Франциск Ассізький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франциск Ассізький
Francisbyelgreco.jpg
Ель Ґреко. Франциск Ассізький молиться
Юродивий
Чернече ім'я Франциск
Народився 1181
Помер 3 жовтня 1226
Шанується в Католицькій Церкві
Канонізований 16 липня 1228 року Папою Григорієм IX
Головна святиня Базиліка Сан-Франческо в Ассізі
День пам'яті 4 жовтня
Покровитель Сан-Франциско, Італія, тварини
Атрибути Стигмати

Святий Франци́ск (Франц) Ассі́зький, O.F.M. (нар. 1181 або 1182, пом. 3 жовтня 1226) — засновник ордену францисканців. Канонізований 1228 року. Одним з перших не тільки в християнстві, а й західній культурній традиції став підкреслювати духовну рівноправність з природою, проповідував любов і співчуття до всього живого, намагався замінити ідею про безмежність панування людини на ідею рівності усіх живих створінь, включаючи людину. У 1979 році Папа Іван Павло II офіційно назвав святого Франциска Ассізького патроном екологів[1].

Історичний контекст[ред.ред. код]

Старе чернецтво у своєму зреченні світу покладало на окремого ченця обітницю бідності, але це не заважало монастирям володіти великими земельними наділами, а абатам — змагатися у багатстві й розкоші з єпископами та князями. Франциск поглибив ідею бідності: з огидної ознаки зречення світу він створив з неї позитивний, життєвий ідеал, який випливав з ідеї слідування прикладу бідного Христа. Водночас Франциск змінив і саме призначення чернецтва, замінивши монаха-відлюдника апостолом-місіонером, який, внутрішньо зрікшись світу, залишається у ньому, щоб закликати людей до миру і покаяння.

Старе землевласницьке чернецтво відповідало аграрному періоду Західної Європи; але виникли міста, з густим населенням з багатих і бідних — і саме до них звернулися учні Франциска: одним проповідуючи «життя у бідності» задля напучування, іншим — на втіху, як ідеал «євангельського досконалості». Як проповідник «життя у бідності», Франциск мав попередників. Багатство кліру давно викликало протест — як з боку охоронців аскетичного ідеалу (Бернард Клервоський), так і з боку противників кліру (Арнольд Брешіанський). Особливу схожість з Франциском мав старший його сучасник, Вальдес з Ліона, від проповідей якого отримала початок, відпала згодом від католицизму, секта валденсів.

Проте спроби істориків розшукати ниточки, що пов'язали б Франциска з його попередниками, призвели лише до слабо обґрунтованих гіпотез. Думка про добровільну бідність «за Євангелієм» легко могла самостійно зародитися як у багатого ліонського банкіра, так і у марнотратного сина заможного купця в провінційному італійському містечку; але проповідь того й іншого прийняла різне спрямування, що залежало як від середовища і обставин життя, так і від особистостей обох.

Життя святого[ред.ред. код]

Син торговця тканинами, у юності вів безтурботне життя, але це змінила хвороба. Він почав доглядати за прокаженими, вів жебрацьке життя, відновлював зруйновані каплиці тощо. Прогнівив батька, продавши запаси тканин з доброчинною метою.

У 1209 році склав правила і норми поведінки для своїх прибічників, що зобов'язували їх як «менших братів» (міноритів, згодом францисканців) жити у нужді і каятті на службі людям і Церкві.

Через навернення Клари Ассізької у 1212 році заснував жіночу гілку ордену.

Після редагування 1221 року і затвердження Папою Римським Гонорієм ІІІ правила і норми ордену стали його писаним статутом.

Сам Франциск 1219 року брав участь у 5-му хрестовому поході, дійшов до Єгипту, де проповідував тамошньому султанові і відійшов від керівництва орденом.

Ставши напівсліпим через хворобу повік, яку дістав на Сході, повернувся додому, де у нього 1224 року відкрилися рани Христові. Він приховував стиґмати від оточення і намагався впливати на нього більше прикладом власного благочестя і складанням молитов.

Ставлення до природи[ред.ред. код]

Святий бачив усю природу як відображення свого творця і іменував звірів, птахів, місяць, зірки, воду своїми «братами» і «сестрами». Тільки землю він називав сестрою-матір'ю. До всіх істот він звертався, як до своїх близьких родичів. Спорідненість цінна своєї зв'язком, але не менш цінний у ній елемент індивідуальності. Як слід поводитися з братом чи сестрою? - Їх не слід експлуатувати, їх треба любити і поважати через родинний зв'язок. Розширення цієї концепції до включення всього сущого і стало проявом геніальності святого. Його турбота про тварин привела його до того, що він не вбивав їх, хоча й суворим вегетаріанцем не був. Він виступав на захист звірів у неволі, дбав про них або звільняв. Святий врятував кілька диких голубів, яких несли на базар. Святий Франциск вигукував: «Якби я тільки міг постати перед імператором, я б благав його, заради любові до Бога і до мене видати указ, що забороняє ловити і позбавляти волі моїх сестер-жайворонків» [2]. Сокіл добровільно служив йому як будильник.

Він поважав і неживу природу: намагався не наступати на воду і почитав скелі. Він розширив концепцію співдружності до всіх природних створінь. Він змусив людей годувати вовка, взявши з нього клятву не красти овець. Він просив імператора видати указ про святкове годування домашніх віслюків і волів напередодні Різдва [1].

