Шувалов Віктор Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ice hockey pictogram.svg
Віктор Шувалов
Особисті дані
Повне ім'я Віктор Григорович Шувалов
Дата народження 15 грудня 1923(1923-12-15) (91 рік)
Місце народження Наборні Сиреси,
Козловський район,
Мордовська АРСР, СРСР
Зріст 183 см
Вага 86 кг
Позиція центральний нападник
Інформація про клуби
Професіональна кар'єра
Роки Клуб Ігри (голи)
1947–1949
1949–1953
1953–1957
1957–1958
 
1950–1952
«Дзержинець»
ВПС (Москва)
ЦСК МО (Москва)
СКА МВО (Калінін)
Футбол
ВПС (Москва)
 ? (16)
? (130)
? (54+)
? (?)
 
75 (25)


Національна збірна
1954–1957 СРСР 51 (40)
Нагороди і звання
Орден «Знак Пошани» — 1957
Орден Дружби
Заслужений майстер спорту СРСР


Віктор Григорович Шувалов (рос. Виктор Григорьевич Шувалов; * 15 грудня 1923, Наборні Сиреси, Козловський район, Мордовська АРСР, СРСР) — радянський хокеїст і футболіст. Грав у нападі.

Олімпійський чемпіон. Найкращий центральний нападник радянського хокею першої половини 50-х років двадцятого століття. Член клубу Всеволода Боброва (22-е місце, 315 голів).[1]

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

Виступав за челябінський «Дзержинець» (1947-1949) московські команди ВПС (1949-1953), ЦСК МО (1953-1957), та СКА МВО Калінін (1957-1958). Більшість часу, у складі столичних армійських клубів, грав у одній ланці з Євгеном Бабичем та Всеволодом Бобровим. Це тріо у чемпіонатах 1950/51 та 1951/52 забивало у ворота суперників по 83 голи. У сезоні 1952/53 Віктор Шувалов став найкращим снейпером ліги (44 закинуті шайби).

П'ять разів здобував перемоги у чемпіонатах СРСР, двічі отримував срібні медалі. Всього у чемпіонатах СРСР провів 150 матчів (222 голи). Має вражаючу середню результативність — 1,48 гола за матч. За цим показником посідає друге місце в історії чемпіонатів СРСР та Росії. Попереду Всеволод Бобров (1,95 гола за матч), третій у цьому списку — Олексій Гуришев (1,26).

Володар кубка СРСР 1952, 1954-1956, фіналіст першого розіграшу (1951). У кубкових матчах закинув 21 шайбу.

7 січня 1950, поблизу Свердловська, у авіакатастрофі загинуло 11 гравців команди ВПС. Шувалову пощастило, на чергові матчі чемпіонату не полетів, за вказівкою Василя Сталіна залишився у Москві. Згодом він так розповідав про ті події:

« На початку січня 1950, після великої перемоги в Москві, по-моєму, над ленінградським "Динамо", в роздягальню, як завжди, зайшов Василь Сталін, привітав з перемогою та дав вказівки на наступні матчі у Челябінську і Свердловську. Зокрема, він наказав не брати мене в Челябінськ, оскільки вважав, і не без підстав, що вболівальники "Дзержинця" навряд чи спокійно відреагують на мою появу у формі ВПС. Я попросив Василя Йосиповича відпустити мене в Челябінськ для зустрічі з батьками. Але він відмовив. Вранці наступного дня команда вилітала на Урал з аеродрому, що розташовувався поруч з нинішнім стадіоном ЦСКА. Я приїхав провести хлопців, привіз посилку для родичів. Через хуртовину виліт затримався, але через кілька годин літак таки піднявся в повітря, а я з адміністратором команди Кольчугіним поїхав у федерацію хокею оформляти документи на перехід Боброва з ЦБЧА у ВПС.[2]  »

З 1950 по 1952 рік грав за футбольну команду ВПС. У першому сезоні став найкращим бомбардиром клубу — 16 забитих голів. Цього ж року був обраний, під третім номером, до «Списку 33-х найкращих футболістів СРСР». Всього за три сезони провів 75 матчів та 25 разів вражав ворота суперників.

Виступи у збірній[ред.ред. код]

У складі національної збірної здобув золоту нагороду на Олімпійських іграх 1956 у Кортіна-д'Ампеццо.

Чемпіон світу 1954, 1956; другий призер 1955. У вирішальному матчі з канадцями, на першому для радянської команди турнірі, відзначився двома закинутими шайбами. На чемпіонатах Європи — три золоті нагороди (1954-1956). На чемпіонатах світу та Олімпійських іграх провів 22 матчі (18 закинутих шайб), а всього у складі збірної СРСР — 51 матч (40 голів).

Статистика виступів на Олімпійських іграх та чемпіонатах світу
Команда Рік Турнір Ігри Голи
СРСР 1954 ЧС 7 7
1955 ЧС 8 6
1956 ОІ, ЧС 7 5
Всього на ОІ та ЧС 22 18

Тренерська діяльність[ред.ред. код]

З 1957 по 1964 рік очолював СКА МВО (Калінін). У першому сезоні був граючим тренером команди. У 1968-1970 роках працював помічником головного тренера московського «Спартак» Миколи Карпова.

Нагороди та досягнення[ред.ред. код]

Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1957) та Дружби (1996). Заслужений майстер спорту СРСР (1954).

Нагороди Команда Кіл. Роки
Олімпійські ігри
Золото СРСР 1 1956
Чемпіонат світу
Золото СРСР 2 1954, 1956
Срібло СРСР 1 1955
Чемпіонат Європи
Золото СРСР 3 1954, 1955, 1956
Чемпіонат СРСР
Золото ВПС (Москва) 3 1951, 1952, 1953
Золото ЦСКА (Москва) 2 1955, 1956
Срібло ЦСКА (Москва) 2 1954, 1957
Кубок СРСР
Володар ВПС (Москва) 1 1952
Володар ЦСКА (Москва) 3 1954, 1955, 1956
Фіналіст ВПС (Москва) 1 1951
Особисті досягнення
Найкращий снайпер чемпіонату СРСР 1 1953 (44 голи)
Символічна збірна СРСР 5 1950, 1951, 1952, 1953, 1954

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]