Діва Марія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марія
Oranta-Kyiv.jpg
Свята Діва Марія (Оранта)
Стать: жіноча
Період життя: 8 вересня 20 до н. е..? — 15 серпня, 45 н. е..?
В інших культурах: Маріам
Місцевість: Юдея, Назарет
Походження: з коліна Давидового

Згадки:

Новий Завіт
Батько: Святий Йоаким
Мати: Свята Анна
Чоловік/дружина: Йосиф Обручник
Діти: Ісус Христос
Місце поховання: Гробниця Богородиці
Повязані поняття: Риза Богородиці, Пояс Пресвятої Богородиці
Повязані персонажі: Праведна Єлисавета, Іван Богослов
Атрибути: Немовля; пурпурний мафорій і синя туніка

Ді́ва Марі́я (дав-євр. מרים Miryam) — мати Ісуса Христа (Лк. 1:26-56, Лк. 2:1-7, Мт. 1:16-25). Із Нового Заповіту відомо, що жила в Назареті (Мр. 1:9) у Галілеї із своїм чоловіком Йосипом. Також — Богоро́диця, Ма́тір Бо́жа, Марія.

Народження[ред.ред. код]

Відомості про народження Діви Марії не згадуються у Новому заповіті, а передані лише у апокрифічній літературі. Згідно з апокрифічним Протоєвангелієм Якова батьками Марії були Святий Йоаким і Свята Анна: пізніше так учили святі Іоанн Дамаскін, Григорій Ніський, Герман Константинопольський, Фульберт Шартрський, та багато інших вчителів Церкви — і це стало невід'ємною частиною Священного переказу.

Місцем народження, як правило, вважають Єрусалим; так стверджував Святий Софроній і з ним погоджувався святий Іоанн Дамаскін.

Вшанування[ред.ред. код]

Пошана до Богородиці розвивається в християнстві поволі і, хоча його властиво треба починати вже з євангеліста Луки, все ж в перших віках християни більше цікавилися змістом нового вчення, моральною його сторінкою та організацією Церкви і визначенням відносин між християнством та юдейством.

Деякі юдейсько-християнські секти 1-го століття, як, наприклад, ебіоніти не визнавали дівоцтва Марії, і багато гностиків вважали Ісуса за Йосипового сина. Докетисти, які навчали, що Христос мав тільки уявне тіло, розуміється, не могли визнавати Божої Матері; зрештою й Несторій, патріарх константинопольський (428431) рішуче заперечував, що Діва Марія була матір'ю Бога (Богородицею), а твердив, що вона була тільки матір'ю людини Христа (Христородицею). Ефеський собор 431 р. засудив єресь Несторія і тим поклав кінець довгій полеміці. У перший день засідань Собору величезний натовп чекав на вулиці його рішення, і, як тільки воно стало відомим, усі вулиці були ілюміновані, і патріарха Кирила, головного оборонця культу Богородиці, з засвіченими смолоскипами і кадильницями, проводжав натовп через усе місто.

Шанування Божої Матері поширюється спочатку на Близькому Сході, в Палестині, в Єгипті, звідти переходить до Італії та інших країн. Перші іконографічні зображення зустрічаємо в катакомбах Риму. Спочатку постать Божої Матері повна простоти, що межує з примітивністю. Згодом вона набирає величі та пишноти: з'являється перед вірними, як Цариця Неба в багатому вбранні та в супроводі янголів. У Київському Софійському Соборі на вівтарній стіні, що збереглася непорушно з XI ст, представлено Богородицю з піднесеними догори обома руками — це образ так званої Оранти (та, що молиться), її прообраз находиться в візантійській каплиці в Равенні (Італія), що походить із V ст. Другий образ цього типу, але не малярський, а різьбарський, знаходимо в соборі св. Марка в Венеції.

Першою церквою в Україні, присвяченою Богородиці, була так зв. Десятинна церква, яку побудував у Києві близько 986995 років св. Володимир Великий. Назвали її «десятинною» тому, що великий князь видав на неї десяту частину своїх доходів; у ній поховано св. княгиню Ольгу, Володимирову жінку Анну, — і його самого. Хоч церква завалилася під час оборони від татарських орд Батия — 1240 — митрополит Петро Могила був частково її відбудував. Та московські руйнівники знищили цілковито цю церкву в 1943 р. (Про Богородицю більше під: Покрова).

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

За переданням свщнмч. Діонісія Ареопагіта та Ігнатія Богоносця, святитель Амвросій Медіоланський у творінні «Про дівоцтво» писав про Матір Божу: «Вона була Дівою не тільки тілом, а й душею, смиренна серцем, обачна в словах, розсудлива, мовчазна, любителька читання, трудолюбива, цнотлива в мові. Правилом Її було — нікого не ображати, всім бажати доброго, шанувати старших, не заздрити рівним, уникати хвастощів, правильно мислити, любити доброчесність. Коли Вона хоч би виразом обличчя образила батьків, коли була в незгоді з рідними? Коли погордилася перед людьми скромною, посміялася над слабкими, ухилилася від бідного? У Неї не було нічого суворого в очах, нічого необачного в словах, нічого непристойного в діях : рухи тіла скромні, хода тиха, голос рівний; так що тілесний вид Її був вираженням душі, уособленням чистоти. Всі дні Свої Вона звернула в піст : сну вдавалася тільки на вимогу потреби, але й тоді, як тіло Її відпочивало, духом Вона спала, повторюючи у сні читане, або розмірковуючи про приведення у виконання припущених намірів, або плануючи нові . З будинку виходила тільки в церкву, і то разом з рідними. Втім , Вона хоч і була поза Своїм домом в супроводі інших, але кращим вартовим для Себе була Вона Сама; інші охороняли тільки тіло Її, а Своїх вподобань Вона дотримувалась»

