Вірменія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вірменія
вірм. Հայաստանի Հանրապետություն

Прапор Вірменії Герб Вірменії
Прапор Герб
Девіз: вірм. Մեկ Ազգ , Մեկ Մշակույթ
(Транслітерація: Mek Azg, Mek Mshakouyt)
(Переклад: «Одна Нація, Одна Культура»)
Гімн: Мер Хайренік (Наша Батьківщина) Аудіо прослухатиопис файлу
Розташування Вірменії
Столиця
(та найбільше місто)
Єреван
Офіційні мови Вірменська
Державний устрій Президентська республіка
 - Президент Серж Саргсян
 - Прем'єр-міністр Тігран Саркісян
 - Голова парламенту Овік Абрамян
Незалежність від СРСР 
 - Проголошено 21 вересня,1991 
Площа
 - Загалом 29 800 км² (141)
 - Води (%) 4,71
Населення
 - оцінка 2014 р. 3 009 800[1] (136)
 - перепис 2001 р. 3 002 594
 - Густота 108 4/км² (77)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний 14,17 млрд ам. дол. (127th)
 - На душу населення 4 270 ам. дол. (115)
Валюта Драм (AMD)
Часовий пояс AMT (UTC+4)
 - Літній час не використовується (UTC+4)
Домен інтернету .am
Телефонний код +374

Вірме́нія (вірм. Հայաստան hɑjɑsˈtɑn, Айаста́н), офіційно Респу́бліка Вірме́нія (вірм. Հայաստանի Հանրապետություն [hɑjɑstɑˈni hɑnɾɑpɛtuˈtʰjun], Айастані́ Анрапетуцю́н) — президентська республіка на південному сході Європи, в Закавказзі, між Чорним та Каспійським морями. Межує з Грузією на півночі, Азербайджаном на північному сході, Нагірно-Карабаською Республікою на сході, з Іраном на південному сході, з Нахічеванською АР (ексклав Азербайджану) на півдні і Туреччиною на заході. Вірменія не має виходу до моря. Площа країни становить 29 800 км² (без врахування Нагірно-Карабаської Республіки). Столицею Вірменії є місто Єреван. Вірменія — гірська країна, займає Вірменське нагір'я, обрамлене хребтом Малого Кавказу, висотою 3-4 тисячі метрів. На південному заході країни розташована міжгірська Араратська рівнина. За політичною системою — демократія, що розвивається. Розвинені видобуток міді, молібдену, вирощування зернових, бавовни, виробництво шовку.

Колишня республіка Радянського союзу, Вірменія є унітарною, багатопартійною, демократичною національною державою зі старовинною та історичною культурною спадщиною. Королівство Вірменія стало першою державою, яка прийняла християнство як державну релігію[2] на початку 4 століття (за традиційною датою 301 рік).[3] Сучасна Республіка Вірменія визнає Вірменську апостольську церкву як національну церкву Вірменії, але республіка відокремлює церкву від держави.[4]

Вірменія є членом більш ніж 40 міжнародних організацій, включаючи Організацію Об'єднаних Націй, Раду Європи, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, Азійський банк розвитку, Співдружність Незалежних Держав, Світову організацію торгівлі, Організацію чорноморського економічного співробітництва та Франкофонію. Вірменія є членом військового союзу Організація договору про колективну безпеку, але також бере участь у програмі НАТО Партнерство заради миру. У 2004 році Збройні сили Вірменії приєдналися до інтернаціональних миротворчих сил у Косово. Вірменія також є спостерігачем у ЄврАзЕС та Русі неприєднання. Вірменія класифікована як країна з середнім розвитком людського потенціалу та за міжнародними стандартами 10,6% населення країни живе за межею бідності.

