Diablo

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Diablo

The CD insert for Diablo

Розробник Blizzard North
Видавець Blizzard Entertainment
Частина серії Diablo
Дата випуску 30 листопада 1996
Жанр Action RPG (Hack'n'Slash)
Вікові
рейтинги
ESRB: M — Mature
Носії CD
Платформи Windows, Mac OS (X), PlayStation
Режими гри Синглплеєр, Мультиплеєр (через Battle.net)
Системні
вимоги
Керування Клавіатура, Миша
Сайт http://www.blizzard.com/diablo/

Diablo (від ісп. diablo — диявол) — перша частина відомої на весь світ серії ігор Diablo від компанії Blizzard Entertainment. Дата виходу гри — 30 листопада 1996, тому в наш час її графіка є дещо застарілою, проте це не заважає багатьом фанатам грати її і досі.

Геймплей[ред.ред. код]

На початку гри вам запропонують вибрати персонажа за якого ви будете грати. У грі всього три класи: Воїн (Warrior) — сильний і добре захищений персонаж, Лучниця (Rogue) — спритна і швидка, яка бореться зі злом луком та арбалетом і Маг (Sorcerer) — слабкий у ближньому бою, але здатний керувати стихіями. Після цього буде вибір рівня складності.

Персонаж має чотири параметри, які певним чином впливають на нього:

  • Сила (Strength) — визначає пошкодження, що завдає герой, та можливість носити зброю чи обладунки.
  • Спритність (Dexterity) — визначає точність ударів героя.
  • Витривалість (Vitality) — визначає запас здоров'я героя.
  • Магія (Magic) — визначає можливість використання заклинань і кількість мани у героя.

Також у розпоряженні гравця різноманітні здатності героя, серед яких по одному унікальному для кожного класу (у Воїна — можливість ремонтувати спорядження, у Лучниці — знешкоджувати пастки і у Мага — перезаряджати посохи).

Під час гри гравець «прокачує» свого персонажа виконуючи різні завдання та перемагаючи монстрів. За вбивства ворогів герой накопичує досвід і, при певній кількості досвіду, переходить на наступний рівень. Тоді він може збільшити свої параметри.

В грі присутня система випадковості — при кожному новому проходженні гри гравцю випадають інші артефакти, дають інші завдання, формується інше підземелля, а проти нього ідуть інші вороги. Таким чином щоразу перед гравцем нова гра і саме це забеспечує її довговічність.

Історія[ред.ред. код]

Історія почалась дуже давно. Сім демонів — повелителів Пекла — не поділили владу і перенесли свої «розборки» на Землю. В результаті, як звичайно, постраждали прості смертні, яким прийшлось взяти на свої плечі боротьбу з темними силами. Шляхом титанічних зусиль вони перемогли, і три головних демона — Мефісто (Mefisto), Баал (Baal) і Діабло (Diablo) — були ув'язнені Орденом магів в особливі магічні кристали і поміщені в різні частини світа. Кристал з Діабло берігся в древньому монастирі Ордена магів, розташованого біля міста Трістрам (Tristram). Але ішов час, і від монастиря великих магів залишились одні руїни. Прийшовші в ті месця проповідники церкви збудували на місці руїн кафедральний собор, справедливо розсудивши, що святе місце не повинне бути пустим.

Життя на Землі продовжувалось, а дух Діабло накопичував сили для звільнення. Чи то кристал дав тріщину, чи то маги не врахували всю могутність демона, але з часом він навчився впливати на розум людей, що перебувають поблизу. І жертвою своєю демон вибрав архиєпископа Лазаруса (Lazarus). Вибір був не випадковим — Лазарус був найближчим радником короля Леоріка (Leoric). Сам Леорік народився в північному королівстві Вестмарч (Westmarch) і прославився там як вірний син церкви і святий воїн, що сповідував релігію Закарум (Zakarum) — культ Світла. Прийшовши в королівство Хандарас (Khandaras) Леорік оголосив себе королем. І такою була його добра слава, що народ погодився з ним. Як і покладається святому воїну, свій замок Леорік побудував біля місцевого релігійного центра — того самого собора, під яким ув'язнений Діабло. Поступово характер Леоріка змінився. Він запевнив себе, щоо всі навколо — вороги, які думають тільки про те, як би захопити трон, а єдиний справжній друг короля — архієпископ Лазарус. Розуміється, тут не обійшлось без втручання Діабло.

Однак ніхто про це не дізнався. Леорік поступово повірив у те, що королівство Вестмарч хоче напасти на Хандарас. Подумавши, король вирішив перехитрити своїх ворогів і відібрати у них ініціативу. Для цього він послав свою армію на північ, щоб вона напала на Вестмарч першою.

Між тим Лазарус твердо зібрався звільнити Діабло. Для цього треба було встромити кристал з демоном в голову подходящій жертві. Жертвою архієпископ вибрав сина короля, принца Альбрехта (Prince Albrecht). Коли до нещасного батька дойшла новина про зникнення його єдиного сина, він залютував і, вирішивши, що винні у всьому жителі міста Трістрам, вилив на них весь свій гнів, вимагаючи повернути сина. Багатьох жителів Трістрама стратив Леорік, але так і не знайшов Альбрехта. А тут ще вернувся начальник його гвардії Лакданан (Lachdanan) і розказав про повний розгром армій короля на півночі. Леорік остаточно збожеволів. Бачачи його стан, Лакданан почав просити короля зректися престолу. Звичайно, Леорік навідріз відмовився, а «зрадника» Лакданана наказав убити. Між вірними королю слугами і друзями Лакданана почався бій. Лакданан переміг і убив божевільного короля. Помираючи, Леорік прокляв своїх слуг, пообіцявши, що вони будуть служити йому вічно і після своєї смерті. І прокляття збулось — скоро після похоронів короля його загиблі стали воскресати, жахаючи жителів Трістрама.

Тоді архієпископ Лазарус запропунував знайти зниклого сина короля і посадити його на трон, після чого все повинно було повернутися на свої місця. Жителі міста пішли за архієпископом в подземелля під кафедральним собором і там попали в руки демона М'ясника. Сам Лазарус зник.

В Трістрамі залишилось тільки декілька жителів.

Як раз в цей час в Трістрам прийшов мандрівник. Це була людина, що народилась колись в цьому місті, але потім відправилась на пошуки пригод в інші землі. Зіграти роль цієї людини запропоновано гравцю.