Вірменська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вірменьска мова
Հայերեն
Поширена в: Вірменії та близько 60 країнах, в яких є вірмени
Регіон: Закавказзя
Носії: ~9 млн.
Місце: 98
Писемність: Вірменська абетка
Класифікація: Індоєвропейська сім'я
Офіційний статус
Державна: Вірменія
Офіційна: Вірменія, Нагірно-Карабаська Республіка
Регулює: Академія наук Вірменії
Коди мови
ISO 639-1 hy
ISO 639-2 arm/hye
SIL hye

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фрігійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза · 
Вірменська гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
 
Індоєвропеїстика

Вірменська мова (вірм. Հայերեն) належить до сім'ї індоєвропейських мов, серед яких є однією з старописемних, і становить особливу групу.

Загальне число носіїв мови всього світу — близько 9 млн.

Історія літературної вірменської мови ділиться на 3 періоди: стародавній, середній і новий:

  • Стародавній — з V до XI ст. Мова цього періоду має назву давньовірменської, а мова письмових пам'ятників — Грабар.
  • Мова середнього періоду (XIXVII ст.) має назву середньовірменської.
  • Новий період (з XVII ст.) характеризується формуванням сучасної вірменської мови, яка вже з кінця XIX ст. набуває особливостей нововірменської літературної мови; вона представлена східним та західним варіантами, що розпадаються на безліч діалектів. Населення Республіки Вірменія користується східним варіантом вірменської мови (ашхарабар).

Граматичні особливості вірменської мови[ред.ред. код]

У вірменській мові існує 6 голосних і 30 приголосних фонем. Іменник має 2 числа. У деяких діалектах залишково збереглися сліди двоїни. Граматичний рід зник. Існує постпозитивний визначений артикль. Розрізняють 7 відмінків і 8 типів відмін. Дієслово у сучасній вірменській мові має категорії стану, виду, особи, числа, способу, часу. Поширені аналітичні конструкції дієслівних форм. Морфологія вірменської мови переважно аглютинативна, з елементами аналітизму.

Вірменський алфавіт створений Месропом Маштоцем у 405406 (див. Вірменська писемність).

Історія розвитку вірменської мови[ред.ред. код]

Формування вірменської мови відповідало процесу утворення вірменської народності. Якнайдавнішим ядром вірмен було населення північно-східної частини Малої Азії. Ця країна у хетських (XVII-XVI ст. до н. е.) написах називалася Арматана, а пізніше (XIV-XIII ст. до н. е.) Хайаса (Hayassa, самоназва вірмен - hay). Звідти предки вірмен, відомі під назвою урумійців, в XII ст. до н.е. вторглися в межі ассирійської провінції Шупріа (на півд-захід від оз. Ван). З тих часів Шупріа у ассірійців називалася також Урме. В середині VIII ст. до н.е. вона була приєднана до держави Урарту під назвою Урме, або Арме. Населення цих областей (Хайаса і Арме) говорило на індоєвропейській правірменській мові (згідно з грецькими джерелами – діалекті фригійської мови), яка поступово стала мовою крупних племінних об'єднань західної частини Вірменського нагір'я, до складу яких влилися і місцеві хуррито-урартські аборигенні племена.

Вірменська мова почала утворюватися, ймовірно, вже в VII ст. до н. е., причому індоєвропейські її елементи нашарувалися на чужій їй споконвіку мові стародавнього населення Вірменії — урартійців (халдов, алародійців), що зберіглася в так званому Ванському клинописі. Більшість вчених (ср. проф. Пауль Кречмер, «Einleitung in die Geschichte d. Griechischen Sprache», 1896) вважають, що це нашарування з'явилося в результаті вторгнення (XII-XI ст. до. н. е.) в іншомовну область Вірменії народності, що представляла групу, що відкололася від фракійсько-фригійської гілки індоєвропейських мов. Відділення майбутньої «вірменської» групи було викликане вторгненням (у другій половині VIII ст. до н. е.) кіммерійців до меж території, що займали фригійською народністю. Дана теорія ґрунтується на переданій Геродотом (кн. VII, гл. 73) звістці, що «вірмени є колонією фрігійців».


Вірменський манускрипт. 5-6 ст.

