Єреван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Єреван вірм. Երևան
Вид Єревану. Можна побачити Арарат.
Основні дані
Країна	Вірменія
Засноване	782 до н. е.
Населення	1 356 тис. чол. (2005)
Площа міста	250 км²
Поштові індекси	0001—0099
Телефонний код	-374 (10)
Географічні координати	40°10′00″ пн. ш. 44°31′00″ сх. д.
Висота над рівнем моря	900-1200 м
Міська влада
Веб-сторінка	www.yerevan.am
Мер міста	Гагік Бегларян

Єрева́н (вірм. Երևան), (до 1936 Еріва́нь) — столиця Вірменії, одне з найдавніших міст, що збереглися (заснований у 782 р. до н. е.).

Розташований на лівобережній (по річці Аракс) частині Араратської долини.

• Населення: 1,356 млн (2005).
• Висота над рівнем моря: від 900 до 1300 м., частина міста розташована на вулканічному плато на північ від Араратської долини.

Етимологія топоніма «Єреван» — ймовірно урартська; згідно з написом клинописом на знайденій 1964 року на території Єревану кам'яній плиті, місто засноване урартським царем Аргішті I в VII столітті до н. е.

Зміст 1 Історія 1.1 Античная епоха 1.2 Середні віки 1.3 Єреван в османсько-персидську епоху 1.4 Єреван під російською владою 1.5 Єреван — столиця Вірменії 2 Визначні пам'ятки 3 Клімат 4 Міста-побратими 5 Посилання 6 Примітки

[ред.] Історія

[ред.] Античная епоха

Вірменські легенди зводять заснування Єревану до Ною.^[1], виводячи назву міста з вигуки: «Єреванц!» (Вона з’явилася!), Нібито зробленого Ноєм, коли від води оголилася вершина Малого Арарату. Це вважається прикладом т. з. народної етимології.^[2].

Роком заснування Єревана вважають рік заснування урартського міста Еребуні - 782 рік до н. е., розташованого на південній околиці сучасного Єревана. Згідно з наскальної клинописної хроніці в Вані, Урартський цар Аргішті I на п’ятому році свого царювання збудував місто Еребуні. Напис на кам'яній плиті, знайдений в 1950 році на пагорбі Арін-Берду дозволила ототожнити це городище з Еребуні. Напис говорить:

«Величчю бога Халді Аргишті, син Менуа, цю могутню фортецю побудував; встановив її ім’я Еребуні для могутності країни Біайні і для залякування ворожої країни. Земля була пустинною, могутні справи я тут вчинив...»

Через сторіччя адміністративний і політичний центр області перемістився до фортеці Тейшебаіні, засновану царем Русим II на південно-західній околиці сучасного Єревана, а проте Тейшебаіні була розгромлена, мабуть скіфами, у роки падіння Урарту (590-ті до н. е.). Еребуні ж продовжив своє існування і в перську епоху, там, наприклад, знайдено мілетські монети, викарбувані близько 478 рік до н. е. Мабуть, тоді ж у вірменській мові його назву почали вимовляти як Еревуні, з переходом [b]> [v]. Існують гіпотези, втім нічим не підкріплені, що Еревуні був центром перської сатрапії Східна Вірменія. У V ст. була побудована найдавніша з єреванським церков - церква апостолів Петра і Павла (Петрос-Погосов; знесена в 1931).^[2] Поселення знаходилося в Гаварі (повіті) Котайк Айраратской провінції Великої Вірменії, в 20 кілометрах від її політичної та духовної столиці Вагаршапата (колишній Ечміадзін).^[3] Слід зауважити, що частина сучасного Єревану знаходиться також на території стародавнього гавара Арагацотн, оскільки кордоном між гаварами слугувала ріка Раздан^[4].

