть пізні твори «класичної» фігури рококо — художника Жана-Оноре Фрагонара свідчать про відхід від рококо та орієнтацію на живопис голладців 17 століття.

Життя та творчість Етьєна Моріса Фальконе припали на пору досить швидкої зміни декількох мистецьки стилів — пізнього бароко, рококо і класицизму. Митець широкого мистецького діапазону, Фальконе вдало працював в кожному з них, про що свідчать сульптурні групи «Смерть Мілона Кротонського», релігійні скульптури в церкві Св. Роха, алегоричні статуї «Музика» та «Зима», дрібна пластика в стилі рококо.

Примхливе і чудернацке рококо не здатне було якісно відтворити героїчні, могутні характери. Обмеженість стилістики рококо добре відчував той же Фальконе. І коли отримав замову на кінний монумент царю Петру І (Мідний Вершник), повністю відмовився від прийомів рококо, звернувшись до зразків античності і розвиненого бароко. Рококо могло не все.

Скульптори доби рококо [ред.]

Розп'ятий Христос втішає Святу Люітгарту, Прага, Карлов міст.

Доба рококо має своїх видатних майстрів і серед скульпторів, хоча їх значно менше ніж живописців. Цікава школа скульпторів доби рококо склалася в Празі (Матьяш Бернард Браун та ін.) і Львові(Пінзель і його школа).

Навчання в Італії і благодійні впливи яскравих зразків бароко в скульптурі добре позначились на скульптурах Брауна. Якщо в ранішніх творах відчутні барокові зразки Італії (Христос втішає Святу Люітгарту), то і найкращі зразки скульптора в стилі рококо не поринають в легковажність, зберігаючи при цьому витонченість, грацію, навіть театральність(карнавальна маска на обличчі скульптури алегорії «Підступність», замок Кукс, Чехія).

Зразки скульптур рококо Пінзеля та його школи ще чекають свого талановитого дослідника.

Західноєвропейське декоративно-ужиткове мистецтво рококо [ред.]

Надзвичайно повно рококо відбилося в творах декоративно-ужиткового мистецтва.

Худ. Марчелло Бачареллі. Барбара Санґушкова, 1757 рік.
  • Мереживо. Здається, вдруге після початку 17 століття, мереживо пережило новий злет і увійшло у високу моду. Декоративні якості мережива повністю використані в сукнях аристократичних дам. Мережово прикрасило зачіски, шию, рукава парадних і святкових костюмів. Мереживо сполучають з діамантовими оздобами, атласом, хутром тощо.
  • Порцеляна Саме на добу рококо припадає віднайдення секрету китайської порцеляни. Експерименти 1708–1709 рр, що проводив Беттгер Йоганн Фрідріх в Дрездені, вперше в Європі дали повноцінні зразки порцеляни, що нічим не поступалися зразкам Китаю. В Мейсені відкривають першу в Європі порцелянову мануфактуру. Трохи пізніше виникають інші центри з вироблення порцеляни у Австрії, Франції, Російській імперії, Чехії тощо. До створення дрібної порцелянової пластики залучають найкращих скульпторів доби: у Франції це Етьєн Моріс Фальконе, в Мейсені — Йоганн Йоахім Кендлер, Йоганн Готліб Кірхнер тощо.
  • Інтер'єри Перші зразки ансамблю в інтер'єрі дали доба відродження і бароко. Рококо успішно успадкувало цю традицію і дало свої зразки ансамблів в інтер'єрах. Особливо уславився архітектор і дизайнер з Франції Жермен Бофран (1667–1754). Інтер'єри особняка Субіз увібрали всі характерні риси рококо — святковість, відмову від прямих ліній і ордеру, диктат хвилястих візерунків, перенасиченість дрібного декору, що охоплює усю стіну і стелю. Овальна зала отелю Субіз в Парижі доповнена ще й дзеркалами, що візуально ламали межі зали і надавали насиченому декору безмежності.
Антоніо Рінальді Золотий кабінет Китайського палацу в передмісті Петербурга Оранієнбаумі.

