Віслюк

Віслю́к (лат. Equus asinus), осел, або африканський осел — вид з роду Кінь (Equus), ряду Конеподібних (Equiformes).

Всі одомашнені віслюки відносяться до африканських ослів, бо приручити куланів (азіатських ослів) ніколи не вдавалося.

На відміну від коня, осел має в пристосовані до кам'янистої і нерівної поверхні копита. Вони допомагають безпечніше пересуватися, але гірші для швидкого пересування. Проте, в окремих випадках, осел може розвивати швидкість 70 км/год. Осли походять з країн з посушливим кліматом. Їхні копита погано переносять вологий європейський клімат і нерідко утворюють глибокі тріщини і дірки, в яких поступово може розвиватись гниття. Тому догляд за копитами ослів украй важливий у вологих місцевостях.

Забарвлення шерсті у ослів може бути сіре, коричневе або чорне, зрідка зустрічаються білі породи. Черево зазвичай світле, те ж саме відноситься до передньої частини морди і області навколо очей. У ослів жорстка грива і хвіст, що закінчується китицею. Вуха набагато довші, ніж кінські.

морфологічні особливості

Залежно від породи досягають висоти від 90 до 160 см, статевої зрілості набувають у віці 2-2,5 років. Також осли відрізняються довшим ніж в коней періодом вагітності 12-14 місяців. Спаровування можливе круглий рік, проте відбувається, як правило, навесні. Народжується одне або два віслюча, які у віці від 6 до 9 місяців стають самостійними.

Окрім зовнішніх відмінностей від коней існують ще деякі, не помітні на перший погляд, особливості. Однією з них є різна кількість хребців. Крім того, у ослів 31 пара хромосом, тоді як у коней їх 32. Температура тіла у ослів трохи нижча, вона складає в середньому 37 °C, а не 38 °C, як у коней.

дикі і свійські віслюки

Як і у випадку з кіньми, варто розрізняти споконвічно диких і здичавілих ослів. Колись декілька підвидів диких ослів водилися в північній Африці і Передній Азії, проте в результаті доместифікації майже зникли вже в епоху римлян. У наш час вони живуть лише в Ефіопії, Еритреї, Сомалі і Судані; невелика популяція зуміла прижитися в заповіднику в Ізраїлі. У 1980-х загальна чисельність диких ослів оцінювалася в тисячу особин і з тих пір ще більше скоротилася. У Сомалі дикі осли в результаті громадянської війни і анархії вже ймовірно повністю винищені, в Ефіопії і Судані така ж доля може чекати їх найближчим часом. Єдиною країною з порівняно стабільною популяцією диких ослів є Еритрея, де вони налічують близько 400 особин.

Колись домашні осли, а зараз здичавілі віслюки існують в багатьох регіонах світу. До їх ареалу розповсюдження відносяться і ті країни, в яких ще є дикі осли, що за побоюваннями зоологів може привести до того, що обидві групи змішаються і зруйнують «генетичну чистоту» дикого осла. Близько 1,5 млн здичавілих ослів бродять по степах Австралії. На південному заході США живуть приблизно 6 тисяч здичавілих ослів, так звані burros, вони знаходяться під охороною. Одна з небагатьох європейських популяцій здичавілого осла зустрічається на Кіпрі, на півострові Карпац. Вони темно-коричневі або чорні і помітно більше за інших ослів. Часто у них спостерігаються зеброподібні смуги на ногах.

одомашнення віслюків

Малі віслюки ссуть свою матір до 6 місяців після народження

Одомашнення ослів відбулося значно раніше, ніж коней. Осли були першими тваринами, яких стародавня людина використовувала для перевезення вантажів. Вже близько 4000 до н. е. в дельті Нілу тримали одомашнених нубійських ослів. У Месопотамії диких ослів приручили ненабагато пізніше. У античну епоху осли потрапили до Європи. Відомо, що осли малоазіатського походження були у етрусків. До Греції осли потрапили близько 1000 до н. е.

Спочатку віслюки використовувалися для верхової їзди і тяги возів, але з появою швидших і сильніших коней багато де були замінені ними. Однак віслюки мають ряд переваг над кіньми, оскільки витриваліші, менш вибагливі до корму і в змозі набагато довше обходитися без води та їжі.

Іноді осли використовувалися для отримання м'яса, молока і шкіри. Осляча шкіра в середні віки вважалася найліпшою для виготовлення пергаменту. На північ від Альп осли почали зустрічатися тільки з римстких часів.

Див. також

• одомашнення