[ред.] Середні віки

Найперша згадка міста у вірменськму джерелі — «Книзі листів» належить до 607 року, коли якийсь Данило з Єревану згадується в числі вірменських церковників, що зберегли вірність рішенням Халкідонського собору. Далі Єреван згадується у зв'язку з арабським завоюванням: у серпні 650 р. його було обложено арабами, але безуспішно. Місто потрапило під владу арабів у 658 році. У 660 році там відбулося антиарабських повстання. З падінням арабської влади і відновленням вірменської державності, місто входило до складу Анійского царства Багратидів; в XI столітті він був завойований сельджуками. У XIV столітті населення міста за попередніми даними становило 15-20 тисяч чоловік, але проте розгром Тамерланом у 1387 р. наніс йому сильний удар. За часів правління Кара-Коюнлу і Ак-Коюнлу Єреван був важливим культурним центром ^[2], при тому що до 1441 р. керування залишалося в руках вірмен.^[5]

[ред.] Єреван в османсько-персидську епоху

У XVI-XVII століттях Єреван (перс. ايروان), як і весь регіон, служив ареною спустошливих ірано-турецьких воєн, що зробили серйозний вплив і на демографію регіону. У той час, як вірменське населення винищувалося, депортувалося і велося у полон, в регіон не лише стихійно, але і навмисно заселялися туркменські кочові племена, яких місцеві правителі розглядали як свою опору.^[6] Так, за словами Аббаскулі-ага Бакіханова, «шах Ізмаїл (Сефеві) вигнав з Іраку плем’я Баят частиною в Еріван, а частиною в Дербенд і Шабран, щоб посилити місцевих правителів»^[7].

У ході боротьби між Османською імперією та Персією, Єреван 14 разів переходив з рук в руки. На початку XVI століття місто захопив шах Ісмаїл Сефеві. У 1554 році двохсоттисячна турецька армія захопила і розорила Єреван, при цьому вирізавши велику кількість населення. У 1580 році місто було взяте військом турецького візира Лала Мустафа-паші, яка зруйнувала Єреван і взяло у полон 60 000 християн і мусульман.^[8] Наступник на посаді командувача, паша Фархат у 1582 році побудував в місті нову фортецю. Фортеця мала майже квадратну в плані форму — довжина 850 м, ширина 790 м, з трьох сторін обнесена подвійною стіною, і лише із західного боку — до стрімкому березі ріки Раздан стіна була поодинока. Фортеця була забезпечена трьома воротами: Тебрізскі на південь, Майданні (по площі, що знаходилася перед ним; також ворота Яйли) на північ і Мостові — у бік річки. Перед Майданними воротами знаходилася велике передмістя — так зване «старе місто».^[9] Червоний міст через річку, до якого виводили Мостові ворота, був побудований в 1679 р.; він прикривався побудованим на підвищенні зміцненням Кечігала. У 1604 р. фортеця була взята шахом Аббасом I.^[10] Португальській автор тієї епохи Антоніо де Гувеа писав:

Шах наказав взяти Еривань, яка повністю населена вірменами, земля оброблювана і плодоносна…

Однак перед обличчям турецького контрнаступу, якому він не вважав себе в силах протистояти, Аббас вже наприкінці того ж 1604 року, за висловом вірменського історика XVII століття Аракела Давріжеці, «наказав виселити всіх жителів Вірменії — і християн і євреїв, і мусульман - до Персії щоб османи, прийшовши, знайшли б країну збезлюділою». Виведення населення Єревану було доручено Аміргуна-хану. «Перські війська, послані виселяти народ, піднявши, виганяли його з сіл і міст, піддавали вогню і безжалістно спалювали всі поселення, будинки та житло».^[11] персам, однак, вдалося закріпити за собою Східну Вірменію, і, за словами Гувеа:

...У перебігу нетривалого часу місто було відновлено і знову заселено, але цього разу магометанами, а не християнами вірменами, яких цар виселив вглиб Персії...^[12]

У 1635 р. Єреван (осм. روان) знову був захоплений турками, але через кілька місяців після тривалої облоги відбитий персами. За турецько-перського мирної угоди в 1639 р. остаточно увійшов до складу Персії. З крахом Сефевідської імперії, Єреван був знову узятий турками (1723). Французький автор тих років Д. Сагредо пише:

...Інша група турецької армії, яка увійшла до Персії з боку Ерівану, штурмом захопив це місце, знищило тридцять тисяч вірмен...^[13]

Через 10 років місто було повернуто Надір-шахом.