У багістанському написі Дарія I, сина Гістаспа (VI століття до н. е.), вже згадуються і вірмени, і Вірменія як одна з областей, що входили в склад давньоперсидської монархії Ахеменідів. Утворення вірменської мови відбувалося шляхом асиміляції, якою піддалися мови старого населення майбутньої Вірменії. Крім урартійців (халдов, алародійців), вірмени при своєму послідовному просуванні в східному і північносхідному напрямі, поза сумнівом, асимілювали і цілий ряд інших народностей. Цей процес відбувався поступово протягом декількох століть. Хоча Страбон (кн. XI, гл. 14) і передає, що в його час народності, що входили до складу Вірменії, говорили на одній мові («були одномовні»), проте треба думати, що місцями, особливо на периферії, продовжувала доживати тубільна мова. В результаті мовного змішення індоєвропейський характер вірменської мови піддався значній видозміні як в граматиці, так і в лексиці. Формування вірменської мови в основному закінчилася в III-II ст. до.н.е.


Про долю вірменської мови до V століття н. е. немає ніяких свідоцтв, за винятком небагатьох окремих слів (головним чином власних імен), що дійшли в працях стародавніх класиків. Таким чином відсутня можливість прослідкувати історію розвитку вірменської мови протягом тисячоліття (з кінця VII століття до н.е. і до початку V століття н. е.). Мова клиноподібних написів царів Урарту (Ванського царства), на зміну якому з'явилася вірменська державність, генетично нічого спільного з вірменською мовою не має. Давньовірменська мова відома за письмовими пам'ятниками першої половину V ст. н. е., коли Месропом Маштоцем був складений (405-406 рр.н. е.) для вірменської мови новий алфавіт. Ця давньовірменська літературна мова (так званий «грабар», тобто «письмовий») є в граматичному і лексичному відношенні вже цілісною, маючи своєю основою один з давньовірменських діалектів, що піднявся на ступінь літературної мови; мабуть, цим діалектом був діалект стародавньої Таронської області, що зіграла вельми значну роль в історії давньовірменської культури (див. Л. Мсеріанц, «Етюди з вірменської діалектології», ч. I, М., 1897, стор. XII і наступні). Про інші давньовірменські діалекти майже нічого невідомо.


Давньовірменська літературна мова («грабар») отримала свою обробку головним чином завдяки вірменському духівництву. Тоді як «грабар», отримавши певний граматичний канон, був утриманий на відомій стадії свого розвитку, жива, народна вірменська мова продовжувала вільно розвиватися. У певний час вона вступає в нову фазу своєї еволюції, яку прийнято називати середньовірменською.

Середньовірменський період виразно виявляється в пам'ятниках писемності, починаючи лише з XII ст. Середньовірменська мова більшою частиною служила органом творів, розрахованих на ширший круг читачів (поезія, твори юридичного, медичного і сільськогосподарського змісту). В кілікійський період вірменської історії (XIXIV ст.), у зв'язку з посиленням міського життя, розвитком торгівлі зі Сходом і Заходом, стосунками з європейськими державами, європеїзацією державного ладу і життя — народна мова стає органом писемності, майже рівноправною з класичною давньовірменською.

Подальший ступінь в історії еволюції вірменського представляє нововірменська, що розвинулась з середньовірменської. Права в літературі вона отримує лише в першій половині XIX ст. Розрізняють дві нововірменські літературні мови — одна «західна» (турецька Вірменія та її колонії в Західній Європі), інший «східний» (Вірменія та її колонії в Росії тощо). Середньо- і нововірменська значно відрізняються від давньовірменської як в граматичному, так і словарному відношенні. У морфології з'являється немало новоутворень (наприклад в утворенні множини імен, форм пасивного стану тощо), а також спрощення формального складу взагалі. Синтаксис у свою чергу має багато своєрідних рис.

Книгодрукування на вірменській мові виникло на початку XVI століття, завдяки діяльності Акопа Мегапарта.

Десятки пам'ятників античної літератури та писемності дійшли до нас тільки у вірменському перекладі: Зенона, Євсевія Кесарійського, Аристида, Філона Олександрійський, Іоанна Златоуста та багато інших, а переклади Аристотеля й Платона вірменською мовою вважаються найбільш близькими до оригіналу.