Видатні зразки інтер'єру доби рококо дав і Антоніо Рінальді(1710? — 1794) в Китайському палаці Оранієнбаума(італієць, що майже все життя працював в Петербурзі, Російська імперія). Велика обдарованість майстра і знання видатних зразків бароко дали змогу Рінальді використовувати як коштовні, так і дешеві матеріали — порцеляну і штучний мармур, стінописи-фрески і олійний живопис, шпалерне розташування картин і екзотичні витвори мистецтва Китаю. Чого вартий лише Склярусний кабінет Китайського палацу, де в якості фарб живопису використані скляні трубки, бісер і вишивка шовком. Унікальність цього рококового інтер'єру ріднить його з видатними зразками інтер'єрів бароко на кшталт Бурштинової кімнати.

  • Меблі доби рококо Свій характер отримали і меблі доби рококо. Вони втратили масивність барокових зразків і стали більш легкі, тонкі, зручніші у побуті. Меблеві майстри створили і особливі зразки меблів — бюро, комодів, секретерів, шифоньєрів. Свої назви отримали навіть характерні типи крісел — «Бержер» і «Маркіза». Видатними майстрами меблів рококо були Шарль Крессан, Давид Рентген, Франсуа Ебен, П'єтро Піфетті(Рим), Джузеппе Маджоліні(Мілан) тощо.

  • комод роботи Метью Кріяра, розпис - Мартін Верніс, 1742 р.

Порцеляна Мейсена [ред.]

  • Імператриця Єлизавета верхи, ( порцеляна Мейсена, бл. 1748 р. ), збірка Третьяковської галереї

  • Кавалер пише листа(порцеляна Мейсена)

  • Папуги(порцеляна Мейсена)

  • Порцеляновий канделябр(порцеляна Мейсена)

Італійська порцеляна рококо [ред.]

  • Пасторальна сцена, мануфактура в Nove біля Бассано, до 1790 р.

  • Порцеляна, мануфактура в Nove біля Бассано, 1765 р.

  • Ваза, мануфактура в Nove біля Бассано, до 1800 року.

  • «Прометей», 1746 р.

Австрійська порцеляна рококо (Аугартен) [ред.]

  • Модель Антона Грассі «Родина ерцгерцога Леопольда», до 1780 року.

  • Віденська порцеляна в стилі шинуазрі, 1799 рік

  • Віденська порцеляна в стилі шинуазрі, 1799 рік, Музей порцеляни, Флоренція

Західноєвропейська література доби рококо. [ред.]

портрет Метастазіо.
  • Найменше стиль рококо відбився в літературі Великої Британії.
  • В Німеччині і Італії, навпаки, було досить прихильників стилю рококо. В Італії це Карло Гольдоні (1707–1793), автор комедій, П'єтро Метастазіо (1698–1782).

Всиновлений аристократом Гравіна, підліток П'єтро Трапассі отримав від нього два значних подарунки — прізвисько Метастазіо(переклад Трапассі грецькою мовою) і весь свій спадок. Це позбавило поета від матеріальних перешкод і дало змогу зосередитися на творчості. Саме Метастазіо створить лібретто опери серіа, які визнають класичними зразками жанру. Він створив 27 лібретто, неодноразово покладених на музику, а також тексти ораторій, кантат. Музику до творів Метастазіо створювали Гендель, Вівальді, Моцарт, Антоніо Сальєрі.

  • Найбільший відбиток стиль рококо мав в літературі Франції. Література рококо — це перш за все малі літературні форми — серед них новели, еротичні вірші, пасторалі, комедії масок.

Лірика французького рококо сильно відрізнялася від пафосного і важкуватого класицизму, за що отримала назву «легкої поезії» чи навіть «поезії миттєвостей». В стилістиці рококо писали сонети, епіграми, мадригали, застольні пісні.

За літературу в стилі рококо бралися забезпечені верстви населення, освічені, позбавлені матеріальних скрут, головні споживачі веселого дозвілля і необтяжливих зайнять. Тому тут часто представники аристократичних родин чи багатії

  • маркіз де Лафар
  • граф Кейлюс
  • абат де Фавр(«Чотири години дами за туалетами»)
  • маркіз де Пезаї («Купання Зеліди»)
  • граф Еваріст Парні(поетична збірка «Еротичні вірші»)
  • Луве де Кувре, син паперового фабриканта.

Рококо в Україні [ред.]

  • Ратуша в місті Бучач, фото 2005 р.

  • Вежа Бучацької ратуші з декором рококо, фото 2004 р.

Невідомий художник. Портрет С. Дараган. 18 ст.