Етимологія назви[ред.ред. код]

Вірменською назва країни «Вірменія» звучить «Айк» (вірм. Հայք). У Середньовіччі до назви додався іранський суфікс «стан» (земля), і країна стала називатися «Айастан» (вірм. Հայաստան). Назва країни походить від легендарного ватажка вірмен — Айка, який за легендою у 2492 до н. е.[5] розбив у битві військо ассирійського царя Бела, а пізніше утворив першу Вірменську державу. Цей рік вважається першим в традиційному вірменському календарі.

Екзонім Вірменія засвідчений на Старому Перському Бехістунському написі (515 до н. е.) як «Арміна» (Old Persian a.png Old Persian ra.png Old Persian mi.png Old Persian i.png Old Persian na.png). Давньогрецькою Αρμένιοι «вірмени» зазначені Гекатеєм Мілетським.[6] Ксенофонт, грецький полководець, який брав участь у деяких перських експедиціях описав багато аспектів вірменського сільського життя та гостинності. Він розповідав, що мова, якою люди розмовляли за звучанням була схожою на перську мову.[7] Відповідно до історій Мовсеса Хоренаци та Майкла Чеміча, Вірменія походить від імені Арам, прямого нащадка Гайка.[8][9]

Історія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Історія Вірменії
Вірменська імперія при царі Тіграні

Вірменія — найдавніша держава Малої Азії та Закавказзя, одне з найдавніших у світі та на Близькому Сході. Вірменія — перша країна, яка прийняла християнство як державну релігію (відповідно до традиційної дати у 301 р.).[10]

Доісторична епоха[ред.ред. код]

Наскельне зображення, знайдене в одній з печер марза Сюнік

Сліди проживання найдавнішої людини були виявлені в різних районах Вірменського нагір'я: в Арзні, Нурнусі та інших місцях були виявлені стоянки з кам'яними знаряддями, в Разданській ущелині, Лусакерті і т. д. були знайдені печери-житла. Вік найстародавніших кам'яних знарядь палеолітичних становить 800 тисяч років. Були також знайдені стоянки первісних людей епохи неоліту. У горах були виявлені численні наскельні малюнки зі сценами полювання. Близько 10 тисяч років тому на зміну полюванню і збиральництву прийшли скотарство і землеробство. Перші землеробські та скотарські поселення виникли в Араратській долині, в Шираку та в інших місцях.

На території сучасного Єревана в районі Шенгавіта у 1938 р. було виявлено поселення початку Бронзової доби, що датується V-III тисячоліттями до нашої ери.[11][12][13]

Були знайдені циклопічні фортеці, культові споруди, житла, датовані III-I тисячоліттями до нашої ери.

Дані археологічних розкопок підтверджують, що жителі Вірменського нагір'я ще в глибоку давнину оволоділи багатьма ремеслами. Так, відомо, що ще в IV-V тисячолітті до н. е. вони вміли плавити мідь, а в II тисячолітті до н. е. — залізо.

Античність[ред.ред. код]

Zvartnots img 6965.jpg

Історія Вірменії

Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавлікианиТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакідиАрцрунідиБагратіди
РубенідиХетумідиЛузіньяни
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоШляхта
Хронологія
Вірменія на мапі Римської імперії, 395 р.

Історично, з часів античності і аж до початку XX століття, Вірменією називалася область, населена вірменами принаймні з VII ст. до н. е. і тягнулася від Кури до верхів'їв Тигра, Євфрату, і озера Урмія,[14] територією в 357 900 км².[15] Назва відома з кінця VI ст. до н. е. (На картах найбільших істориків і географів давнини Вірменія відзначена поряд з Персією, Сирією та іншими стародавніми державами; показові карти Гомера, Гекатея Мілетського, Птолемея і багатьох інших), коли Вірменія відзначена як сатрап Перської імперії. Після розпаду імперії Олександра Македонського виникли вірменські царства: Айраратське царство і Софена, потім завойовані Селевкідами; після розгрому останніх римлянами на початку II ст. до н. е. виникло три вірменських царства: Велика Вірменія, Мала Вірменія і Софена. При Тиграні II Велика Вірменія перетворилася у величезну імперію, що простяглася від Палестини до Каспійського моря;[14][16] проте Тигран був розбитий римлянами і позбувся всіх завоювань, крім власне Великої Вірменії (Вірменське нагір'я між Євфратом, Курою і Урмією) і Софени, територією приблизно 220 000 км² [35]. Згодом Велика Вірменія перетворилася на буферну державу між Парфією і Римом.[15] У 387 р. Велика Вірменія піддалася розділу: основна частина відійшла до Персії, менша - до Риму, потім Велика Вірменія була завойована арабами.