Історія вивчення вірменської мови[ред.ред. код]

Zvartnots img 6965.jpg

Історія Вірменії

Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавлікианиТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакідиАрцрунідиБагратіди
РубенідиХетумідиЛузіньяни
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоШляхта
Хронологія

Першим дослідником вірменської мови вважається Месроп Маштоц (361440), що створив в 405406 роках вірменський алфавіт. В кінці V — початку VI століття вірменською мовою було перекладено «Граматичне мистецтво» Діонісія Фракійського (II—I ст. до н.е.), що стало початком нового етапу вивчення вірменської мови. Ця праця стала основою робіт вчених-мовознавців ранньосередньовічної та середньовічної Вірменії — Мамбре (V ст.), Давида Тлумача (VVI ст.), Мовсеса (VII ст.), Степаноса Сюнеци (VII-VIII), Амама Аревелци (IX ст.), Грігора Магістроса (XXI ст.) та інших. Після втрати незалежності вчені і церковні діячі Вірменії продовжували створювати словники та інші цінні праці, присвячені вірменській мові, її граматиці. Серед них найвідомішими стали праці Ованеса Ерзнкаци (XIII ст.) (праця «Збори граматичних тлумачень» закінчена у 1291 році), Есаї Нчеци (XIIIXIV ст.) Грігора Татеваци, Аракела Сюнеци (XIVXV ст.). У 1567 році Абгар Токатеци видав азбуку вірменської мови «Маленька граматика або азбука» («Փոքր քերականություն կամ այբբենարան») .


Європейські вчені почали виявляти цікавість до вірменської мови ще в середині XVI століття, проте вивчення вірменської мови в Європі бере початок з першої половини XVII століття. Франческо Рівола у 1621 році видав перший друкарський словник вірменської мови — «Вірмено-латинський словник» («Dictionarium armeno-latinum») (рукописні словники існували вже в IXXV ст., найвідоміший з них орфографічний словник Арістакеса Гріча (XII століття)). У 1624 році він же видав «Вірменську граматику» (друге видання вийшло в 1633 році за дорученням кардинала Рішельє). У 1645 році Клемес Галанос видав «Граматику і логіку», також присвячену вірменській мові. У XVII — початку XVIII ст. в різних країнах Європи учені-мовознавці Воскан Ереванци («Книга граматики» 1666), Ованес Олов («Вірменська граматика», лат. 1674), Сімеон Джугаеци («Книга звана граматикою», 1637), Іоганн Шредер, Мхитар Себастаци, Багдасар Дпір («Коротка граматика», 1736) написали цінні праці присвячені вірменській мові. Особливу цінність представляють праці «Граматики давньовірменської мови» (1730, друге видання в 1770) і «Словник вірменської мови» (т.1-2, 1749-69) Мхитара Себастаци, і так само «Скарб вірменської мови» (1711, Амстердам) німецького орієнталіста-вірменоведа І.Шредера.

Друкарство і періодичні видання вірменською мовою[ред.ред. код]

Перше видання вірменською мовою здійснив Іоган Шильдбергер у Майнці 1475 року латинським шрифтом (молитва «Отче наш»). 1486 року Брайнденбах видав вірменський текст ксилографічним друком. Початок вірменського книгодрукування відносять до 1512, коли у Венеції Акоп Мегапарт видав книгу «Урбатагирк» («Ուրբաթագիրք»). Протягом 1666-1668 у вірменській друкарні Амстердама було вперше видано Біблію вірменською з ілюстраціями А. Дюрера. 1675 року була видана перша друкарська книга нововірменською «ашхарабаре». Близько 1696 у Амстердамі була надрукована перша географічна карта вірменською. Перші вірменські друкарні були засновані 1512 року в Венеції і 1567 року в Константинополі, потім відкрилися вірменські друкарні у Римі (1584), Парижі (1633), Лейпцигу (1680) тощо. В цілому до 1920 р. у всьому світі різночасно діяло більше 460 друкарень, що друкували книги, журнали і газети вірменською. Перший вірменський журнал «Аздарар»Ազդարար» - «Вісник») вийшов в 1794 в Мадрасі (Індія), з 1799-го у Венеції видавався журнал «Тарегрутюн». Перша вірменська газета-тижневик «Аревелян цануцмунк» («Східні вісті») вийшла у 1815 в Астрахані.

Див. також[ред.ред. код]