Іншомовна історія українців

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Назва «Іншомовна історія українців»
Іншомовна історія.JPG
Автор Костянтин Тищенко
Дизайн
обкладинки
Костянтин Тищенко
Країна Україна
Мова українська
Жанр наукове видання
Укр. видавництво «Просвіта»
Виданий 2018 р.
Сторінки IV + 816
ISBN 978-966-7544-80-5

«Іншомóвна істóрія украї́нців» — енциклопедичний довідник Костянтина Тищенка з історії українських мовних контактів (підзаголовок на титулі: «2300 запозичених реалій античності й середньовіччя у мові, топонімах і прізвищах»). Книгу та її частини рецензували: член-кореспондент НАН України Н. Ф. Клименко, академік НАН України Г. П. Півторак, доктор філологічних наук, професор В. М. Мойсієнко, доктор географічних наук, професор В. М. Пащенко, доктор історичних наук, професор В. В. Ставнюк.

Анотація[ред. | ред. код]

Дозрів матеріал для енциклопедичного словника прожитих нами епох етноісторичних контактів. Українці ніколи не жили ізольовано: сформувалися вони зі слов'янської групи індоєвропейців, але в колі сусідніх народів. Тисячі років ми асимілювали їхні меншини – що видно з багатьох збережених мовних ознак. Даючи тим меншинам нову ідентичність, ми самі зазнавали їхнього впливу. У книзі – 2304 тексти з теми: 47 статей прологу – це стислий опис прожитих українцями 42 епох етномовних контактів з 5 напрямів; переважно відоме – у 350 статтях частини І про запозичені при цьому слова, граматичні й діалектні явища; переважно нове – у 1131 статті частини ІІ – про топоніми від іншомовних основ. Мовні контакти підтверджені генетикою і археологією у 74 статтях частини IІІ . Живим продовженням меншин сусідів є українці з забутим значенням прізвищ (702 статті частини ІV ). Досі були відомі зв'язки з нашими предками інших слов'ян, балтів, скандинавів, ясів, греків, тюрків. Тепер з топонімів і прізвищ добуто підтвердження тих контактів, а також ознаки впливу франків, парфян, персів, еламців, грузин, вірмен, сирійців, арабів, албанців, коптів. Ця книга – для науковців, учителів і цікавих до нових методів вивчення історії. Читати її чи ні – можна вирішити з підсумкових таблиць на с. 606 і 806.

Історія написання[ред. | ред. код]

Нова книга являє собою панорамне зведення кількох взаємно доповнюваних масивів даних про мовні контакти в ході етно- і глотогенезу українців. По-перше, це успадкована наукова база знань, складена з численних фактів, аргументів і висновків з історії дослідження українських мовних контактів, вибраних автором з праць провідних українських і зарубіжних лінгвістів. У статтях енциклопедичного довідника відображені матеріали з публікацій таких науковців як славісти Ю. Шевельов, О. Стрижак, Г. Півторак, С. Смаль-Стоцький, В. Мартинов, Г. Шустер-Шевць, М. Трубецькой, літуаністи А. Непокупний, В. Топоров, Ю. Лаучюте, елліністи А. Білецький, П. Шантрен, В. Нерознак, іраністи В. Абаєв, І. Оранський, Д. МакКензі, Г. Нюберґ, тюркологи О. Пріцак, Н. Баскаков, єгиптологи В. Крум, Г. Верет, Й. Черни, В. Виціхль, лексикологи Є. Тимченко, О. Мельничук, М. Фасмер, О. Трубачов, П. Скок, А. Брюкнер, Ф. Славський, К. Бак, М. Кортелаццо, П. Цоллі, діалектологи Ф. Жилко, В. Чекмонас, С. Павленко, В. Вейнен, топонімісти Г. Краге, А. Кортезан, Й. Піль, М. Коста (Коссю), П. Ніконов, А. Попов та ін.

