Франциск Ассізький
Франци́ск (Франц) Ассі́зький, Святий (нар. 1181 або 1182, пом. 3 жовтня 1226) — засновник ордену францисканців.
Зміст |
Історичний контекст [ред.]
Старе чернецтво у своєму зреченні світу покладало на окремого ченця обітницю бідності, але це не заважало монастирям володіти великими земельними наділами, а абатам — змагатися у багатстві й розкоші з єпископами та князями. Франциск поглибив ідею бідності: з огидної ознаки зречення світу він створив з неї позитивний, життєвий ідеал, який випливав з ідеї слідування прикладу бідного Христа. Водночас Франциск змінив і саме призначення чернецтва, замінивши монаха-відлюдника апостолом-місіонером, який, внутрішньо зрікшись світу, залишається у ньому, щоб закликати людей до миру і покаяння.
Старе землевласницьке чернецтво відповідало аграрному періоду Західної Європи; але виникли міста, з густим населенням з багатих і бідних — і саме до них звернулися учні Франциска: одним проповідуючи «життя у бідності» задля напучування, іншим — на втіху, як ідеал «євангельського досконалості». Як проповідник «життя у бідності», Франциск мав попередників. Багатство кліру давно викликало протест — як з боку охоронців аскетичного ідеалу (Бернард Клервоський), так і з боку противників кліру (Арнольд Брешіанський). Особливу схожість з Франциском мав старший його сучасник, Вальдес з Ліона, від проповідей якого отримала початок, відпала згодом від католицизму, секта валденсів.
Проте спроби істориків розшукати ниточки, що пов'язали б Франциска з його попередниками, призвели лише до слабо обґрунтованих гіпотез. Думка про добровільну бідність «за Євангелієм» легко могла самостійно зародитися як у багатого ліонського банкіра, так і у марнотратного сина заможного купця в провінційному італійському містечку; але проповідь того й іншого прийняла різне спрямування, що залежало як від середовища і обставин життя, так і від особистостей обох.
Життя святого [ред.]
Син торговця тканинами, у юності вів безтурботне життя, але це змінила хвороба. Він почав доглядати за прокаженими, вів жебрацьке життя, відновлював зруйновані каплиці тощо. Прогнівив батька, продавши запаси тканин з доброчинною метою.
У 1209 році склав правила і норми поведінки для своїх прибічників, що зобов'язували їх як «менших братів» (міноритів, згодом францисканців) жити у нужді і каятті на службі людям і Церкві.
Через навернення Клари Ассізької у 1212 році заснував жіночу гілку ордену.
Після редагування 1221 року і затвердження Папою Римським Гонорієм ІІІ правила і норми ордену стали його писаним статутом.
Сам Франциск у 1219 р. брав участь у 5-му Хрестовому поході, дійшов до Єгипту, де проповідував тамошньому султанові і відійшов від керівництва орденом.
Ставши напівсліпим через хворобу повік, яку дістав на Сході, повернувся додому, де у нього 1224 року відкрилися рани Христові. Він приховував стиґмати від оточення і намагався впливати на нього більше прикладом власного благочестя і складанням молитов.
Розуміючи природу як дзеркало Боже, розглядав усі сотворіння як «братів» і «сестер» та славив у своїй «Пісні до сонця» досконалість творіння.
Цікаві факти [ред.]
- 4 жовтня в Європі у день пам'яті святого Франциска Ассізького, який вважається католиками заступником тварин, святкується Всесвітній день тварин.
- Папа Франциск узяв собі ім'я на честь Франциска Ассізького.[1]
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
Посилання [ред.]
 |
У Вікіджерелах є оригінали текстів на тему: |