За переказами, збереженому церковним істориком Никифором Каллістом (ХIV ст.) , Матір Божа " була середнього росту, як інші кажуть, трохи вище середнього; волосся золотаве; очі швидкі, з зіницями як би кольору маслини; брови дугоподібні і помірно -чорні, ніс продовгуватий, уста квітучі, сповнені солодких промов; лице не кругле і не гостре, але трохи довгасте ; кисті рук і пальці довгі … Вона в бесіді з іншими зберігала благопристойність, не сміялася, не обурювалася, особливо ж таки не гнівалась; була безкорислива, проста , Вона нітрохи про Себе не думала і, далека від зніженості, відрізнялася повним смиренням . Щодо одягів, які носила , Вона задовольнялася їх природним кольором, що ще і тепер доводить Її священний головний покров . Коротко кажучи, у всіх Її діях виявлялася особлива благодать ". Никифор Калліст запозичив свій опис у святителя Єпіфанія Кіпрського[1]

Дні і ночі Вона проводила в молитві. Нерідко Пресвята Богородиця приходила до Святого Гробу Господнього, кадити тут фіміам і приклоняти коліна. Вороги Спасителя не раз робили замах перешкоджати відвідувати Їй місце святе і випросили у первосвящеників варту для охорони Гробу Спасителя. Але Свята Діва, ніким не зрима, продовжувала молитися перед ним. В одне з таких відвідувань Голгофи перед Нею постав Архангел Гавриїл і сповістив про Її швидке переселення з цього життя в життя Небесне, вічно блаженне. У заставу Архангел вручив Їй пальмову гілку. З Небесної звісткою повернулася Божа Матір у Вифлеєм з трьома дівами що їй прислуговували (Сепфора, Евігеей і Зоїл). Потім Вона викликала праведного Йосифа з Ариматеї і учнів Господа, яким сповістила про Своє швидке Успіння. Пресвята Діва молилася також, щоб Господь послав до Неї апостола Іоанна. І Дух Святий захопив його з Ефесу, поставивши поряд з тим місцем, де лежала Матір Божа. Після молитви Пресвята Діва кадити, і Іоанн почув голос з Небес, заключавший Її молитву словом «Амінь». Божа Матір помітила, що цей голос означає швидке прибуття апостолів і Святих Сил безтілесних. Апостоли, число яких і обчислити не можна, злетілися, говорить святий Іоанн Дамаскін, подібно до хмар і орлів, щоб послужити Матері Божій. Побачивши один одного, апостоли раділи, але в подиві взаємно запитували: для чого Господь зібрав їх в одне місце? Святий Іоанн Богослов, з радісними сльозами вітаючи їх, сказав, що для Божої Матері настав час відійти до Господа. Увійшовши до Матері Божої, вони побачили Її благоліпно сидить на ложі, сповнену духовного веселия. Апостоли вітали Її, а потім повідали про їх чудовому захопленні з місця проповіді. Пресвята Діва, прославляла Бога, що Він почув Її молитву і виконав бажання Її серця, і почала розмову про наступну Її кончину. Під час цієї бесіди також дивним чином з'явився і апостол Павло з учнями своїми: Діонісієм Ареопагіта, дивним Єрофея, Божественним Тимофієм і іншими з числа 70 апостолів. Усіх їх зібрав Святий Дух, щоб вони сподобилися благословення Пречистої Діви Марії і благоліпно влаштували поховання Матері Господньої. Кожного з них Вона закликала до Себе по імені, благословляла і хвалила віру і їхні праці в проповідування Христового Євангелія, кожному бажала вічного блаженства і молилася з ними про світ і добрий стан всього світу.

Іконографія[ред.ред. код]

Її багата іконографія лише в невеликій частині зобов'язана Євангеліє і зростала протягом століть в силу необхідності для християнської Церкви мати фігуру матері — предмет поклоніння. Сумніви щодо її ролі — подібні до тих, що були висловлені несторіанами в V ст. чи ідеологами Реформації в XVI,- лише стимулювали створення її зображень тими, хто залишались її прибічниками. Несторій заперечував, що Діва Марія може по праву називатися «Богоматір'ю» — вона була матір'ю тільки Христа як людини, а не божественної особи. Цей погляд був засуджений як єресь Ефесським собором у 431 році — вердикт, який сприяв поширенню образа «Матері і Немовляти» як виразу офіційної доктрини. Величні зображення Діви Марії і Немовляти на троні, які протягом багатьох століть прикрашали церковну архітектуру, вперше стали поширюватися на Заході у VII столітті; вони були змальовані з візантійських зразків. Іншим раннім стимулом до вшанування (почитання[а]) Діви Марії була знахідка того, що стали вважати її портретом, припускають, що портрет був написаний Св. Лукою. Росту культу Марії у деякій мірі противилась сама Церква з її традиційно ворожим ставленням до жінки — ставленням, яке культивувалось деякими ранніми теологами у XII і ще більше у XIII ст. Шанування Марії поширилось настільки, що сама епоха стала називатися епохою культу Діви Марії — це був час релігійного підйому, викликаного хрестовими походами, котрий досягнув свого найвищого вираження у готичних соборах Франції, які часто зводилися на честь Богоматері — «Notre Dame».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Письмо к Феофилу об иконах. Перевод текста святителя Епифания помещен в Великих Четиих-Минеях митрополита Макария. М., 1868, сентябрь, с. 363

Джерела[ред.ред. код]