Найкращі зразки архітектури доби рококо в Україні: Покровська (1766) і Набережно-Миколаївська (1772–1774; архітект І. Григорович-Барський) церкви на Подолі, Лаврська дзвіниця (1731–1745; архітект Й. Шедель), Андріївський собор (1747 — 53; архітект Б. Растреллі) — у Києві, ратуша в Бучачі (1751) і катедра св. Юра у Львові (1745–1770; Б. Меретина-Мардерера), собор Різдва Богородиці в Козельці на Чернігівщині (1752–1763; архітект А. Квасов і І. Григорович-Барський), собор Успіння Почаївської Лаври (1771–1783; архітект Ґ. Гофман), Римо-Католицький костьол Домініканів (1745–1749; архітектор А. Мощинський і Т. Тальовський) у Тернополі й (1747–1764; архітектор Я. де Вітте) костьол Домініканів у Львові, парафіяльний костьол у Холмі (1753).

Центром розвитку скульптури рококо був Львів. У добу раннього рококо тут працювали переважно майстрі німецького походження, автори численних статуй, що прикрашали Римо-Католицькі костьоли: Т. Гуттер, К. Кученратнер (костьол Бернардинів у Львові), Т. Фершер (у Белзі), Ю. Маркварт (у Жовкві і костьол Єзуїтів у Львові) та ін. З 1740-их pp. переважно у палацовій скульптурі працювали майстри-французи (Лябен) або франц. школи (палаци у Підгірцях, Рівному, Олеську, Жовкві й ін.). Визначними представниками пізнього рококо були С. Фессінґер (кам'яні статуї на фасадах костьолів у Підгірцях, Домініканів і Марії Магдалини у Львові), А. Осинський (вівтарні фігури в костьолах Бернардинів у Збаражі, Домініканів у Львові та ін.) і Й. Пінзель (скульптури для фасади катедри св. Юра і Розп'яття для костьолу св. Мартина у Львові, для ратуші й церкви у Бучачі, костьолу в Монастириськах, барельєфів у церкві й костьолі в Городенці та ін.). До цього періоду належить серія фігур під банею костьолу Домініканів у Львові колективної роботи. В останньому етапі розвитку скульптури рококо, в нін. 1760-их pp., працювали уже переважно місц. майстрі: С. Стражевський, М. Філевич, М. Полейовський, Й. Оброцький та ін., гол. при оздобленні катедри св. Юра і переобладнанні Римо-Католицької катедри у Львові, а також у Перемишлі, Почаєві, Володаві й ін.

Іконостаси доби рококо [ред.]

Стиль рококо вніс істотні зміни як у побудову, так і в декорацію іконостасів. Іконостаси рококо не мають суцільної площі і не зберігають симетрії та структурної логіки. Як декоративні елементи (або замість ікон) подекуди з'являються скульптурні зображення. Тлом для орнаментики царських воріт стає решітка або штахетка, виноградну лозу замінюють мушлі або орнамент з тонких вигнутих галузок, стилізованих на зразок мушлів, а також орнамент у формі вогника, гусені тощо. Найкращі іконостаси доби рококо були у Києві в церквах: Успенській на Подолі, Щекавицькій, Петра і Павла, Георгіївській, Трьох Святителів, Видубецького Михайлівського монастиря, деяких церков Лаври; також у Ромні (1764), Ізюмі, Лохвиці, Гадячому, Козельці, Чемерисах Волоських (1766), Яришеві (1768), Печанівці (1771) та ін.; на Волині в Борках б. Крем'янця і Жолобках б. Шумського. В Галичині у Львові в катедрі св. Юра, у церквах Успенській, Миколаївській і св. Духа, у Миколаївській церкві в Золочеві (1765), Бродах, Романові, у Покровській церкві в Бучачі, у Білій, Галичі, Новиці, Болехові, Креховичах (з фігурним Преображенням Господнім), Пійлі, Підбірцях, Жиравці (1770), Руданцях, Нагірцях, Зборові, Пикуловичах, Гриневі (фігурний Юрій Переможець), Скваряві Новій та ін. Іконостаси виготовляли столярно-різьбарські майстерні Києва, Чернігова, Львова, Жовкви й ін. Вплив стилю позначився і на іконопису. Зокрема у церквах у Сорочинцях, Березні («Гріхопадіння»), Св.-Покровських церквах у Межиріччі («Сон Якова», «Зішествіе в пекло», «Видіння Савла», «Усікновенія») і в Смілі (евангелисти, життя мучениці Варвари), фрески у Троїцькому монастирі в Чернігові («Видіння Савла») та ін. У графіці помітний вплив Р. у І. Филиповича (орнаментика на портреті І. Сапіги) й ін.; у гравюрі у І. Зарицького, чернігівського гравера на міді (Богородиця в картуші) та ін.