З ХХ століття дотепер[ред.ред. код]

західна Вірменія 1918

Вірменія — незалежна республіка з 1918, зайнята Червоною армією в 1920, стала союзною республікою СРСР у 1936. У зв'язку з пригніченням в Азербайджанській РСР християнського вірменського населення на території Нагірно-Карабаської Автономної Області, на мітингах у Єревані в 1988 відбувалися мітинги з екологічними вимогами, окрім яких був заклик перевести Нагірно-Карабаську область з-під управління Азербайджанської РСР під управління Вірменської РСР, що викликало війну із сусіднім Азербайджаном 19871994 рр. У 1991 Вірменія бойкотувала проведення референдуму СРСР, провела відкрите голосування за незалежність. Вірменія приєдналася до СНД у грудні 1991, незалежність країни визнана в січні 1992. Стала членом ООН у 1992. 12 травня 1994 у Бішкеку між Республікою Вірменією, Нагірно-Карабаською Республікою та Азербайджаном було досягнуто угоди про припинення вогню. З того часу в регіоні серйозні військові дії не відбуваються.

Населення[ред.ред. код]

За офіційним переписом населення Вірменії 2001 року, населення Вірменії становило 3 213 011 осіб.

Населення країни розміщене нерівномірно. У західних регіонах, зокрема у Араратській долині щільність населення вища, а у східних та південних регіонах нижча. Більшість населення проживає у містах, при чому близько третини усього населення проживає у столиці Вірменії — Єревані. Другим та третім за розміром містами є Гюмрі (розташований на північному заході) та Ванадзор (на півночі країни), які були ще більшими до руйнівного Спітакського землетрусу. Серед інших відносно великих (біля 50 000 мешканців) міст слід зазначити Раздан, Чаренцаван, Абовян, Вагаршапат та Армавір, що розташовані у центрі країни, неподалік від столиці. Серед віддалених міст на південному сході слід зазначити Степанакерт, Капан та Горіс.

Етнічний склад населення:

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

Республіка Вірменія поділяється на марзи (області). Вірменія складається з 10 марзів: Арагацотн, Арарат, Армавір, Вайоц-Дзор, Гегаркунік, Котайк, Лорі, Сюнік, Тавуш, Ширак та місто зі спеціальним статусом — Єреван (столиця). Також одинадцятим марзом називають Арцах — територію, населену вірменами, яка унаслідок етнічних чисток відокремилася від Азербайджанскої РСР і утворила невизнану Нагірно-Карабаську Республіку.

Мови[ред.ред. код]

Державна мова — вірменська. Більшість населення володіє російською мовою. Вірменія гарантує вільне вживання мов національних меншин.

Природа[ред.ред. код]

Арарат - вірменська священна гора, символ країни
Докладніше у статтях: Географія Вірменії, Список ссавців Вірменії, Туризм у Вірменії

Вірменія — гірська країна. Близько 70% площі республіки знаходиться вище 1500 м над рівнем моря. Країна займає північно-східну частину Вірменського нагір'я, обрамленого з півночі і сходу хребтами Малого Кавказу. У центральній частині країни в субширотному напрямі простяглася смуга вулканічних гір, представлених слабо розчленованими середньовисотними і висотними лавовими плато та щитовидними масивами. У цій смузі є безліч конусів вимерлих вулканів. Найвища точка — г. Арагац, 4090 м. На півночі і південному сході переважають середньовисотні гори. Південно-Західна Вірменія знаходиться в межах плоскої Араратської рівнини, поверхня якої складена алювіальними і озерно-алювіальними відкладами. Клімат континентальний. Найбільше озеро — Севан, найбільші річки — Раздан, Аракс, Дебед, Агстев, Арпа, Воротан, Ахурян, Трту, Ахавно та інші.