За сім століть до А. Швейцера, св. Франциск прибирав червів з дороги, де вони могли бути розчавлені. Франциск в будь-якій життєвій формі бачив елемент святості. Споглядаючи квітку, він відчував містичний екстаз. Він просив садівників залишати в садах місце для диких трав, щоб «краса квітів могла сповіщати про можливості батька всіх істот», створивши свого роду прообрази заказників для дикої природи [2].

Він вірив, що природа сама по собі має значення, тому що створена Богом і не залежить від цінності, наданої їй людиною. Таким чином він передбачив наріжну ідею екологічної етики про внутрішню цінність дикої природи, розроблюваної сучасними екофілософами. Святий не дозволяв рубати дерева в лісі, бо кожне дерево - символ того, на якому був розп'ятий Син Божий [1].

На думку святого, відносини людини з природою повинні носити характер взаємозалежності. Природа значима не завдяки своїй користі для людей, а й завдяки численним формам вираження доброзичливої присутності Бога[2].

Франциск Ассізький підкреслював присутність Бога в різноманітності істот і бажанні того, щоб люди раділи цій різноманітності і прославляли Бога за це. Його побожність не перетворювати множинність в єдність, але прославляла Бога в кожній створеній істоті і захоплювалася їх індивідуальністю[2].

Він вважав, що вихваляння має виражатися діями, що узгоджуються з повагою до створеної різноманітності, а не просто дотримання суворого правила утримання від заподіяння шкоди живому. Також, на думку святого, з усіма живими створіннями слід поводитися якомога поблажливіше[2].

Нововведенням Франциска стало його проповідування безпосередньо тваринам і рослинам. Він читав Біблію птахам, квітам і рибам. Франциск вважав, що не істоти повинні служити людині, а людина істотам. У цьому він став ще радикальнішим від джайністів[1].

Святий наполягав на первісному добрі і вважав тварин однією сім'єю з людьми. Усі творіння, на його думку, гарні, в них він бачив Бога.

Франциску Ассізькому було зрозуміле почуття рівності творінь Божих, почуття однакової гідності всіх і вся, космічної спорідненості, яке надихнуло його написати знаменитий гімн[1]:

« Вихваляємий Ти, мій Господь,

і за сестру місяць і зірки,
які на небі ти створив яскравими,
коштовними і прекрасними.
Вихваляємий Ти, мій Господь,
за брата вітра і за повітря, і хмари,
і ясність, і всяку погоду...
Вихваляємий Ти, мій Господь, за сестру воду,
яка корисна вельми і доступна, і цінна, і чиста.
Вихваляємий Ти, мій Господь,
за сестру нашу матір землю,
яка нас підтримує і спрямовує,
і виробляє різні плоди
з яскравими квітами і травою...

 »

Франциск Ассизький помер у злиднях. Кажуть, що в момент його смерті зграя жайворонків злетіла, щоб супроводжувати святого на небо.

Американський історик Лінн Вайт-молодша справедливо назвала святого Франциска Ассізького «найбільшим радикалом у християнській історії після Христа»[3]. Недарма одного разу його ледь не вигнали з церкви. Надалі настоятелі францисканського ордену відмовилися від більшості навчань його засновника. І тільки в середині 1960-х років, після великої Другої Ватиканської Ради римської католицької церкви, ордену францисканців було наказано «повернутися» до своїх першовитоків. З цього часу францисканці стали брати діяльну участь в охороні природи[1].

Цікаві факти[ред.ред. код]

Про нього[ред.ред. код]

  • Жюльєн Ґрін. Брат Франциск / Серія: Життєписи — Франциск Асизький. — Київ: Юніверс, 2006. — 296 с.
  • Борейко В. Е. Экологические традиции, поверья, религиозные воззрения славянских и других народов / Изд. второе, доп. — К.: Киев. эколого-культурный центр, 1998. — 224 с.
  • Борейко В. Е. Философы зоозащиты и природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2012. — 179 с.
  • Герье В. Франциск Ассизский // Вестник Европы. — 1892, июнь. — С. 519–545.
  • Уайт-мл. Л. Исторические корни нашего экологического кризиса // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. — М.: Прогресс,1990. — С. 188–202.
  • Мережковский Д. Лица святых от Иисуса к нам // Собр. соч. — М.: Республика, 1997. — С. 208–213.
  • Цветочки Святого Франциска Ассизского. — М.: Мусагетъ, 1997. — 170 с.
  • Hughes J. Donald. Francis of Assisi and the diversity of creation // Environmental ethics. 1996. — V. 18, № 3. — P. 311–321.

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Борейко В.Е. Философы зоозащиты и природоохраны. - К.: КЭКЦ, 2012. - 179 с.
  2. а б в г д Hughes J. Donald. Francis of Assisi and the diversity of creation // Environmental ethics. 1996. — V. 18, № 3. — P. 311—321.
  3. Уайт-мл. Л. Исторические корни нашего экологического кризиса // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. — М.: Прогресс,1990. — С. 188—202.
  4. Папа Римський пояснив, чому вибрав для себе ім'я Франциск

Ресурси Інтернету[ред.ред. код]