У Персії Єреван був центром беглербегства, правитель якого носив титул Сардар, з 1747 року — хана. Єреванське беглярбекство часто називалося не тільки за назвою міста, а й Чухур Са'д (перс. چخور سعد, вірм. Չուխուր Սադ) - «місцевість Са'д», на ім'я курдського племені са'адлу, багато представників якого правили і займали адміністративні пости в беглербекстве. У Ериванському ханстві і його столиці мусульмани (перси, турко-монголи і курди) становили 80% населення, вірмени — 20% і жили в основному в Єревані і селах. Вірмени панували в ремеслі і торгівлі області і мали велике значення для перської адміністрації ^[2]. Безпосередніми керівниками вірмен Єревану був рід Меліков Агамалянов. Мелікі мали повну адміністративну і судову владу над місцевими вірменами, за винятком права засуджувати до смертної кари (яким володів тільки Сардар). Місто поділялося на три квартали (махала): два мусульманських та один вірменський. Вірменський квартал називався Конд; він був розташований в північно-західній частині міста, в ньому було розташовано 4 найстаріших вірменських церков міста (всього їх було 10). Там же знаходився розкішний, оточений садом палац Меліков Агамалянов ^[2]. Евлія Челебі нарахував у місті 2060 «критих глиною будинків» ^[14]; до моменту ж російського завоювання (1827) місто мало 1 700 будівель, 850 крамниць, 7 церков, 10 бань, 7 великих караван-сараїв, 5 площ (майданів), 2 базари, та 2 школи^[15].

У результаті війн, до 1804 населення Єревана скоротилося до 6 тис. жителів, але вже у 1827 населення міста становило вже понад 20 тисяч.^[15]

[ред.] Єреван під російською владою

Під час першої російсько-перської війни, Єреванська фортеця двічі безуспішно була атакована росіянами (в 1804 р. Ціціановим і в 1808 р. Гудовичем). 5 жовтня 1827 Єреван був узятий військами Паскевича (який отримав за цей титул графа Ериванського). В наступному році за умовами Туркманчайського миру Ериванське ханство увійшло до складу Російської імперії. Еривань стала столицею Вірменської області (з 1849 р. — Ериванська губернія). П'ятнадцята стаття Туркманчайського мирного договору дозволяла протягом року вірменам — підданим Персії — перейти за Аракс, який став новим кордоном Російської Імперії з Персією.

До початку XX століття населення міста зросло до 29 033, з них мусульман (тюрки, курди, перси) — 49%, вірмени — 48%, росіяни — 2%. У місті було 8 церков (6 вірменських і 2 православних) і 7 шиїтських мечетей. Найдавніша з церков, Петра і Павла, була побудована в V столітті. Виділялася також дзвіниця церкви Катогік XII ст.; Церква Зоравар (1691-1705) була знаменита тим, що там, за переказами був похований апостол Ананія.^[1]

З еріваньскіх мечетей збереглася Гусейналі хана (Блакитна мечеть), нещодавно відреставрована іранськими майстрами.

Незважаючи на статус столиці губернії, Еривань зберігала вигляд бідного провінційно-східного міста, з одно-двоповерховими глинобитними будинками, вузькими кривими вуличками. Палац сердарів і фортеця лежали в руїнах; з виробництва, були тільки коньячний і цегельний заводи та кілька дрібних фабрик. У 1902 році через Еривань пройшла перша залізнична лінія, що з'єднала її з Александрополем (Гюмрі) і Тифлісом, в 1908 році друга лінія з'єднала його з Джульфою і Персією,^[16] що сприяло її економічному розвитку. В 1912 оборот промисловості становив 847,7 тис. руб., З них 600,9 тис. руб. припадало на виноробство.^[17] У місті були гімназія, жіноча прогімназія і вчительська семінарія.

Руїни фортеці, в 1853 році зруйнованої землетрусом, в 1865 р. були куплені купцем Нерсесом Таїрянцом, який в 1877 відкрив на них винний, а потім й коньячний завод, в 1898 перейшов до Миколи Шустова (нині Єреванський коньячний завод).^[18]

Вже після початку Першої світової війни, була запущена перша трамвайна лінія.^[2]

[ред.] Єреван — столиця Вірменії

У травні 1918 р. Еривань стає столицею Республіки Вірменія. На початку грудня 1920 Еривань була зайнята Червоною Армією. 18 лютого 1921 р. в результаті загальнонаціонального повстання Радянська влада була скинута, проте 2 квітня РКЧА знову вступила в Єреван, в якому на 70 років встановилася Радянська влада.

