Ільчук Павло Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ільчук Павло Миколайович
 Старший солдат
Загальна інформація
Народження 2 серпня 1991(1991-08-02)
с. Вороненко, Івано-Франківська область
Смерть 20 липня 2014(2014-07-20) (22 роки)
м. Луганськ
Громадянство Україна Україна
Військова служба
Роки служби  — 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ Війська спецпризначення
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»
Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту»

Павло́ Микола́йович Ільчу́к (нар. 2 серпня 1991(19910802) — 20 липня 2014) — старший солдат Збройних сил України. Старший розвідник, 8-й окремий полк спеціального призначення, учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1991 року в селі Вороненко Яремчанської міської ради. З дитинства мріяв стати військовиком. Після закінчення Надвірнянського коледжу Національного транспортного університету його призвали до лав Збройних сил України. Строкову службу проходив у 8-му окремому полку спеціального призначення. По закінченні строкової служби, записався на контракт у той же полк.[1]

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Після початку війни виконували завдання із супроводження конвоїв.

20 липня 2014 року група спецпризначенців під керівництвом майора Олександра Петраківського забезпечувала проходження військової колони техніки ЗСУ та сил добровольчого батальйону «Айдар» до Луганського аеропорту.[2] Спецпризначенці пересувалася двома Уралами. Доїхавши до однієї з лісосмуг, залишили там групу прикриття на одному з Уралів, а інша група, чисельністю у 14 чоловік,[3] під керівництвом Петраківського рушила далі. Після дорозвідки місцевості трьома спецпризначенцями, Петраківський вирішив просуватися вглиб позицій противника. Подолавши кількасот метрів, вантажівка потрапила під ворожий обстріл з РПГ, проте обидва постріли були невлучними. Командир скомандував йти на прорив, а через декілька десятків метрів вантажівку обстріляли повторно з протилежного боку. Вантажівка не зупинялася, бійці відстрілювалися на ходу, пролетівши крізь ворожий блокпост і скосивши вогнем бойовиків.[4]

З'явилися поранені: впав кулеметник групи, а Андрій Василишин зазнав смертельного поранення. Коли продірявлений Урал зупинився, група зайняла кругову оборону, проте їх почали обстрілювати з міномету. Одна з мін влучила в кабіну Уралу, уламками поранило значну частину бійців. Поранень в голову зазнав і командир групи, Олександр Петраківський, проте продовжив керувати боєм.[4][2]

Під час бою зазнав поранення і Павло Ільчук. Йому зробили декілька уколів сильного знеболювального, проте не змогли його врятувати.[4]

Всього бій тривав 5 годин, до затиснутих вогнем спецпризначенців змогла прорватися група евакуації на БТР і Уралі.[4]

Похований 24 липня 2014 року в селі Вороненко.

Без Павла лишились батьки Марія Степанівна та Микола Васильович.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «За мужність» III ступеня (14 листопада 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.[5]
  • нагрудний знак «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
  • 24 серпня у Вороненківській школі встановлено та освячено меморіальну дошку Павлу Ільчуку.
  • На фасаді Надвірнянського коледжу встановлено та освячено меморіальну дошку Павлу Ільчуку.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ВІКНА. Як у селі Вороненко ховали бійця АТО 23-річного Павла Ільчука. ФОТО. ВІКНА (укр.). Архів оригіналу за 5 серпня 2019. Процитовано 5 серпня 2019.
  2. а б Президент присвоїв звання Герой України військовим Олександру Петраківському і посмертно - Сергію Кривоносову та Дмитру Майбороді - Офіційне представництво Президента України. web.archive.org. 9 грудня 2014. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 5 серпня 2019.
  3. Легенда про командирську каску - Народна армія. web.archive.org. 25 грудня 2014. Архів оригіналу за 25 грудня 2014. Процитовано 5 серпня 2019.
  4. а б в г П'ять років тому у бою під Луганськом загинув буковинець Андрій Василишин. acc.cv.ua (uk-UA) . Архів оригіналу за 23 липня 2019. Процитовано 23 липня 2019.
  5. Указ Президента України №873/2014. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 5 серпня 2019. Процитовано 5 серпня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]