По-друге, ці базові знання відчутно поглиблені й доповнені власним життєвим науковим доробком автора, зокрема, його сходознавчими студіями 1998—2018 рр. До словникових статей довідника включено факти, аргументи й висновки автора, обговорені у фаховому середовищі на наукових конференціях, в окремих випадках змінені внаслідок врахування зауважень рецензентів, апробовані та оприлюдені протягом 20 років у науковій періодиці, брошурах і низці монографій[1]. По-третє, з висновками топоніміки уперше системно поєднані висновки етимологічних студій однокореневих і семантично пов'язаних прізвищ[2]. По-четверте, весь цей системно поєднаний матеріал історичної лексикології, топоніміки, антропоніміки дістає у книзі незалежну апробацію внаслідок поміченої автором його відповідності напрацюванням сучасної генетики Y-гаплогруп[3].

Реєстр розглянутих у книзі тем свідомо обмежений краще вивченим масивом іншомовних запозичень у словнику української мови та іншомовними основами топонімів України і прізвищ українців. У праці далі послідовно вживано авторський метод топонімічного контекстування[4] для виявлення між сусідніми географічними назвами смислових зв'язків, — а відтак і відображених у них подій.

Задум книги дозрів під кінець роботи над попередньою монографією 2016 р. Первісно книга мала включати пролог (контур української історії у світлі етномовних контактів) і три частини (про історичну пам'ять народу у словах мови, топонімах і генах). Потреба в такому узагальненні виникла після виявлення в українському словнику й на карті України елліністичних грецьких, коптських, сирійських, пахлавійських запозичень і топонімів (зокрема, прониклих через вірменську і грузинську мови). При цьому загальна кількість відомих іншомовних пластів словника і топонімії України перевищила 40. Відтак необхідною передумовою дальших студій стало упорядкування накопичених мовних фактів.

2017 р. фактологічна база дослідження неочікувано збагатилася сайтом ridni.org/karta з інтерактивними картами поширення прізвищ 42 мільйонів українців. Результати вивчення прізвищ від іншомовних основ склали частину IV книги: тут зібрано відомості про структурні моделі й поширення таких прізвищ і запропоновано можливі етимології для них. Спочатку вже опрацьовані раніше етимології низки топонімів України з іншомовними основами були застосовані до однокореневих прізвищ. Засвідчені варіанти прізвищ додали аргументів на користь слушності багатьох давніших висновків. Інші форми прізвищ, навпаки, поставили під сумнів окремі етимологічні інтерпретації однокореневих топонімів, що спонукало удосконалити їхні етимології. З'явилася й «друга хвиля» етимологій прізвищ, семантично або формально пов'язаних з інтерпретованими раніше. У книзі поставлено проблему різночасовості та різновекторності мовних джерел формантів українських прізвищ і закладено основи хронології словотвору у прізвищах (сс. 690, 696—698, 706, 708—710, 753, 776).

З очевидністю, уперше запропонований енциклопедичний огляд панорами мовних контактів українців є пріоритетним, системним і містить нову наукову якість. Разом з тим, беручи до уваги несумірно більший обсяг інформації, яка залишається поза книгою через обмежені індивідуальні ресурси часу й сил, автор оцінює створену ним книгу як перше наближення до розкриття теми (с. 17) — тобто її макет, проект, модель, провісник можливого у перспективі ширшого і повнішого академічного зведення. На думку акад. НАНУ Г. А. Скрипник, складні проблеми українського етногенезу не дістануть однозначного вирішення ні сьогодні, ні в оглядному майбутньому; проте кожне покоління дослідників має зафіксувати сучасне йому бачення цих проблем[5]. Таким відображенням візії автора сучасного стану вивчення етно- і глотогенезу українців і є його енциклопедична праця.

Зміст[ред. | ред. код]

Форзац книги

Книга складається з авторського вступу, прологу («Сорок дві мовні епохи, прожиті українцями») і чотирьох частин (І. «Історична пам'ять українців у словах», ІІ. «Історична пам'ять українців у топонімах», ІІІ. «Історична пам'ять українців у генах. Акценти з відомої історії. Метод», ІV. «Історична пам'ять українців у прізвищах»).

