Ігоне де Йонг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігоне де Йонг
Народилася 9 вересня 1979(1979-09-09) (44 роки)
Гарлем, Нідерланди
Країна  Нідерланди
Діяльність балерина
Alma mater The National Ballet Academy of Amsterdamd і Королівська школа балету
У шлюбі з Thijs Römerd
Нагороди
Лицар ордена Нідерландського лева
IMDb ID 2938107

Ігоне де Йонг (англ. Igone de Jongh; 9 вересня 1979, Гарлем) — нідерландська артистка балету.

Кар'єра[ред. | ред. код]

З восьми років навчалася в Національній академії балету в Амстердамі, а потім у Королівській балетній школі в Лондоні. У 1996 році, коли вона була запрошена на посаду прими Національного балету в Амстердамі, вона стала лауреатом премії Арнольда Хаскелла для перспективних молодих танцівниць.

У наступні роки де Йонг пройшла всі щаблі в трупі та отримала кілька нагород. У 1998 році вона стала учасницею кордебалету, а в 1999 році її підвищили до кордебалетної солістки. У 2002 році Ігоне стала другою солісткою та отримала заохочувальний приз Фонду Dansersfonds '79. У 2003 році вона була нагороджена премією Олександри Радіус і стала першою солісткою.[1]

Де Йонг виконала багато головних ролей у Національному балеті, зокрема Джульєтту («Ромео і Джульєтта»), Одетту/Оділію («Лебедине озеро»), Жизель («Жизель»), Аврору («Спляча красуня») і Клару («Лускунчик»).[2] Вона також була солісткою в кількох балетах Ганса ван Манена, який називав її своєю «музою»[3], серед яких «Жива», «Саркасти», «Концертмейстер», «Велика фуга», «Камерний балет» і «Три гноми». Останній твір вона також танцювала з Йозефом Варгою на вшануванні пам'яті колишнього прем'єр-міністра Віма Кока в амстердамському Консертгебау 27 жовтня 2018 року.

Під час Днів голландського танцю 2016 року де Йонг була нагороджена «Золотим лебедем» за значний внесок у голландський танець.[4] 10 грудня 2016 року вона стала лицарем Ордена Нідерландського Лева.[1]

31 жовтня 2019 року Де Йонг пішла на заслужений відпочинок після 24 років[5] роботи в Національному балеті Нідерландів, виконавши партію Джульєтти у своєму улюбленому балеті «Ромео і Джульєтта» в хореографії Руді ван Данцига.[6] Після цього виступу вона була нагороджена медаллю Франса Баннінка Кокка від муніципалітету Амстердама.[7]

Де Йонг продовжила свою кар'єру як незалежна танцівниця. У листопаді 2020 року[8] була опублікована її біографія, в якій вона згадує роки, проведені в Національному балеті Нідерландів.[9][10]

У 2020 році Де Йонг призначили членом Академії мистецтв.[11]

Виступи на телебаченні[ред. | ред. код]

У 2013 році вона знялася в ролі балерини в кліпі Анук під назвою «Птахи». З цією піснею Анук представляла Нідерланди на пісенному конкурсі Євробачення 2013.

З 2015 року Де Йонг є членом журі на телешоу «Танцюй, танцюй, танцюй» на каналі SBS6[5]

5 травня 2017 року вона виступила як солістка за підтримки інших танцюристів Нідерландського національного балету на традиційному визвольному концерті на річці Амстел в Амстердамі.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Ігоне де Йонг виросла в Гарлемі. Вона розлучилася з колишнім артистом балету Матьє Гремійє, від якого у неї є син.

30 жовтня 2019 року вийшла заміж за актора Тійса Ремера.[12] У січні 2023 р. Де Йонг оголосила про розлучення.[13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Balletdanseres Igone de Jongh geridderd, Theaterkrant, 10 december 2016. Gearchiveerd op 13 april 2021.
  2. ↑ Notenkraker (partituur). Jeugdbondsuitgeverij. 1995. ISBN 90-5107-027-6.
  3. ↑ Hans van Manen over zijn muze Igone de Jongh, Volle Zalen, AVROTROS, 21 april 2016. Gearchiveerd op 3 juni 2023.
  4. ↑ Winnaars Zwanen 2016 bekend, VSCD, 7 oktober 2016. Gearchiveerd op 9 september 2018.
  5. ↑ а б Igone de Jongh stopt bij Het Nationale Ballet Nu.nl, 28 augustus 2019. Gearchiveerd op 29 november 2021.
  6. ↑ Koninklijke belangstelling voor afscheid ballerina Igone de Jongh, Algemeen Dagblad, 1 november 2019. Gearchiveerd op 13 december 2019.
  7. ↑ Igone de Jongh krijgt onderscheiding na laatste balletvoorstelling, www.nu.nl. Gearchiveerd op 24 juni 2022.
  8. ↑ Marcel Langedijk, Igone, de biografie. Unieboek/Het Spectrum, Utrecht, 2020, 207 pag. ISBN 978-90-0037026-9
  9. ↑ Igone de Jongh: ‘Dit is een boek over mij — als danseres die zich uit het keurslijf van ballerina vecht’, de Volkskrant, 15 november 2020. Gearchiveerd op 6 augustus 2022.
  10. ↑ Danseres Igone de Jongh woedend op Het Nationale Ballet, NRC Handelsblad, 15 november 2020. Gearchiveerd op 17 mei 2022.
  11. ↑ De nieuwe leden van de Akademie van Kunsten zijn geïnstalleerd!. Akademie van Kunsten. 23 oktober 2020. Архів оригіналу за 13 april 2021. Процитовано 13 april 2021. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=ja (довідка)
  12. ↑ Ballerina Igone de Jongh klapt uit de school over harde breuk met Nationale Ballet: 'Ik was onderdeel van een machine', de Volkskrant, 15 november 2020. Gearchiveerd op 27 juni 2022.
  13. ↑ Igone de Jongh beëindigt huwelijk met Thijs Römer, AD.nl, 11 januari 2023. Gearchiveerd op 8 mei 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ігоне_де_Йонг&oldid=41034284