За Радянської влади починається масштабна реконструкція Єревану, що проводиться з 1924 р. за проектом Олександра Таманяна, який розробив особливий національний стиль з використанням елементів традиційної церковної архітектури і туфу як будівельного матеріалу. В ході цієї реконструкції, місто повністю змінив свій вигляд, майже всі раніше побудовані будівлі були знищені (у їхньому числі - фортеця, чий камінь пішов на облицювання набережної, палац Сердара, майже всі церкви і мечеті). Були прокладені нові вулиці, Єреван було електрифіковано, проведено водопровід і каналізація. Лісопосадки на навколишніх пагорбах покінчили з пиловими бурями, що були бичем старої Єревана ^[2].

Архітектурним центром ансамблю нового Єревана стала площа Леніна (нині — Республіки). На площі, розташовані два Будинку уряду (1926-41, А. І. та Г. А. Таманяни і 1955, С. А. Сафарян, В. А. Аревшатян, Р. С. Ісраелян), історичний музей Вірменії, готель «Вірменія», будівля міністерства зв'язку та Ради профспілок (всі три М. В. Григорян, Е. А. Сарапян, 1956-1958). Серед великих громадських будівель, що визначають вигляд Єревана: Театр опери та балету ім. А. А. Спендіарова (1926-39, арх. А. І. Таманян; завершено в 1953), центральний критий ринок (1952, арх. Г. Г. Агабабян, інженер А. А. Аракслян), комплекс коньячного заводу (1952 , арх. О. С. Маркарян), сховище стародавніх рукописів Матенадаран (1959, арх. М. В. Григорян), Театр ім. Г. Сундукяна (1965, архітектори Р. Б. Алавердян, Р. А. Бадалян), Музей історії м. Єревана (1968, архітектори Ш. Р. Азатян, Б. А. Арзуманян, скульптор А. А. Арутюнян), пам'ятники Давиду Сасунському (1959, скульптор Е. С. Кочар) і жертвам Геноциду вірмен 1915 (1967, архітектори А. А. Тарханян, С. Г. Калашян) ^[19]. У 1968 р. був відкритий Музей «Еребуні», присвячений історії Еребуні і Тейшебаіні.

З початку 1988 року в Єревані на площі біля Оперного театру починаються масові мітинги карабаського руху, які переросли в рух за незалежність Вірменії. У 2001 р. був освячений новий собор — Сурб Григор Лусаворіч (св. Григорія Просвітителя).

[ред.] Визначні пам'ятки

[ред.] Клімат

Клімат помірно-континентальний, посушливий. Літо жарке і сухе, зима м'яка і малосніжна. Осінь довга і тепла, аж до середини листопада стоїть тепла погода. Весна починається з березня.

Клімат Єревана
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру	Рік
Абсолютний максимум, °C	19,5	19,6	26,0	35,0	34,2	38,6	41,6	41,8	40,0	34,1	28,5	18,1	41,8
Середній максимум, °C	0,5	3,3	10,8	18,6	24,2	28,8	33,0	32,6	28,4	20,7	12,5	4,1	18,1
Середня температура, °C	−3,5	−1	5,7	12,7	17,5	21,9	25,9	25,1	20,6	13,1	6,4	0,1	12,0
Середній мінімум, °C	−8,1	−6,1	−0,3	6,2	10,8	14,3	17,9	17,8	12,9	7,2	1,9	−3,9	5,6
Абсолютний мінімум, °C	−27,6	−26	−19,1	−6,8	−0,6	3,7	7,5	7,9	0,1	−6,5	−14,4	−27,1	−27,6
Норма опадів, мм	21	24	32	37	43	21	10	7	10	27	22	23	277
Джерело: Погода и климат

[ред.] Міста-побратими

Наразі, Єреван має двадцять сім міст-побратимів.^[20][21]

Місто	Країна	Рік
Каррара	Італія	З 1965
Подгориця	Чорногорія	З 1974
Антананаріву	Мадагаскар	З 1981
Кембридж	США	З 1987[22][23]
Марсель	Франція	З 1992
Афіни	Греція	З 1993
Ліон	Франція	З 1993
Ставрополь	Росія	З 1994
Ісфахан	Іран	З 1995
Київ	Україна	З 1995
Москва	Росія	З 1995
Одеса	Україна	З 1995
Флоренція	Італія	З 1996
Тбілісі	Грузія	З 1996
Бейрут	Ліван	З 1997
Дамаск	Сирія	З 1997
Санкт-Петербург	Росія	З 1997
Монреаль	Канада	З 1998
Париж	Франція	З 1998
Волгоград	Росія	З 1998
Братислава	Словаччина	З 2001[24]
Мінськ	Білорусь	З 2002
Сан Паоло	Бразилія	З 2002
Ахалцихе	Грузія	З 2005
Кишинів	Молдова	З 2005
Ростов-на-Дону	Росія	З 2005
Лос Анджелес	США	З 2007