У ВСТУПІ («Від хроніки мовних контактів до синтезу наук про глотогенез»; с. 17–22) простежено якісний перехід до отриманого цілого; висвітлено такі окремі питання як роль східного вектора у ономастичних студіях, різні масштаби мовних контактів залежно від мови, складники реєстру книги, відбір місць мовного лабіринту до маршруту «екскурсії для читача».

Кожна окрема сторінка ПРОЛОГУ (с. 23–72) дає стислу довідку про одну з 42 епох мовних контактів, прожитих українцями. Вони згруповані за географічними векторами впливів: вектор І відображує 4 епохи контактів з мовами Стародавнього Сходу; вектор ІІ — 10 епох давніх впливів з Заходу, вектор ІІІ — 8 епох контактів з Давнім Півднем, вектор ІV — 13 епох контактів з Правічним Степом, вектор V — 7 епох контактів з Новою Європою.

ЧАСТИНА І «Історична пам'ять українців у словах» (с. 73–218) починається з короткого проспекту під назвою: «Іншомовні риси у звуках, літерах, словах, граматиці й діалектах вказують на мову-джерело і на зміст контактів» (с. 74). Далі йдуть за абеткою пояснювальні статті: про літеру А, авестизми, аккадизми, аланізми, албанізми в українському словнику, слово «алгоритм», ALM (Лінгвістичний атлас Середземномор'я): мовні контакти у чорноморських говірках і т. д. Тематика 350 статей частини І систематизована у підсумках «Іншомовні впливи у словнику, граматиці, діалектах» (с. 216—218).

Майже половину обсягу книги складає ЧАСТИНА ІІ «Історична пам'ять українців у топонімах» (с. 219—606). У короткому проспекті до неї висвітлено два питання: «Метонімічність топонімів. Метод топонімічного контекстування» (с. 220). Далі йдуть за абеткою конкретні словникові статті: про формант -ава, про назву р. Авунда, нп Аджамка Кр, про аккадизми у топонімії України, про ім'я нп Акрешори ІФ, про алано-половецьких степовиків і украплення меншин, про аланські топоніми України, р. Алачук, албанські украплення в топонімії України, нп Алтинівку См, р. Альту або Іртицю і т. д. Підсумком розгляду 1131 словникової статті частині ІІ є текст «Контент-аналіз 966 іншомовних основ топонімів» (с. 602—606) з важливим зведенням розглянутого матеріалу в таблиці «Підсумковий ранговий розподіл числа топонімів за етномовами і тематикою прототипів» (с. 606).

Найменша за обсягом ЧАСТИНА ІІІ «Історична пам'ять українців у генах. Акценти з відомої історії. Метод» (с. 607—666) відкривається проспектною сторінкою «„Відома історія“ з традиційних джерел» (с. 608). Далі йдуть за абеткою статті: альмогавіри: ілюзорна схожість з козаками; арґументи; асиміляція степовиків праукраїнцями; балканці; Буре-сюр-Жюїн; випадок у науці; відповідність (кореляція) даних генетики та ознак мовних контактів у словнику й топонімії і т. д. З цих 74 статей частини ІІІ зроблено підсумки: «Вдалі розв'язки. Кореляція висновків генетики, археології та мовознавства» (с. 665—666).

ЧАСТИНА ІV «Історична пам'ять українців у прізвищах» (с. 667—808) розпочинається з короткого проспекту «Мовний гербівник українців. Кореляція контекстів прізвищ і топонімів» (с. 668—669). Далі йдуть за абеткою статті: Абаровський; авестійське минуле у прізвищах українців; Аджубей; Азаренко; формант -ай; антропоніми українців XVI—XVIII ст.; Арабаджи; Аркуша; Арнаут; Арташ; Аршак; Африканський і т. д.

Нахзац книги

Підсумком розглянутих тут 702 статей є завершальний текст книги «Navigare necesse est: контент-аналіз 602 іншомовних основ прізвищ» (с. 803—808) з важливим зведенням розглянутого матеріалу в таблиці «Підсумковий ранговий розподіл числа моделей прізвищ за етномовами і тематикою прототипів» (с. 806).

