Івакін Юрій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Івакін Юрій Олексійович
Івакін Юрій Олексійович.jpg
Народився 6 січня 1917(1917-01-06)
Катеринослав
Помер 7 березня 1983(1983-03-07) (66 років)
Київ
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія УРСР
Діяльність письменник
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь літературознавство
Вчене звання доктор філологічних наук
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d]
Відомий завдяки: дослідження творчості Т. Г. Шевченка
Нагороди

Орден Вітчизняної війни I ступеня

Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1980

Ю́рій Олексі́йович Іва́кін (нар. 24 грудня 1916 (6 січня 1917)(19170106), Катеринослав — 7 березня 1983, Київ) — український літературознавець і письменник, дослідник творчості Т. Г. Шевченка.

Життєпис[ред. | ред. код]

1940 року закінчив навчання в Київському університеті. По червень 1941-го викладав російську літературу в Станіславському державному учительському інституті. При евакуації державних установ з Станіслава відряджений до Києва з документами інституту.

Учасник Другої світової війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, медалями.

Протягом 1951—1983 років працював в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР.

1962 — доктор філологічних наук.

Досліджував творчу спадщину Т. Г. Шевченка, створив науковий коментар до його творів, працював над їх інтерпретацією, вивчав стиль політичної поезії Кобзаря. Студіював творчі зв'язки поета з російськими письменниками («Т. Г. Шевченко і В. Курочкін», 1957), виступав з «Нотатками шевченкознавця» у журналі «Радянське літературознавство», де висвітлював окремі питання дослідження творчості поета. Брав участь у текстологічній підготовці десятитомного «Повного зібрання творів» Шевченка (т. 6. К., 1957) та шеститомного «Повного зібрання творів» (т. 2, 5. К., 1963-64).

Нагороди[ред. | ред. код]

Лауреат Шевченківської премії 1980 року — разом з Є. Кирилюком, В. Бородіним, П. Журом, Ф. Сараною — за «Шевченківський словник» у двох томах.

Твори[ред. | ред. код]

Є автором таких книжок:

  • 1959 — «Сатира Шевченка»,
  • 1961 — «Стиль політичної поезії Шевченка. Етюди»,
  • 1964 — «Коментар до „Кобзаря“ Шевченка. Поезії до заслання»,
  • 1968 — «Коментар до „Кобзаря“ Шевченка. Поезії 1847—1861 pp.»
  • 1984 — «Поезія Шевченка періоду заслання»,
  • 1986 — «Нотатки шевченкознавця».

У співавторстві:

  • 1975 — «Шевченкознавство. Підсумки й проблеми»,
  • 1980 — «Творчий метод і поетика Шевченка».

Брав участь у приготуванні академічних видань творів Шевченка — в 1957 та 1963—64 роках,

  • 1976—1977 — «Шевченківського словника».

Займався вивченням російської поезії початку XX століття, зокрема, творчості В. Брюсова. Писав літературні пародії, гумористичні оповідання, фейлетони — збірки

  • 1970 — «Парнаський цирульник»,
  • 1971 — «Пародії»,
  • 1973 — «Книжка пародій», «Пересміхи»,
  • 1975 — «Гіперболи», 1985 року видана в Софії болгарською мовою,
  • 1979 — «Від великого до смішного», «Гумор і сатира»,
  • 1982 — «Залп».

Писав памфлети «на злобу дня»: «Злий собака Піночет», «Обирали президента…», «Твердолоб».

Посмертно вийшли «Гіперболи» (1983) — в перекладі болгарською мовою, та «Гумор і сатира» (1986).

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]