Іконнікова Анна Леопольдівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Анна Леонідівна Іконнікова (інколи Іконникова; уроджена Родзевич; 1847с. Михайлівці, Єлисаветградський уїзд, Херсонська губернія, Російська імперія - вересень 1922, м. Київ, УНР) - історик, науковець, автор наукових посібників.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилась Анна Леопольдівна Родзевич[1] у 1847 році в с. Михайлівці поблизу Єлізаветграда Херсонської губернії. Батько її був польський дворянин, професійний військовий Леопольд Адамович Родзевич, мати – Анна Никифорівна, кріпачка, яку пан викупив на волю. Анна Леопольдівна навчалась в Інституті шляхетних дівчат, де яскраво проявились її здібності до іноземних мов. Навчальний заклад закінчила на відмінно і ще рік залишалась там на стажуванні. Потім працювала гувернанткою в родині В. І. Гулака, який проживав у Єлизаветграді.

У 1865 – 1866 роках, майбутній чоловік 17-и річної Анни, Володимир Степанович Іконников викладав історію російської словесності у Київському інституті шляхетних дівчат. Саме тут вони познайомились. 2 липня 1867 року у Єлизаветграді у грецькій церкві Анна Леопольдівна одружилася із Володимиром Степановичем Іконниковим. З цієї миті життєві дороги подружжя ніколи не розходились. Анна Леопольдівна підтримувала та супроводжувала чоловіка у всіх його задумах.

Освіта[ред. | ред. код]

І хоча Київський інститут шляхетних дівчат дав А. Л. Родзевич середню освіту, вона задумувалась про отримання вищої освіти. Об’єктивні обставини того часу – жінкам було досить складно отримати освіту у той час – робили її мрію майже не здійсненною. Тому для продовження освіти вона навіть мала наміри виїхати за кордон вивчати медицину. Та небажання залишати чоловіка спонукало її залишитися у Києві: .

У 1878 році у Києві відкрились Вищі жіночі курси і Анна Леопольдівна змогла здійснити давню мрію. І хоча їй вже було тридцять років, вона з юнацькою пристрастю віддалась навчанню. Влітку 1882 року Іконникова успішно завершила навчання на Вищих жіночих курсах.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

  • Входила до складу попечительської ради при Жіночих курсах, 25 років викладала історію у 1-й Київській жіночій гімназії;
  • написала книгу по історії Києва;
  • «Спогади про діяльність Ф. Я. Фортинського на Вищих жіночих курсах у Києві»;
  • роман «Інтелігентні сили», за яким можна вивчити відносини у середовищі наукової спільноти Києва в 70 – х роках ХІХ ст.
  • Протягом п’ятидесяти років Анна Леопольдівна вела щоденник, під час окупації Києва (1941 – 1943 рр.) він згорів.
  • робила переклади для наукових робіт чоловіка. Займалась систематичним переписуванням рукописів В. С. Іконникова, вивіряла коректури та ін.
  • орієнтуючись на необхідний саме для студентів Університету Св. Володимира та Вищих жіночих курсів матеріал, розробила для них навчальні посібники з історіографії;
  • До нас дійшли «Записки з історіографії», які Іконникова уклала у 1878 – 1880 роках. Вони слугували навчальним посібником як для слухачок Вищих жіночих курсів, так і для молодих вчених, які готувалися до магістерських іспитів;
  • в середині 1870-х років В. С. Іконников з успіхом прочитав у Києві дві доброчинні лекції з історії російської жінки. Тема захоплювала і Анну Леопольдівну, яка навіть збиралась написати спеціальну працю.

Анна Леопольдівна Іконникова померла у вересні 1922 року від серцевого нападу. Спільне зібрання Всеукраїнської академії наук 4 вересня 1922 року висловило глибоке співчуття хворому академікові Іконникову з приводу смерті дружини. Володимир Степанович лише 18 жовтня знайшов у собі сили подякувати Академії за співчуття. Він дуже сумував, постійно перебуваючи в роздумах та спогадах. У мемуарах Іконникова зберігся невеликий, але просто дивовижний нарис «Пам'яті моєї дружини». Увесь нарис присвячений спілкуванню з покійною дружиною. Він пише, що вона часто приходить до нього уві сні.

У подружжя Іконникових було двоє дітей – син Євген, який дуже рано помер, і донька Ольга. Доля Ольги виявилася трагічною: довгі роки вона провела у сталінських таборах. Було репресовано і її сина, талановитого інженера – мостобудівника М. В. Петрова (розстріляний у квітні 1938 року у м. Владивосток)[2]. Дочка Ольги Злата Всеволодівна Петрова, онука Іконнікових, до початку Другої світової війни закінчила Київський педагогічний університет (факультет іноземних мов), працювала в Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського.[3]

Література[ред. | ред. код]

  1. Киреева Р. А. А. Л. Иконникова и ее записки по историографии // История и историки: Историографический ежегодник. — Москва, 1975. — С. 195—198.
  2. Володимир Іконников. Історичні портрети / упоряд. і авт. вступ. статті В. І. Ульяновський. — К.: Либідь, 2004. — 426 с.
  3. Войцехiвська И. Вiд предкiв до нашадкiв (Життєпис вiчизняного вченого iсторика Володимира Степановича Iконникова) // Пам'ять столiть: Iсторичний науковий та лiтературний журнал. 1997. — № 3. — С. 89-92
  4. Драч О. О. Вища жіноча освіта в Російській імперії другої половини ХІХ — початку ХХ ст.: монографія / О. О. Драч. — Черкаси: Вертикаль, 2011. — 532 с.
  5. Основные сведения по истории Высших женских курсов в Киеве см.: Женское образование // Энциклопедический словарь. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. — Т. ХІ. — СПб., 1894. — 1012 с.
  6. Колесников А. А. История русской женщины (А. Л. Иконникова — ученый и человек // Вестник Алтайського государственного университета. — 1999. — № 3. — С. 347—350.
  7. Киреева Р. А. Изучение отечественной историографии в дореволюционной России с середины ХIХ в. до 1917 г. / Р. А. Киреева. — М.: Наука, 1983.
  8. Войцехівська І. Н. Академік Володимир Іконников. Життєпис та бібліографія / І. Н. Войцехівська. — К.: Вип. держ. НТД, 1998.
  1. Анна Леопольдовна Родзевич (Иконникова) р. 1847 ум. сентябрь 1922 — Родовод. ru.rodovid.org. Архів оригіналу за 9 вересня 2017. Процитовано 22 травня 2020. 
  2. Ольга Владимировна Иконникова р. 1884 ум. 1965 — Родовод. ru.rodovid.org. Архів оригіналу за 10 вересня 2017. Процитовано 22 травня 2020. 
  3. Злата Всеволодовна Петрова — Родовод. ru.rodovid.org. Процитовано 22 травня 2020.