Список ЛІТРАТУРИ (с. 809—815) включає назви 322 важливіших праць з-поміж використаних у роботі над енциклопедичним довідником джерел і досліджень.

Переднє слово до книги написала чл.-кор. НАН України проф. Н. Ф. Клименко: «Мова — велетенський історичний документ» (с. 1–4).

Уривки з книги[ред. | ред. код]

З авторського вступу:

У архіскладному вавилонському гомоні місцевих назв, за недосконалого стану засобів інтерпретації, ще й під осудливе бурчання тих, що самі таких досліджень не робили, – а таки вдалося упізнати перші сотні реплік прототипів з багатьох відомих культур і мов, оцінити їхню масовість і припустити невипадковість сусідства цих назв у контекстах топонімії. По роках спроб й помилок кожна з них дала свою краплину результатів. "Робоча схема" історії щораз менше схожа на дитячий малюнок, вона стала рельєфнішою, багатшою, змістовнішою. Ясна річ, що перші кроки найважчі, коли ж тепер видно контури й "коли знаєш, чого саме бракує, це вже півділа" (китайська мудрість)... Окремі дослідні кроки були ризикованими (...), часом – хибними (це ставало помітно лише згодом, як вдавалося знайти переконливіше: напр., Поди, Ганнів, [Кашперівка]), але однозначно кращими від капітулянтства і патентів науковості для народних етимологій (ЕСУМ: з гаком). У теперішній книзі з тих кроків відібрано гідні дальшої уваги. Їх розкладено на окремі довідкові статті. Самі оберіть шлях для перегляду. Одному архіважливому для нас краєвиду під захистом мови, де ми живемо, присвячений цей том з перехресним пошуком частин тепер української, але історично іншомовної спадщини (...)

ОТ З ЧОГО ЗА БАГАТО СТОЛІТЬ ПОСТАВ (А ТОДІ Й БУВ НАПІВЗАБУТИЙ) МАСИВ "СЛІВ ІЗ ВТРАЧЕНИМ ЗНАЧЕННЯМ", повизбираних тепер з українського мовного матеріалу. Це і є ТЕПЕРІШНІЙ СЛОВНИК НАШИХ АНТИЧНИХ І СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ІНШОМОВНИХ РЕАЛІЙ. Нехай ще зі скромним реєстром на 2300 лексем. Але ясно, що далі він приростатиме. Статті словника складені з фактів, досліджених у вказаній наприкінці книги літературі та у сходознавчих публікаціях автора 1994–2018 рр. До них додані свіжі результати студій пахлавійських контактів, кавказьких посередників іранських впливів в Україні, арамеїзми і албанізми, карти прізвищ у частині IV. Реєстр охоплених у книзі тем дає уявлення про найістотніше, що за 25 років зміг відібрати до теми дослідник з базовим знанням тих мов, про які тут ідеться» (стор. 18, 21).

З частини І (про іншомовні запозичення у словнику):

2. «КОТИГОРОШко. Ця українська казка об'єднує головних позитивних персонажів з яскравими іменами парфянського і германського походження. Вони мусять протистояти ворожій силі традиційного степового Змія і Дідка-лісовика. Між собою позитивні герої – і товариші, і брати, але цинічно заздрісні до Котигорошка. Цікаво, що Котигорошко їм не мститься (це явний прояв християнської моралі, але ж у ранньосередньовічного персонажа). Казка – підсумок одвічної народної мудрості виживання у степу; вона схожа на прадавній пласт етнічної пам'яті. Див. ст. ІV. КОТИГОРОШКО, ВЕРНИГОРА, ВЕРНИДУБ, КРУТОГОРА. 105 Котигорошко < пахл. kot 'дім' + пахл. gōhr 'рід, родовід'; 2832 Вернигора пахл. waran [wln'] 'бажання, пожадливість' + пахл. gōhr 'рід, родовід'; 675 Вернидуб + дуб човен; 4 Крутивус, 652 КрутоУС етнонім Grýt (ing) + *hus» (стор. 146).