Рококо і ужиткове мистецтво на землях України [ред.]

У мист. промислі поряд ремісничих центрів і організацій, виникли гетьманські меблярські майстерні на Чернігівщині й маґнатські у Карці та ін. У меблярстві працювали майстрі-різьбарі з Глухова, Ніжина, Одеська. Меблі доби Р. легкі, малі, м'які, вигнутої форми, мальовані білим з золоченою різьбою. Основний декоративний мотив — мушля. Порцеляну в стилі Р. виробляли фабрики у Корці, Волокитині та ін. за зразками виробів мануфактури Севр (див. стор. 2 270-71). Високий мистецький рівень виявляло ювелірство доби Р.

Неорококо 19 століття в Україні [ред.]

Як відомо, 19 століття так і не виробило свого зразка великого стилю на кшталт бароко чи готики. В середині століття майстри звернулись до готових зразків великих стилів минулого і з'явились неоготика, необароко, неорококо. Частка нео- показник, що ми маємо справу не з оригінальним стилем 14 чи 18 століття, а його імітацією, його стилістичним відтворенням в 19 столітті в межах так званих історичних стилей або еклектики.

В стилі неорококо виконані інтер'єри палацу Гагаріних і Театр(його інтер'єри) в місті Одеса (архітектурне бюро Фельнера і Гельмера). Палац Гагаріних зараз використовується як Державний літературний музей (Одеса).

Яскравим зразом неорококо в місті Київ став Золотий кабінет палацу Ханенків. Стелю кабінету прикрасив плафон (живопис) іспанського жудожника Барбудо Санчеса " Двобій Дон Кіхота з вітряками " у скдадній, гнучкій рамі серед рококової сітки. Плафон на тему романа Сервантеса підтримують оригінальні гобелени з міста Брюссель за картонами художника Франції Шарля Куапеля (1694–1752) зі сценами з того ж роману в стилі рококо. Палац нині — Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Джерела [ред.]

Ск. Ян Плерш, Флора, Саксонський сад, Варшава.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Січинський В. Історія укр. мистецтва. І. Архітектура. Нью-Йорк 1956;
  • Мистецтво другої пол. XVII–XVIII ст. у Історії укр. мистецтва в 6 тт., т. III. K. 1967;
  • Драган М. Укр. декоративна різьба, К. 1970;
  • Петренко М. Укр. золотарство XVI–XVIII ст. К. 1970;
  • Tomkiewicz W О potrzebie integracji badań nad rokokiem у КН. Grarice sztuki. В. 1972.
  • Anger A, «Literarisches Rokoko», Stuttg., 1962
  • Schumann, «Barock und Rokoko» (Лейпциг, 1885);
  • Gurlitt, «Geschichte des Barockstils, des Rokokos und des Klassizismus» (Штутгарт, 1886—88)
  • Dohme, «Barock- und Rokoko-Architectur» (Б., 1892).
  • Энциклопедический музыкальный словарь. Штейнпресс Б. С., Ямпольский И. М. «Советская Энциклопедия» М., 1966.
  • Всеобщая история искусств (в шести томах) под ред. Б. В. Веймарна и Ю. Д. Колпинского. Государственное издательство «Искусство» М., 1965.
  • Andre Campra. L'Europe Galante. DHM Editio Classica. 1988.
  • История мирового искусства, ред А.Сабашникова, М.:БММАО, 1998.
  • Энциклопедия живописи. Изд. на рус. яз. — под ред. Н. А. Борисовской и др.,М.1997.
  • Энциклопедический словарь живописи, под ред. Мишеля Лаклотта, директора Лувра, рус. издание, М.:Терра, 1997.

Посилання [ред.]

Значок порталу Портал «Мистецтво»
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Рококо


Мистецтво Це незавершена стаття з мистецтва.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рококо&oldid=12637371