Parascaris equorum
| Parascaris equorum | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Самець (угорі) та самка (унизу)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Parascaris equorum (Goeze, 1782), застаріла назва Ascaris megalocephala (Cloquet, 1824) — вид аскарид, який паразитує в коневих і є збудником параскаридозу. Власники коней у просторіччі називають цих паразитів «аскаридами». Це гельмінт є специфічним стосовно хазяїна кишковим паразитом, який може інфікувати коней, ослів і зебр . Найбільш сприйнятливими до зараження є коні до шестимісячного віку. Після цього віку рівень зараження починає знижуватися, і паразит надзвичайно рідко трапляється у коней старше дванадцяти місяців.[1] Він не може заражати людей чи інших тварин.[2] Паразит жовто-білого кольору, довжина самки може сягати 38 см.[3] Поширений в усьому світі, є одним із паразитів коней, яких найважче знищити, тому потребує більших доз потужніших антигельмінтних препаратів, ніж для інших паразитів коней.[2]
Життєвий цикл[ред. | ред. код]
P. equorum характеризується статевим диморфізмом, самки значно більші за самців: вони можуть виростати до 50 см, тоді як самці — лише до 15–28 см. Це циліндричні хробаки білого кольору з трьома дуже великими губами.[4] Парування відбувається в тонкому кишечнику непарнокопитних. За добу самка здатна відкласти понад 170 000 яєць, а за рік — 60 000 000 яєць.[5] Яйця мають товсту багатошарову оболонку для захисту та здатні прилипати до будь-якої поверхні, до якої вони торкаються після виходу назовні.[2] Яйця виділяються з калом, який потім потрапляє до коня під час поїдання ним зараженої трави, або коли він п'є заражену воду. Інвазійним є яйце з личинкою 2-ї або 3-ї стадії (тобто після 1-го або 2-го линяння). Протягом тримісячного життєвого циклу з проковтнутих яєць виходять личинки, які мігрують із тонкого кишечника в кровоносні судини, звідти потрапляють у печінку, де перетворюються на наступну личинкову стадію. Звідти личинки мігрують у легені, де виходять із кровоносних судин у альвеоли.[2] На міграцію через печінку та легені витрачається від 14 до 17 днів.[5] Завдяки кашлю личинки потрапляють у ротову порожнину та повторно проковтуються. У кишечнику личинки дозрівають до статевозрілої стадії, яка продукує яйця.[3] Черв'якам потрібно від 79 до 110 днів, щоб досягти дорослого стану. P. equorum живиться, всмоктуючи рідкий вміст кишечнику, і іноді може також висмоктувати кров зі стінки кишечнику.[5]
Клінічні ознаки інвазії[ред. | ред. код]
На стадії міграції у легенях у коней можуть з'явитися кашель і виділення з носа. Під час міграції паразитів можуть утворюватися рубці на внутрішніх органах, зокрема на легенях і печінці. Важкі інвазії дорослими P. equorum можуть спричинити коліки, закупорку та потенційний розрив кишечнику. Поглинання корму часто знижується, через що виникає втрата ваги, а інші клінічні ознаки можуть включати здуття живота, діарею, грубу шерсть, уповільнення росту, перитоніт, утворення абсцесів.[3][6]
Важкі інвазії P. equorum здатні створити механічну закупорку кишечнику. У деяких випадках дегельмінтизація може фактично спровокувати закупорку кишечнику мертвими та вмираючими паразитами; з цієї причини у важких випадках може знадобитися багаторазове лікування слабкішими за своєю дією препаратами.[2]
Діагноз параскаридозу можна встановити шляхом мікроскопічного дослідження калу, де знаходять яйця; вони мають розмір 90–120×60 мкм.[6] Обмеження цього методу полягає в тому, що тільки зрілі черв'яки можуть бути виявлені через їх яйця; незрілі форми личинок важко виявити, а аналізи крові ненадійні.[2]
Лікування[ред. | ред. код]
Зрілі коні, здається, розвивають певний ступінь стійкості до цього паразита, але він викликає занепокоєння у молодших коней віком приблизно до двох років.[3] P. equorum є одним із небагатьох паразитів, до яких у господаря розвивається природний імунітет.[2] Однак, коли інфекцію виявляють у дорослого коня, кількість глистів і яєць є дуже низькою.[1]
Дегельмінтизацію можна починати у коней віком від чотирьох до восьми тижнів і повторювати приблизно кожні 60 днів. Лікування проводиться за допомогою антигельмінтних препаратів, і рекомендується чергувати різні класи таких препаратів.[7] Ефективні засоби лікування включають макроциклічні лактони, зокрема івермектин або моксидектин, які можуть вбивати ранні стадії личинок до того, як вони мігрують у печінку та легені. Іншим класом ефективних ліків є бензімідазоли, такі як фенбендазол та оксфендазол. Пірантелу памоат також використовується, а його близький варіант, пірантелу тартрат, можна згодовувати як добову дозу, яка ефективно знищує личинки. До розробки цих препаратів, протягом 1950-х і 1960-х років, використовувалося лікування піперазином, дихлофосом і трихлорфоном.[2] Також використовуються піперазин (для дорослих стадій паразита, а для личинок, що розвиваються в молодих конях, потрібно повторювати дозу з 10-денним інтервалом), фебантел, морантел.[6]
Профілактика[ред. | ред. код]
Доведено, що утримання пасовищ і конюшень вільними від гною є ефективним у зниженні зараження коней паразитами. Чергування пасовищ, зокрема за рахунок введення в сівозміну тварин інших видів, також може зменшити зараження паразитами.[7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Johnstone, Dr.Colin (24 січня 2000). Parascaris equorum. University of Pennsylvania. Архів оригіналу за 26 August 2017. Процитовано 21 квітня 2017.
- ↑ а б в г д е ж и Briggs, Karen (1 березня 2004). Ascarids: A Growing Problem. The Horse. Процитовано 9 листопада 2014.
- ↑ а б в г Wood, Craig (30 жовтня 2014). Ascarids in horses. eXtension. Архів оригіналу за 9 November 2014. Процитовано 9 листопада 2014.
- ↑ Cooper, Zachary (2003). Parascaris equorum. Animal Diversity Web. Процитовано 21 квітня 2017.
- ↑ а б в Cooper, Zachary (2003). Parascaris equorum. Animal Diversity Web. University of Michigan Museum of Zoology. Процитовано 11 листопада 2014.
- ↑ а б в Mehlhorn H. Encyclopedia of Parasitology. 4th Ed. Springer: 2016.
- ↑ а б Wood, Craig (29 жовтня 2014). Management and control of internal parasites in horses. eXtension. Архів оригіналу за 9 November 2014. Процитовано 9 листопада 2014.
|
Це незавершена стаття з паразитології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