З частини ІІІ (про "загальновідому історію" з немовних джерел та про окремі питання методу):

7. «НЕСПОДІВАНЕ У НАУЦІ. "Джерело відкриттів міститься поза сферою раціонального міркування" (Беверидж, 130), проте, отримане "первісне відкриття — наче руда з копальні: його ще треба очищати" (Беверидж, 130) і збагачувати. Тут і з'являється поле для застосування "лопат логіки" (де Боно, 27) — "аби вбудувати нове знання в загальну наукову споруду" (Беверидж, 128). "Систематичне впорядкування даних виявляє пробіли в міркуваннях або вказує непомічений раніше напрямок дослідження" (Беверидж, 126). При цьому "положення, які здавалися спочатку «очевидними», після письмового їх сформулювання внаслідок критичної переоцінки можуть бути відкинуті" (Беверидж, 126).

"Передбачити епохальне відкриття неможливо, бо воно часто суперечить наявним знанням" (Беверидж, 51). Сама сутність дослідження веде до неконформізму: "Аби дістатися до джерел, треба плисти проти течії" (Лец, К419). При цьому, "великі можливості приходять до всіх — лише більшість їх не помічає" (Ченнініґ, В138). Тому "треба вчитися слухати — бо нагода часом стукає зовсім тихо" (Джексон-Браун, М335), "але не думайте, що нагода вдруге постукає до ваших дверей" (Шамфор, Б83). "Хто не вірить у збіг обставин – проґавить його" (Морандотті, К395). "Як ти не чекаєш зустріти несподіване — то й не зустрінеш його: уникає воно досліду, і не видно до нього шляху" (Геракліт, фраґмент 18). Справді, "випадкові відкриття робить тільки підготований розум" (Паскаль, Н52), і "істина лине лише назустріч тому, хто її шукає" (Мінуцій, Н661). "Найрідкіснішою є відвага мислити" (Франс, М223). Є і своя ціна творчих досягнень: "що більше заглиблюєшся у незвідане, то менше коло тебе супутників — а коли випередив досягнуті іншими рубежі, то залишаєшся сам" (Сельє, 14)» (стор. 648).

З висновків:

11. «Відомості про розвідані сюжети читач знайде у відповідних статтях частини ІV. Періодичне повернення до них означатиме щораз більшу впевненість у власних знаннях про унікальний історичний шлях, подоланий сотнями тисяч родів українців у складі впертого, звиклого терпіти свою історію і непорушно-наддніпрянського народу – наших предків. Їх сформувало середовище. За всіх тисячолітніх перипетій вдалося їм таки укоренитися зі своїми чаєнятами саме при цій уподобаній ними битій дорозі. Неупередженій людині збоку це нерідко здавалося абсурдом (Рубрук, XV, ряд. 3; Контаріні, §2, абз. 2, ряд. 4).

Іноді вважають, що у виборі долі етносу важлива роль довкілля і присутній елемент фаталізму. Народи, вічно відкриті "драматизму природи" долають виклики довкілля шляхом внутрішнього прийняття втрат від обраного місця: тут наводять приклади японців, непальців, туарегів, (сицілійців навколо Етни, індонезійців, мешканців о-ва Мартиніка під г. Пеле). Тепер цю тезу можна поглибити. Виходить, є інший зміст фаталізму. За конкретних умов Наддніпрянщини й осілих суспільств по краях східних степів аж по Китай відкритість етносу до несподіванок включає виховане історією усвідомлення фаталізму не лише природи, а й суспільства, неминучості меншин сусідів, – як це видно в нас від часів греків, ґотів, парфян, аварів, торків. Ідентичність ціною природної мовної асиміляції малих груп сусідів за поки що (на щастя) невідомими закономірностями. І при цьому спокійне ставлення до власного ризику опинитися після чергового наскоку людоловів у складі меншини в сусідів. А як Бог дасть, то й не опинитися. Тоді будеш далі якось жити Галамагою. У звичному колі інших схожих Галамаг, Нагашів, Чаусів і Явонів, Ушкаленків, Передеріїв і Копирсаків» (стор. 808)

Оформлення[ред. | ред. код]

У книзі — 272 ілюстрації і таблиці та 404 карти. Кольорові форзац і нахзац унаочнюють зв'язки топонімів і прізвищ у центральному районі України та розмаїття й самобутність словникових запозичень до українського словника.