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше у статтях: Економіка Вірменії, Туризм у Вірменії, Транспорт у Вірменії, Зв’язок у Вірменії

Вірменія — аграрно-промислова країна. Провідні галузі промисловості: машинобудування і металообробка, хімічна і нафтохімічна, кольорова металургія, виробництво будматеріалів, в тому числі на базі розробки родовищ різнокольорових туфів, перлітів, вапняків, граніту і мармуру. Крім того — харчосмакова, легка промисловість. Важливе значення мають плодівництво і виноградарство. Головні види транспорту: автомобільний, залізничний, трубопровідний, повітряний. Усі міста з'єднані автомобільними дорогами, є міжнародні траси. Діє мережа залізниць, яка з'єднує найбільші міста Вірменії, а також дає вихід на Грузію. Діють 10 місцевих аеропортів, 3 міжнародних. Найбільший аеропорт — Звартноц — розташований за декілька кілометрів на захід від Єревана.

У структурі ВВП на кінець XX ст. переважав аграрний сектор (40%), частка промисловості — 25%, сектора послуг — 35%. У сільському господарстві зайняті 55% працюючих, в сфері послуг — 25%, в промисловості — 20%. Близько 75% валового національного продукту виготовляється в приватному секторі.

Див. також Корисні копалини Вірменії, Історія освоєння мінеральних ресурсів Вірменії, Гірнича промисловість Вірменії.

Транспорт[ред.ред. код]

Вокзал Єревану і пам'ятник Давид Сасунський на банкноті 10 драм 1994
Приміський електропоїзд Єреван - Ерасх на кінцевій станції Ерасх у вірмено-азербайджанської кордону між МАРЗ Арарат і Нахічевань

Залізниця[ред.ред. код]

Загальна протяжність залізниць Вірменії становить 852 км (на 2001 рік). Дороги електрифіковані і мають високу пропускну спроможність, однак потребують реконструкції. Функціонуюча на території Вірменії Вірменська залізниця має з'єднання з Грузинською (єдине відкрите з'єднання), а також з Азербайджанською і Турецькою з/д, які не використовуються внаслідок закритих кордонів з цими державами.

Ділянка Вірменія-Іран Залізниця Іран-Вірменія дозволить Вірменії користуватися альтернативним шляхом транспортування енергоресурсів та інших товарів, отримавши вихід у зовнішній світ. Зараз залізничні комунікації Вірменії із зарубіжними країнами забезпечуються тільки через територію Грузії. За різними даними, вартість будівництва залізниці Вірменія-Іран може скласти від $ 1 до 2 млрд, відстань становитиме близько 500 км (в залежності від обраного варіанта), а середня швидкість становитиме 100 км / год. Є три варіанти будівництва залізниці Вірменія-Іран. Відповідно до першого, будівництво залізниці буде починатися від станції Ерасх, яка розташована на схід від міста Арарат, в однойменному МАРЗ. Незважаючи на те, що станція не є тупиковою. Ерасх є кінцевою станцією приміських електропоїздів на ділянці Єреван-Масіс-Ерасх, і далі в Нахічевань потяги не ходять. Згідно з цим варіантом, довжина шляхів для будівництва по території Вірменії складе 443 км. Згідно з другим варіантом, будівництво почнеться від станції Гагарін, яка розташована між містами Раздан і Севан, в МАРЗ Гегаркуник на лінії Єреван-Раздан-сотки. Через станцію проходять товарні потяги, а влітку мається приміський рух електропоїздів, що забезпечують відпочиваючим з Єревану і його околиць доступ для відпочинку на озері Севан. Довжина шляхів від станції Гагарін до іранського кордону складе 449 км, а будівництво охопить міста Севан, Гавар і Мартуні, і далі міста Вайоц-Дзор і Сюніка. За третім варіантом будівництво пропонується розпочати з передостанньою станції на тупиковій гілці Єреван-Раздан-сотки, а саме з однойменної станції Варденіс в місті Варденіс, який розташований на південному сході МАРЗ Гегаркуник. Через станцію Варденіс проходять лише товарні потяги. Довжина шляхів по вірменській території зі станції Варденіс до кордону з Іраном складе 397 км. Однак по закінченні будівництва, в розрахунку загального відстані від іранського кордону до Єревану, цей маршрут виявиться найдовшим з перерахованих. На території Ірану буде побудована гілка завдовжки 80 км до станції Маранд, яка розташована на півночі Ірану. [145]. Таким чином, загальна довжина будівництва залізниці становитиме залежно від обраного варіанта 523, 529 або 477 км. Влада Вірменії схиляються до реалізації другого варіанту.

