Юрка Віцьбич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрка Віцьбич
біл. Юрка Віцьбіч
Ім'я при народженні Серафім Шчарбакоў
Псевдонім Юрка Стукаліч, Алесь Крыжаніч
Народився 2 (15) червня 1905
Велиж, Вітебська губернія, Білорусь, Російська імперія
Помер 6 січня 1975(1975-01-06) (69 років)
Саут-Рівер, Нью-Джерсі, США
Поховання Білоруський цвинтар у Саут-Рівері
Громадянство Білорусь, США
Національність білорус
Діяльність прозаїк, поет, публіцист
Мова творів білоруська
Роки активності 19291975, дебют — «Млынова Рука» // часопіс «Узвышша», 1929
Членство Узвышша

Юрка Вітьбич (також Юрка Стукалич, Олександр Крижанича; справжнє ім'я — Серафим Щербаков; 2 (15) червня 19056 січня 1975) — білоруський письменник, прозаїк, поет, публіцист, краєзнавець, популяризатор історії Білорусі і діяч еміграції у США.

Біографія[ред. | ред. код]

Юрка Віцьбич, Ми дійдемо!, 1975

Народився у Велижі Вітебської губернії. Його батько був православним священиком, мати — вчителькою. Закінчив педтехнікум, рік служив у армії. У 1920-х рр. майбутній письменник вирушив у Москву, де працював на будівництві, а в 1922-1933 рр. — на хімічних заводах. Перше оповідання вийшло у 1929 р. на сторінках «Узвышша». У 1932 вийшла книга прози «Сьмерць Ірмы Лаймінг». У 1937 вийшла друга книга прози «Формула супраціўленьня касьцей».

Під час німецько-радянської війни брав участь у культурному житті Білорусі, у 1943 році перевіз із Вітебська до Полоцька останки Єфросинії Полоцької. У 1944 році Юрка Віцьбич разом з Білоруською центральної радою виїхав до Німеччини. Виступав на Радіо Свобода. 5 січня 1945 року заснував літературну громаду «Шыпшына», друкував однойменний журнал (вийшло 10 номерів, останній — у 1950). Організував видання журналу «Зьвіняць званы Сьвятой Сафіі», редагував «Беларускі голас». У 1956 в Мюнхені Юрка Вітьбич видав книгу-нарис «Плыве з-пад Сьвятое гары Нёман».

Юрка Вітьбич друкувався в газеті «Новое русское слово», був її багаторічним автором. Віцьбич був одним з перших, хто знайомив читачів «Нового русского слова» з білоруською національною ідеєю, також захищав погляди білорусів, які прагнули відновити незалежність Білорусі. У 1975 році, після смерті письменника, в Нью-Йорку Фонд імені Петра Кричевського видав книгу «Ми дійдемо!». До книги увійшли і публікації з «Нового русского слова»[1].

Білоруський поет-емігрант Олександр Соловей писав:

Віцьбич є людиною, яка більше, ніж хтось інший, віддала сили, думки і кров за білоруську справу. Заперечувати сьогодні Юрка Віцьбича як письменника — значить робити погром білоруської літератури в еміграції.

Похований на білоруському цвинтарі в Саут-Рівері[2][3].

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Сьмерць Ірмы Лаймінг, 1932
  • Формула супраціўленьня касьцей, 1937
  • Плыве з-пад Сьвятое гары Нёман, 1956
  • Мы дойдзем!, 1975, ЗША
  • Антыбальшавіцкія паўстаньні ў Беларусі, 1996, ЗША

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Матэрыялы конкурсу маладых навукоўцаў «Беларускай дыяспары прысвячаецца». Архів оригіналу за 13 січня 2014. Процитовано 7 березня 2019.
  2. Арлоў У. А. Імёны Свабоды. Гісторыя; Культура; Палітыка; Біяграфіі; Мемуары. — Прага: Радыё Свабодная Эўропа/Радыё Свабода, 2007. — ISBN 978-0-929849-14-0. — С. 277. [1]
  3. Беларускія некропалі ў замежжы. Архів оригіналу за 30 серпня 2018. Процитовано 7 березня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]