Відгуки[ред. | ред. код]

З передмови рецензента книги, чл.-кор. НАН України, професора Н. Ф. Клименко:

«Дослідник вивчає тему від 2005 р. Виявлення кореляції висновків генетики, топоніміки й історичної лексикології надало нової якості цим студіям. Усі три області знань представлені в окремих частинах теперішньої книги, з очевидністю задуманої як антологія зробленого. Однак з життя приходять нові проблеми й виклики. Таким викликом стала електронна база прізвищ українців "ridni.org/karta".

...Вчений помітив, що чимало прізвищ схожі на досліджені ним запозичення й іншомовні топоніми, – та й узяв їх за основу ще однієї, IV частини теперішньої книги. Збагатившись на нові факти, цей огляд історії "контактних" прізвищ став не менш змістовним, ніж попередні сюжети. З віднайденими закономірностями, цікавими думками про хронологію формантів (с. 696–697), з історичною інтерпретацією прототипів, сотнею карт-цитат їхнього поширення, авторськими картами зв'язку прізвищ і однокореневих топонімів тощо. Фразою про "помічений паралелізм" тут знову не обійдеться: насправді науковець укотре зумів синтезувати знання з кількох наук» (стор. 3).

«Що ж нового і новаторського у теперішній книзі, крім уже названого синтезу наук?

По-перше, це її провідна ідея: дати читачеві зведення розвіданих ознак взаємозв'язку чотирьох галузей науки, звичайно трактованих нарізно. (...)

По-друге, книгу відкриває пролог з новим баченням історії нашого народу у світлі мовних контактів. Уточнення неминучі, але вся запропонована схема повніша від відомої, своєчасна й переконлива. Пріоритетним є спостереження про різну кількість епох контактів упродовж історії різних народів і мов (с. 18, 23).

По-третє, рідкісний жанр праці: одноосібно укладений енциклопедичний словник іншомовних реалій античної і середньовічної доби. (...) Попри помітні скорочення, цитати з раніших видань автора нерідко усе ще задовгі, низка статей перевантажена прикладами. Проте, хоч і не завжди збалансовані за обсягом, статті мають в цілому витриману структуру: містять можливі прототипи або узагальнення, аргументи й посилання на джерела.

По-четверте, цікаві вже перші підсумки кількісного розподілу за етномовами запозичених основ топонімів (с. 606) та прізвищ (с. 806) і висновок про їх частковий збіг. (...)

По-шосте, роки праці над книгою видно з зібраних з різних мов можливих етимологій для тих самих об'єктів. Це необхідна умова наукового пошуку (пор. Байдівка, Воропаї, Ганщина, Красна Гірка, -уват-). (...) Докладніше опрацьовані пропозиції заслуговують на конструктивне обговорення. Недаремно освіту романіста і прикладного лінгвіста автор сполучив з іраністикою. Двадцятирічні досягнення його у цій галузі вже помітні: мовний слід сатрапії, ґабрів, джихаду; низка етимологій – зокрема, слів волхви, капирі, потала, посіпака, призьба, паркан; – прізвищ Передерій, Копирсако, Сколота, Пероганич; – топонімів Передеріївка, Зарваниця, Копирів кінець. Співзвучні В. Абаєву власні висновки автора про українські аналогії з зауваженим ще Аристофаном у VII ст. до н. е. скіфським акцентом у грецькій (χ, θ, φ > к, т, п); про зв'язки іранської та слов'янської ономастики часів метатези плавних (Ардагаст ~ Радогост); про пехлевійську природу (за Д. МакКензі й Г. Нюберґом) характерних груп прізвищ українців (Прига, Підоприга, Підопригора, Вернигора, Котигора, Підгорний, Гора) та ін. Приріст знань є і в інших мовних пластах. Так, зміцнено обґрунтування етимологій низки топонімів України від готських двоосновних антропонімів з документів Астурії (за Й. Пілем, А. Кортезаном, М. Костою); розкрито багаті зв'язки топонімії України з елліністичним світом (за П. Шантреном) і кілька коптських аналогій (за В. Крумом і Г. Веретом)» (стор. 3–4).

