Ілмарі Хонканен
| Ілмарі Хонканен | |
|---|---|
| фін. Ilmari Honkanen | |
 | |
| Ім'я при народженні | швед. Ilmari Kalervo Honkanen |
| Народження |
25 грудня 1909 Лоймаа, Південно-Західна Фінляндія, Або-Б'єніборзька губернія, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія |
| Смерть |
8 жовтня 1987 (77 років) Наанталі, Південно-Західна Фінляндія, Або-Б'єніборзька губернія, Фінляндія |
| Країна |
 Фінляндія |
| Звання | капітан |
| Війни / битви | радянсько-фінська війна |
| Нагороди |
 |
Ілмарі Хонканен (фін. Ilmari Honkanen; 25 грудня 1909 — 8 жовтня 1987) — фінський офіцер, учасник радянсько-фінської та Другої світової воєн, командир загону диверсантів з окремого розвідувально-диверсійного батальйону дальньої розвідки.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 25 грудня 1909 року у місті Лоймаа. У 1930 році, склавши атестат зрілості, вступив до вищої школи в Турку[fi]. Спочатку він вивчав природничі науки, проте пізніше у 1935 році здобув економічну освіту у бізнес-школі. З видів спорту цікавився хокеєм і бейсболом: був учасником Фінської національної бейсбольної ліги[fi] та Фінського хокейного союзу[1].
Під час радянсько-фінської війни 1939—1940 років у званні капрала служив у Гельсінкі у піхотній школі. У травні 1940 року надано військове звання фендрих. У міжвоєнний період брав участь у партизанській війні[2].
27 лютого 1942 року нагороджений Хрестом Маннергейма № 50 за участь у низці успішних розвідувально-диверсійних операцій Другої світової війни[3][4]:
- 19 липня — 25 серпня 1941 року, у районі селища Калевала (нині Карелія);
- 6 — 23 жовтня 1941 року, у селі Ругозеро;
- 4 — 7 грудня 1941 року, на Кіровській залізниці;
- 16 — 22 січня 1942 року, у районі міста Пудож на східному березі Онезького озера;
- 12 лютого 1942 року, розгром військово-польового шпиталю № 2212 у Петровському Ямі.
В останній операції лейтенант Ілмарі Хонканен очолював групу зі 100 осіб[3]. За фінськими даними у результаті 2-годинного бою було знищено 500 радянських солдатів, 300 коней, 90 автомашин, підірвано склади з боєприпасами, продовольством й умундирування, паливні цистерни, повністю знищено 60 будівель[5]. За радянськими даними, у результаті операції постраждав лише один ПРШ № 2212 (польовий рухомий шпиталь), убито не менше 25 осіб персоналу[6]. Також зазнали втрат й інші радянські частини, які обороняли базу[сн 1].
Втрати фінської розвідувально-диверсійної групи склали 5 осіб загиблими, 6 поранених і троє зазнали незначних травм[8]. Знищення бази у Петровському Ямі вважається фінами однієї з найуспішніших операцій фінської військової розвідки[8].
За даними російського дослідника Петра Репнікова, з посиланням на повідомлення начальника гарнізону та санітарної служби, втрати радянської сторони склали 85 осіб, з яких червоноармійців, які мали зброю — 33 особи, 28 осіб — медперсонал, 9 осіб — поранені, які перебували у шпиталі на лікуванні та ще 15 осіб — цивільне населення. Останки загиблих були перевезені до братської могили у Сегежі. За оцінкою П.Рєпнікова, з 12 лютого 1942 року ставлення до фінських військових, поранених і цивільного населення з боку радянських партизанів і частин РСЧА змінилося у гірший бік: «Жорстокість породжує жорстокість у відповідь. На наш погляд, Ілмарі Хонканен своїми необдуманими діями при плануванні й організації нападу на гарнізон Петровського Яма, яке призвели до знищення шпиталю та загибелі цивільного населення селища, породив дії радянської сторони»[9]. Командир диверсійного загону Ілмарі Хонканен не був притягнутий до відповідальності за вбивство поранених і медперсоналу, залишився жити та працювати у Фінляндії[9].
Після війни 12 листопада 1944 року був звільнений у запас у званні капітана. Після свого останнього розвідувального походу, його здоров'я сильно погіршилося[10]. З січня 1945 року влаштувався працювати офісним менеджером у страхову компанію Сампо у місті Турку[11].
Помер 8 жовтня 1987 року.
Виноски[ред. | ред. код]
- ↑ Наприклад, відомо про 10 загиблих з 2-ї робочої роти 3-го окремого батальйону забезпечення згідно[7].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Marttinen (toim.) 2003,9-14.
- ↑ Marttinen & Tikkanen 2002, 84-85.
- ↑ а б Marttinen & Tikkanen 2002, 85-87
- ↑ Sissiluutnantti Ilmari Honkanen (фін.). Архів оригіналу за 4 червня 2008. Процитовано 29 січня 2010.
- ↑ Seppo Posio. Tuhat ruplaa elävänä, viisisataa ruplaa kuolleena // Turun Sanomat. — 2004. — 12 червня.[недоступне посилання з Декабрь 2019]
- ↑ ОБД Мемориал. obd-memorial.ru (рос.). Процитовано 28 травня 2023.
- ↑ ОБД Мемориал. obd-memorial.ru (рос.). Процитовано 28 травня 2023.
- ↑ а б Tikkanen 2004, 17-86
- ↑ а б Валерий Поташов (13.12.12). «Нападение на госпиталь разделило войну». «МК» в Карелии. Архів оригіналу за 16 грудня 2012. Процитовано 16 грудня 2012.
- ↑ Marttinen (toim.) 2003,143-144.
- ↑ Marttinen (toim.) 2003,194.
Література[ред. | ред. код]
- Tikkanen, Pentti H. Marskin kaukopartioritarit : Kaukopartiopataljoonan eli Erillisen Pataljoona 4:n Mannerheim-ristin ritarit. — Hämeenlinna: Karisto, 1995. — ISBN 951-23-3482-8.
- Honkanen, Ilmari (Eero Marttinen, toim.). Venäjällä on väljää: Marskin kaukopartioritarin sota hänen omien kirjeidensä valossa. — WSOY: Helsinki, 2003. — ISBN 951-0-28345-2.
- Hurmerinta, Ilmari ja Viitanen, Jukka: Suomen puolesta, Mannerheim-ristin ritarit 1941—1945, Gummerus: Jyväskylä 2004 ISBN 951-20-6224-0.
- Marttinen, Eero & Tikkanen, Jorma. Olimme Päämajan kaukopartiomiehiä : osasto Marttinan miehet kertovat. — Helsinki : WSOY, 2002. — ISBN 951-0-27035-0.
- Пётр Репников. Петровский Ям. Запланированная трагедия. СПб.: «АВРОРА-ДИЗАЙН», 2012. — 240 с. Тираж 1000 экз. ISBN 978-5-93768-054-5
- Otto Manninen. Kiitetty ja syytelty kaukopario. Isku Petrovin laakson 1942 / Sotilasaikakauslehti #2, 2013. P. 41.
Посилання[ред. | ред. код]
|