Автомобільний транспорт[ред.ред. код]

Протяжність доріг з твердим покриттям становить 8,4 тис. км. Дороги знаходяться в зношеному стані. У гірських районах і в провінції вони часто просто відсутні, всі перевезення ведуться по гравійно-щебенево путівцях, досить важкопрохідних без допомоги місцевих жителів. Освітлення на вулицях міст убоге, а часто і відсутнє зовсім. Найближчим часом у Вірменії повинні початися широкомасштабні дорожньо-будівельні роботи, в тому числі перший етап будівництва автомагістралі «Північ-Південь».

Повітряний транспорт[ред.ред. код]

В умовах закритого кордону з Азербайджаном і Туреччиною, а також нестабільної ситуації на грузино-російському кордоні, авіатранспорт фактично є основним видом міжнародних пасажирських перевезень. Регулярні пасажирські авіаперевезення здійснюються через два аеропорти - «Звартноц» (Єреван) і «Ширак» (Гюмрі). Планується також побудувати третій аеропорт. [149] Міжнародний аеропорт «Звартноц» розташований за 10 км на захід від Єревана. Був побудований в 1961 році як аеропорт «Західний», потім в 1980 році перебудований і перейменований в «Звартноц». У 1998 році було відкрито новий вантажний термінал, а влітку 2007 року - новий міжнародний пасажирський термінал. Звідси відбуваються рейси в 70 міст світу. Аеропорт «Ширак» знаходиться за 5 км від Гюмрі - другого за величиною міста Вірменії, розташованого в північно-західній частині країни. Регулярні пасажирські авіаперевезення здійснюються лише в Москву, Сочі і Ростов-на-Дону. Аеропорт зручний для жителів північної Вірменії і Джавахеті (Грузія). Ведуться роботи по модернізації аеропорту і приведення його у відповідність міжнародним стандартам. [150] Аеропорт «Еребуні» розташований в Єревані, за 7 км на південь від міста. В основному використовується для військових потреб: тут базується авіація ВПС Вірменії і ВПС Росії, які спільно проводять чергування по охороні південних рубежів країн-учасниць ОДКБ. З аеропорту здійснюються приватні пасажирські чартерні рейси в країни СНД, а також здійснюється нерегулярне туристичне вертолітне сполучення з Степанакертського аеропортом, розташованим в НКР.

Канатні дороги[ред.ред. код]

Канатні дороги у Вірменії є в Єревані, Цахкадзорі (туристичний центр в МАРЗ Котайк), Джермуке (туристичний центр в МАРЗ Вайоц Дзор), Алаверди (туристичний центр в МАРЗ Лорі). У 2010 році побудована найдовша у світі канатна дорога до Татевського монастиря (туристичний центр в МАРЗ Сюник). Діють також товарні канатні дороги, наприклад, поруч з містом Каджаран (обслуговує гірську промисловість в МАРЗ Сюник).