«Залучені автором іранські, готські й грецькі мовні факти нерідко мають ознаки субстратних, а не контактних, – адже справді дають проникнення, а не запозичення. Даремно упереджена критика силкувалася це підважити. Дослідник не відступив і вийшов тепер на нові рубежі. Одна річ – з року в рік пропонувати й відстоювати кожний з аргументів зокрема. Інша – зібрати їх до енциклопедичного тому» (стор. 4).

«...Закам'янілу простоту зручних міфологій розхитати непросто. Але наука тим і сильніша від міфу, що здатна виходити з власних застиглих станів через нові факти. Книга заслуговує на повагу до діапазону знань, знайдених міжмовних зв'язків і повнішого бачення минулого, вона запрошує до освоєння і нарощення досягнутого» (стор. 4).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Тищенко К. М. Асиміляція середньовічних меншин до української мовної спільноти // Український глотогенез. Матеріали міжнародної наукової конференції. — Житомир, 2015а. — С. 38–67. Доступний pdf; Тищенко К. М. Волхви — парфянські маги // Мови і культури у новій Європі: контакти і самобутність. Збірник наук. доповідей. — К., 2009. — С. 628—638; Тищенко К. М. Всеслов'янськість мови українців // Український тиждень. № 39 (256). 28 вересня–4 жовтня 2012 р. — С. 22–64. (Редакційна назва вкладки: «Правда про походження української мови»; на сайті журналу доступний pdf); Тищенко К. М. Давній Схід у словнику і топонімії України// Мовні та літературні зв'язки України з країнами Сходу/ За ред. проф. І. П. Бондаренка. — К., 2010. — С. 7–57; Тищенко К. М. 24-а перська сатрапія в історії України// Український тиждень. № 27 (295). 5–11 липня 2013 р. — С. 35–55 (доступний pdf); Тищенко К. М. Долітописна мовна історія українців. — Київ-Дрогобич, 2016. — 752 с; Тищенко К. М. Еламські дієслівні основи у топонімії України. — К.-Львів, 2011а. — 24 с; Тищенко К. М. Елліністичний Єгипет у Галичині // Вісник Львівс. ун-ту. Серія філол. Вип. 65. — Львів, 2017. — С. 188—209; Тищенко К. М. Етномовна історія прадавньої України. — К., 2008. — 480 с; Тищенко К. М. Іншомовні топоніми України. Етимологічний словник-посібник. — Тернопіль, 2010. — 240 c.; Тищенко К. М. Іраністичні аргументи на користь концепції центральнослов'янських мов (Доповідь на 35-му всесвітньому сходознавчому конгресі ІКАНАС у Будапешті) // К. М. Тищенко. Лекції з лінгвістики для сходознавців. — К.: КНУ, 1998. — С. 33–40; Тищенко К. М. Італія і Україна: тисячолітні етномовні контакти. — К., 2009. — 192 с.; Тищенко К. М. Ключі з Астурії від минулого України. — Київ-Дрогобич: Посвіт, 2015. — 528 с; Тищенко К. Литва на Сіверщині. Топонімічні свідчення // Пам'ятки Укра¬їни. № 1-2, 2001. — К. — С. 104—117; Тищенко К. Лідсько-лоївське відлуння берестейських говірок// Пам'ятки України. — 2002, № 3-4. — С. 36-39; Тищенко К. М. Мадярський пласт у топонімії України: імена Арпадидів // Східний світ. № 4, 2007. — С. 133—142; Тищенко К. Метатеорія мовознавства. — К., 2000. — 350 с.; Тищенко К. М. Мовні дарунки давніх сусідів: від скіфів до хозарів// Урок української. № 5-6. — К., 2004. — С. 1–32 (вкладка); Тищенко К. М. Мовні контакти: свідки формування українців. — К., 2006. — 416 с; Тищенко К. М. Монґольська топонімія у