[ред.] Посилання

• Ереван. Ру — Город Без Закрытых Дверей(рос.)
• О Ереване на сайте Министерства градостроительства Армении(англ.)
• Эривань стаття з Енциклопедичного Словнику Брокгауза та Єфрона.(рос.)
• Герб Эриванского уезда(рос.)

[ред.] Примітки

п • о • р Столиці Європи
Держав	Амстердам · Андорра-ла-Велья · Афіни · Баку · Белград · Берлін · Берн · Братислава · Брюссель · Будапешт · Бухарест · Вадуц · Валетта · Варшава · Ватикан · Відень · Вільнюс · Гельсінкі · Дублін · Єреван · Загреб · Київ · Кишинів · Копенгаген · Лісабон · Лондон · Любляна · Люксембург · Мадрид · Мінськ · Монако · Москва · Нікосія · Осло · Париж · Подгориця · Прага · Рейк'явік · Рига · Рим · Сан-Марино · Софія · Скоп'є · Таллінн · Тірана · Тбілісі · Сараєво · Стокгольм
Залежних територій	Гібралтар · Дуґлас · Лонг'їр · Марієхамн · Сент-Гелієр · Сент-Пітер-Порт · Торсгавн · Фуншал
Невизнаних республік	Приштина · Степанакерт · Сухумі · Тирасполь · Цхінвалі

п • о • р Столиці Азії
Держав	Абу-Дабі · Амман · Анкара · Астана · Ашхабад · Багдад · Баку · Бандар-Сері-Бегаван · Бангкок · Бейрут · Бішкек · В'єнтьян · Дакка · Дамаск · Ділі · Доха · Душанбе · Джакарта · Єреван · Єрусалим · Ісламабад · Кабул · Катманду · Мале · Манама · Маніла · Маскат · Найп'їдо · Нікосія · Нью-Делі · Пекін · Пномпень · Путраджая · Пхеньян · Сана · Сеул · Сінгапур · Ташкент · Тбілісі · Тхімпху · Тегеран · Токіо · Улан-Батор · Ханой · Шрі-Джаяварденепура-Котте · Ель-Кувейт · Ер-Ріяд
Невизнаних республік	Сухумі · Цхінвалі · Рамалла · Степанакерт · Тайбей

п • о • р Вірменія
Марзи (області)	Арагацотн • Арарат • Армавір • Вайоц Дзор • Гегаркунік • Котайк • Лорі • Сюнік • Тавуш • Ширак
Місто державного значення	Єреван

п • о • р Міста Вірменії
Столиця Вірменії	Єреван
Марз Арагацотн	Апаран • Аштарак • Талін
Марз Арарат	Арарат • Арташат • Веді • Масіс
Марз Армавір	Армавір • Вагаршапат • Мецамор
Марз Вайоц Дзор	Вайк • Джермук • Єхегнадзор
Марз Гегаркунік	Варденіс • Гавар • Мартуні • Севан • Чамбарак
Марз Котайк	Абовян • Бюрегаван • Єгвард • Нор Ачін • Раздан • Цахкадзор • Чаренцаван
Марз Лорі	Алаверді • Ахтала • Ванадзор • Спітак • Степанаван • Ташир • Туманян • Шамлуг
Марз Сюнік	Агарак • Горіс • Дастакерт • Капан • Каджаран • Мегрі • Сісіан
Марз Тавуш	Берд • Діліжан • Іджеван • Ноемберян
Марз Ширак	Артік • Гюмрі • Маралік
Нагірно-Карабаська Республіка	Аскеран • Бердзор • Гадрут • Карвачар • Ковсакан • Мартакерт • Мартуні • Міджнаван • Степанакерт • Шаумянівськ • Шуши

Це незавершена стаття з географії Вірменії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.