Давидов Анатолій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Давидов Анатолій Іванович
Народився8 лютого 1938(1938-02-08)
Бочечки, Конотопський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Помер5 січня 2002(2002-01-05) (63 роки)
Київ, Україна
ГромадянствоСРСР СРСР, Україна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник,
Alma materНіжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Мова творівукраїнська
Роки активності1961
Напрямоклітература для дітей та юнацтва
ПреміїЛітературна премія ім. Лесі Українки (1987); Літературно-мистецька премія імені Олени Пчілки (1999)

Анато́лій Іва́нович Дави́дов (*8 лютого 1938(19380208) с. Бочечки Конотопського району Сумської області — †5 січня 2002, Київ) —український письменник. Член Спілки письменників України від 1976, лауреат літературних премій.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 8 лютого 1938 року в селі Бочечки (за іншими даними — Бочки) (тепер Конотопського району Сумської області), батьки були вчителями, і передали йому цю професію у спадок. Анатолій Іванович мав сім'ю, двох синів. Помер у Києві 5 січня 2002 року. Похований на Лісному цвинтарі.[1].

Закінчив 1960 факультет природознавства Ніжинського педінституту. Працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, від 1969 — на партійній роботі. Завідував відділом природознавства у журналі «Знання та праця»,19751984 був головним редактором журналу «Барвінок», 19841994 — директором видавництва «Молодь».

Почав друкуватися від 1961. Створив для дітей та юнацтва багато книг. Серед них найбільше науково-художніх, де розповідається про життя природи. У 60-і роки організував юнацький клуб «Біон» при Київському палаці піонерів, куди він запрошував науковців і письменників, з якими спілкувалися юннати (юні натуралісти). Серед знаних гостей були Микола Амосов, Олесь Бердник, та інші, як згадує тодішня учениця Олена Голуб.

Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967, далі — «Сонячні вершники» (1969), «Експедиція „Суничка“» (1971), «Катамаран» (1974), «Голубий патруль» (1974), «Без креслень і кельми» (1975), «Знай, люби, бережи» (1979), «Скарб» (1980), «Сонечко спить у дзвониках» (1986), «Озивайко» (1987), «Не так вже й тісно на Землі» (1987), «Пригоди Озивайка», «Цілющий камінь», «Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди» та ін.[2].

Збірка оповідань «Сонечко спить у дзвониках» дістала високу відзнаку — премію імені Лесі Українки(1987). У 1999 році за збірку «Цілющий камінь» Анатолій Давидов був удостоєний премії імені Олени Пчілки (1999).

Михайло Стельмах так визначив творчу індивідуальність цього автора:

« «Анатолій Давидов – письменник своєї землі, а отже, свого кореня і нев’янучої гілки. Йому близьке і дороге те, повз чого проходить людина байдужа, з холодним серцем, порожньою душею. Таким людям письменник нагадує : подивіться навколо себе, погляньте під ноги, не минайте ні роси, ні краси. Обережно ступайте по цій теплій і сивій одвіку, прабатьківській землі»
[3]

Окремі твори перекладено російською, білоруською, казахською, узбецькою, молдавською, німецькою, чеською, словацькою та ін. мовами.

Твори Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.

Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго… Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.

Оповідання це близьке до казки, які теж писав Давидов. Найкраща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Давидов Анатолій Іванович. Енциклопедія Сучасної України [1] [Архівовано 9 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
  2. Давидов Анатолій. Повні тексти творів.[2] [Архівовано 17 грудня 2018 у Wayback Machine.]
  3. Національна бібліотека України для дітей[3] [Архівовано 17 грудня 2018 у Wayback Machine.]

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Столбін О. П. Знай, люби, бережи // Радянська школа. — 1980. — № 11.
  • Назаревская Н. А. Знай, люби, береги // Детская литература. — 1980. — № 8.
  • Кириченко П. Сокровища земли нашей // Радуга. — 1981. — № 3.
  • Губарець В. До совісті і розуму людського // Дніпро. — 1986. — № 6.

Посилання

[ред. | ред. код]