Центральній Європі // IX сходознавчі читання А. Кримського. — К., 2005. — С. 93-96; Тищенко К. М. Нове про «темні століття» історії Бородянщини (Передмова) // У кн. Цуруль О. Г. Незнайома історія Бородянщини. Посібник для краєзнавців / Науковий редактор докт. філол. наук, проф. К. М. Тищенко. — Київ-Дрогобич: Пóсвіт, 2017. — С. 7-10; Тищенко К. М. Основи мовознавства. Системний підручник. — К., 2007. — 304 с.; Тищенко К. М. Парфія і волхви // Мови і культури у новій Європі: контакти і самобутність. Збірник наук. доповідей. — К., 2009. — С. 628—638; Тищенко К. М. Парфянський пласт українських прізвищ Сіверщини: Коперсаки, Подопригори, Дейнеки // Сіверщина в історії України. — Вип. 11. — Київ–Глухів, 2018. — С. 70–80; Тищенко К. М. Пізній Рим і алани у топонімії Європи // Мовні і концептуальні картини світу (КНУТШ). Вип. 46. Ч. 4. — К., 2013. — С. 95-113; Тищенко К. М. Половецький світ як транслятор давніших етнічних впливів // Мовні і концептуальні картини світу. Вип. 55. Ч. 1. — К., 2015b. — С. 342—359; Тищенко К. М. Поняття історико-топонімічної ідіоми (на матеріалі топонімів-реплік походу Кніви 250 р.)// Мовні і концептуальні картини світу (КНУТШ). Вип. 48. — К., 2014а. — С. 437—452; Тищенко К. М. Слід тунґусів, маньчжурів і монґолів у топонімії України// Вісник Львівс. ун-ту. Серія філол. Вип. 61. — Львів, 2014. — С. 208—219; Тищенко К. М. Східний світ в українській топонімії (І. Давній Схід. ІІ. Іранський світ) // Східний світ. 2009, № 3. — С. 179—198; Тищенко К. М. Східний світ в українській топонімії (ІІІ. Алтайський світ) // Східний світ. 2009, № 4. — С. 157—176; Тищенко К. М. Східний світ в українській топонімії (ІV. Арабський світ. V. Кавказ. VІ. Мадяри) // Східний світ. 2010, № 1. — С. 152—175; Тищенко К. М. Українські мовні контакти: три пласти фінізмів // Етнічна історія народів Європи. Вип. 55. — К., 2018. — С. 17–25; Тищенко К. М. Халіфат і сівера: топонімічний слід в Україні. — К., 2011. — 496 c.
  2. Див. сайт ridni.org/karta
  3. Див.: Rosser Z. et al. Y-Chromosomal Diversity in Europe Is Clinal and Influenced Primarily by Geography, Rather than by Language// American Journal of Human Genetics, 67 (6) (2000). — Р. 1526—1543; Semino O. et al. The Genetic Legacy of Paleolithic Homo sapiens sapiens in Extant Europeans: a Y-chromosome perspective // Science, 290 (2000). — PP. 1155—1159; Тищенко К. Генетична апробація студій словникових контактів і топонімії України. — К., 2012а. — 48 с.; Тищенко К. Гени, мови, Україна// Український тиждень. № 16. 2012б. — С. 28-58. (Редакційна назва вкладки: «Правда про походження українців»; на сайті журналу доступний pdf)
  4. Пащенко В. М. Науково-пізнавальний зміст методу топонімічного контекстування // Вісник Львівського університету. Серія філол. Вип. 59. (Матеріали Міжнародної міжгалузевої конференції «Топоніміка і контекстуальний метод К. М. Тищенка»: Київ, 20.04.2012; Львів, 5.10.2012). — Львів, 2013. — С. 21-37. (Доступно у форматі pdf: www.lnu.edu.ua/faculty/Philol/www/visnyk/59_2013/59_2013_zmist_ukr.htm)
  5. Скрипник Г. А. Передмова до праці: Тищенко К. М. Мовні дарунки давніх сусідів: від скіфів до хозарів // Урок української. № 5-6. — К., 2004. — с. 2 (вкладка).