Ріпсіме Сімонян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ріпсіме Сімонян
Հռիփսիմե Սիմոնյան
Народження1916(1916)
Карс, Російська імперія
Смерть1998(1998)
 Вірменія
ПохованняВірменія
КраїнаСРСР СРСР
Вірменія Вірменія
ЖанрСкульптор
НавчанняТбіліська академія мистецтв (1945)
Діяльністьскульпторка
ПрацівникЄреванський художньо-театральний інститут
ЧленСпілка художників Вірменіїd
Твори"Motherhood" sculptured, "Girl from Van" sculptured, Sculpture 'Friends'd і Armenouhid
ДітиArtsvin Grigoryand
Звання
Орден Дружби народів
Народний художник Вірменської РСР
Нагороди
орден Дружби народів
Народний художник Вірменської РСР

CMNS: Ріпсіме Сімонян у Вікісховищі

Ріпсіме Левонівна Сімонян (вірм. Հռիփսիմե Սիմոնյան; 19161998) — вірменська скульпторка, професорка.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася Ріпсіме Сімонян в 1916 році в місті Карс (Російська імперія, нині — Туреччина). У 1918 році разом з родиною переїхала до Тбілісі, де закінчила середню школу і будівельний технікум[1]. У 1938 році вступила до Тбіліської академії мистецтв на керамічне відділення скульптурного факультету. Її вчителями були скульптори-керамісти Я. Ніхоладзе та Б. Шебуєв.

В 1943 році родина Сімонян оселилася в Єревані, де Ріпсіме практично відразу влаштувала персональну виставку керамічних робіт, після якої її прийняли у члени Спілки художників. У 1945 році, захистивши диплом, отримала звання художника–кераміста і створила в Спілці художників секцію прикладного мистецтва.

В 19461947 роках Ріпсіме Сімонян організувала першу поїздку по районах Вірменії, щоб ближче познайомитися з творчістю народних майстрів. Незабаром після цієї поїздки вона почала виступати на з'їздах художників, конференціях та у пресі з доповідями про вірменське декоративне мистецтво та народну творчість.

У 1947 році в Єревані почав працювати порцеляновий завод, першим художником якого стає Р. Сімонян. В 19481949 роках вона займала посаду головного художника і скульптора заводу.

У 1956 році організувала при скульптурному факультеті Єреванського театрального інституту керамічне відділення. У 1965 році стала доцентом скульптурного факультету цього інституту.

Родина

[ред. | ред. код]
  • Чоловік — Рубен Паронян, хірург.
  • Син — заслужений архітектор Вірменії Арцвін Григорян.[2]

Творчість

[ред. | ред. код]

1950–ті роки пройшли у Ріпсіме Сімонян під знаком захоплення фаянсом і порцеляною. Нею створено цілий ряд камерних портретних скульптур (1948—1956): композитора Арама Хачатуряна, професора Костянтина Сараджева, поетів Аветіка Ісаакяна і Ованеса Туманяна, письменників С. Зоряна та Хачатура Абовяна, румунської оперної співачки Зінаїди Пали в ролях Кармен і Амнеріс, професорів Р. Л. Пароняна, С. М. Смиренського, а також статуетки за фольклорними мотивами: «Цовіран», «Назелі», серія «Народні танці Вірменії».

Найбільш відомі твори Сімонян, виконані в фарфорі й фаянсі: блюдо «Вірменська мініатюра» (1945); «Портрет батька» (фаянс, 1947); «Зангезурка» («Танцююча дівчина в зеленій сукні»); серія скульптур «Жінка працює» (1949—1956); портрет В. І. Леніна (фаянс, 1950); «Біля прядки» (1952); настінне блюдо «Вірменський орнамент» (1953); декоративна посудина «Птах — Фенікс» (1954); серія на тему вірменських народних танців — «Узундара», «Кіль-Келі», «Назелі»; «Пече лаваш» (1956), декоративна ваза «Седа біля рояля» (1956); «Дівчина з глечиком» (1958), настільна скульптура «Біля арфи» (1960).

Роботи Ріпсіме Сімонян зберігаються в Державній картинній галереї Вірменії (Єреван), Літературному музеї Вірменії (Єреван), будинку–музеї А. Ісаакяна (Єреван), будинку–музеї С. Зоряна (Кіровакан), меморіальному музеї К. С. Сараджева (Єреван), Вірменському драматичному театрі у Тбілісі, Державному музеї кераміки і «Садибі Кусково XVIII століття» (Москва), Театрі Радянської Армії (Москва)[3] та інших місцях.

Нагороди та звання

[ред. | ред. код]

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Sputnik. Հայ քանդակագործուհու արվեստի գաղտնիքը. ինչպես նրան հաջողվեց հաղթել քաղցկեղին. armeniasputnik.am (вірм.). Процитовано 2 січня 2019.
  2. Ион Деген. Панегирик Александру Малинскому
  3. Who is who. Armenians. Biographical encyclopedia, volume 2, Yerevan, 2007.
  4. The first statue in Lovers park

Посилання

[ред. | ред. код]