Трубопровідний транспорт[ред.ред. код]

У Вірменії існує мережа газопроводів загальною протяжністю в 900 кілометрів. В даний час діють газопроводи Вірменія-Грузія і Вірменія-Іран, в Ерасх варто чинне газосховище. У 2009 році здано в експлуатацію нафтопродуктопровід Іран-Вірменія.

Видатні особистості Вірменії[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Հայաստանի Հանրապետության Ազգային վիճակագրության ծառայություն: Հայաստանի Հանրապետության մշտական բնակչության թվաքանակը 2014 թվականի հուլիսի 1-ի դրությամբ — ստուգվում: 1.8.2014
  2. «The conversion of Armenia to Christianity was probably the most crucial step in its history. It turned Armenia sharply away from its Iranian past and stamped it for centuries with an intrinsic character as clear to the native population as to those outside its borders, who identified Armenia almost at once as the first state to adopt Christianity». (Garsoïan, Nina (1997). У ed. R.G. Hovannisian. Armenian People from Ancient to Modern Times. Palgrave Macmillan. с. Volume 1, p.81. ).
  3. Grousset, René (1947). Histoire de l'Arménie (вид. 1984). Payot. с. 122. . Estimated dates vary from 284 to 314. Garsoïan (op.cit. p.82), following the research of Ananian, favours the latter.
  4. The Constitution of the Republic of Armenia, Article 8.1
  5. «Історія Вірменії». Мовсес Хоренаці
  6. «Χαλύβοισι πρὸς νότον Ἀρμένιοι ὁμουρέουσι (The Armenians border on the Chalybes to the south)». Chahin, Mark (2001). The Kingdom of Armenia. London: Routledge. с. fr. 203. ISBN 0-7007-1452-9. 
  7. Xenophon. Anabasis. с. IV.v.2–9. 
  8. Moses of Chorene,The History of Armenia, Book 1, Ch. 12 (рос.)
  9. History of Armenia by Father Michael Chamich from B.C. 2247 to the Year of Christ 1780, or 1229 of the Armenian era, Bishop's College Press, Calcutta, 1827, page 19: «[Aram] was the first to raise the Armenian name to any degree of renown; so that contemporary nations … called them the Aramians, or followers of Aram, a name which has been corrupted into Armenians; and the country they inhabited, by universal consent, took the name of Armenia.»
  10. WCC church and country profile: Armenia(англ.)
  11. Shengavit

    In those trenches he (Hakop Simonyan) isolated four distinct strata, the earliest from the late fifth millennium and the latest from the early to mid-third millennium BC.

  12. Земледельцы Северного Кавказа и Закавказья

    Повсюду, где природные условия были благоприятны для посевов и выпаса скота, располагались поселки родов или больших семей. В горных зонах для таких поселков выбирались возвышенные места; на равнине естественный холм постепенно вырастал за несколько столетий существования поселков на одном и том же месте. Эти поселки в южных районах (в Армении) состояли из домов, возведенных из сырцового кирпича на каменном фундаменте. Типичный жилой дом был круглым в плане помещением диаметром 5—7 м, с опорным камнем для столба в центре. Столб, по-видимому, поддерживал перекрытие.

  13. Круглые дома Араратской долины

    На ряде поселений куро-араксской культуры можно наблюдать, как круглые дома (в нижних горизонтах) заменяются четырехугольными (в верхних слоях). … Возможно, такая же картина развития архитектуры имела место в Мохраблуре, на Араратской равнине, где в самых верхних уровнях более чем восьмиметрового слоя куро-араксской культуры выявлены прямоугольные постройки (Арешян Г. Е., Кафадарян К. К., 1975. 398).

  14. а б Encyclopedia Iranica. Armenia And Iran.
  15. а б ЭСБЭ, ст. Армения
  16. Академия Наук СССР. Всемирная История. т.2. М., 1956, стр. 421