Священик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Свяще́ник — термін у православній і католицькій церквах та назва сану священнослужителя, поставленого єпископським рукоположенням (висвятою) на уділення священних таїнств, відправляння церковних богослужб та релігійного обслуговування вірних.

Звичайно до священика звертаються словами-титулами «отець», «пан-отець» (західноукраїнське), «батюшка» (східно-українське), «ієрей» (урочисто — церковнослов'янське) і просторічне «піп» (народне — у нинішній день набрало зневажливого відтінку). Священиком-ченцем зветься ієромонах.

Соціально-правне та матеріальне становище священика мінялося в окремі часи історії України: становище священика упосліджене в СРСР (священика в радянські часи звали «служителем культу»), де духовенство було фактично позбавлене громадянських прав і переслідуване. Див. Духовенство.

Це незавершена стаття з релігії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)