Омелян Пріцак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Омелян Пріцак
Омелян Йосипович Пріцак (1919–2006).png
Народився 7 квітня 1919(1919-04-07)[1]
Лука, Самбірський р-н, Львівська область, Українська СРР
Помер 29 травня 2006(2006-05-29)[2][1] (87 років)
Бостон, США
Громадянство
(підданство)
Flag of the United States.svg США
Національність українці
Діяльність історик, письменник
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Сфера інтересів історія і сходознавство
Заклад Гарвардський університет, Український науковий інститут Гарвардського університету і Інститут сходознавства НАН України
Науковий керівник Кримський Агатангел Юхимович
Вчителі Кримський Агатангел Юхимович
Відомі учні Едвард Кінан
Член НАН України і Американська академія мистецтв і наук

Омеля́н Пріца́к (7 квітня 1919, Лука, ЗУНР — 29 травня 2006, Бостон, США) — вчений, філолог, сходознавець, історик.

Випускник історичного факультету Львівського університету (1940), учень сходознавця Агатангела Кримського. Навчався у Берлінському та Геттінгенському університетах. Доктор філософії, професор Геттінгенського і Гарвардського університетів. Іноземний член НАН України, член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук. Засновник і директор Українського інституту Гарвардського університету, Інституту сходознавства імені А. Кримського НАНУ. Один з співзасновників Міжнародної асоціації україністів, редактор багатьох наукових часописів, член багатьох академій наук світу.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки та освіта[ред. | ред. код]

Омелян Пріцак народився 7 квітня 1919 року в селі Лука на Самбірщині у сім'ї механіка потяга Йосипа Пріцака та Емілії Капко. Батько загинув як член Української Галицької Армії в польському полоні в місцевості Буґшопи біля Берестя Литовського у вересні 1919 року. Мати, вийшовши вдруге заміж, у 1920 році переїхала з однолітнім Омеляном до Тернополя, де він опісля ходив до польських шкіл вселюдної (1925-1928) та першої державної ґімназії (1928-1936) [3].

До 12 років Омелян Пріцак виховувався як поляк, а рідну мову свого батька вперше почав опановувати самотужки, придбавши ще в роки навчання в гімназії українсько-польський словник і самостійно вивчив українську [4].

У 1921—1936 роках проживав у Тернополі, де самостійно вивчав східні мови.[5] Закінчивши навчання у Тернопільській державній гімназії № 1,[6][7] вступив на історичний факультет Львівського університету. Після його закінчення (1940) продовжив традиції історичної школи Михайла Грушевського та сходознавчих студій свого безпосереднього наставника Агатангела Кримського. Упродовж 1936—1939 рр. Пріцак виконував обов'язки секретаря Комісії нової історії України Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

У 1940—1941 рр. працював на посаді молодшого наукового співробітника та наукового секретаря Львівського відділу Інституту історії України та навчався в аспірантурі Інституту мовознавства АН УРСР, де наукове керівництво обдарованим молодим науковцем здійснював академік Агатангел Кримський.[8] У 1940 р. його взяли до Червоної армії, одиннадцять місяців відбував службу в Башкірії. Пізніше потрапляє на фронт, потрапляє до німецького полону, з якого зміг втекти до Львова [9]. У 1943 році О. Пріцак як виїздить до Німеччини. Українські установи у Берліні допомагають йому вступити до університету [9].

Німецький період[ред. | ред. код]

У воєнні та післявоєнні роки Пріцак продовжив навчання у Берлінському (1943—1945) та Геттінгенському (1946—1948) університетах, де його вчителями були Ріхард Гартман[de] (1943-1944) та Ганс Генріх Шедер[de] (1944-1948).[10] Крім історії Східньої Европи він вивчав там арабістику та іраністику. Кінець війни застав його в Баварії, звідти він нелегально перейшов до Швайцарії. Протягом 1946-1948 років Пріцак продовжував студії східних мов, історії та славістики в Геттінгенському університеті в Німеччині і був головою місцевої української студентської громади. У 1948 році захистив дисертацію на тему «Karachanidische Studien I—IV. Studien zur Geschichte der Verfassung der Türk-Völker Zentralasiens».

У 1949—1950 викладав українську та польську мови в тому ж університеті. У 1951 габілітувався у Геттінгенському університеті на підставі праці «Stammesnamen und Titulaturen der altaischen Völker». До 1960 року працював доцентом і професором [3].

Американський період[ред. | ред. код]

Чернетка тексту виступу О. Пріцака, присвяченого створенню та діяльності Українського наукового інституту, написана ним самим

У 1960—1964 роках викладав в університеті штату Вашингтон (м. Сієтл), Гарвардському університеті як запрошений професор тюркології. В 1964 р. О. Пріцак отримав запрошення Гарвардського університету, де обійняв nосаду nрофесора тюркології та історії центральної Азії. З 1964 р. О. Пріцак постійно жив і працював у США[11], до 1990 року викладав у Гарвардському університеті.

У 1964 році був ініціатором створення українознавчого центру у Гарвардському університеті, очолив кампанії зі збору коштів серед української громади Америки для втілення цієї ідеї. 1973—1989 — директор Українського наукового інституту Гарвардського університету.

У 1960-х роках О. Пріцак був включений Нобелівським комітетом з літератури до списку осіб, що мали право номінувати претендентів на Нобелівську премію, як всесвітньо визнаний вчений і спеціаліст у галузі мовознавства, професор одного з найвідоміших університетів світу - Гарвардського університету. Нобелівський комітет з літератури звертався до О. Пріцака з проханням подати кандидатури для присудження премії на розгляд комітету шість разів - у 1966, 1967, 1969, 1970, 1971 та 1972 роках. На звернення Нобелівського комітету з літератури О. Пріцак подавав чотири рази кандидатури п'ятьох українських літераторів: П. Тичини, І. Драча та Л. Костенко разом у 1967 році , І. Драча у 1968 році, М. Бажана у 1970 році та 1971 році [12].

У відповідь на перше звернення до нього Нобелівського комітету з літератури О. Пріцак надіслав подання на присвоєння Нобелівської премії у 1967 р.поетам Павлові Тичині, Іванові Драчеві та Ліні Костенко. Наступного 1968 року О. Пріцак рекомендує на Нобелівську премію одного І. Драча, у 1970 та 191 роках - М. Бажана.

1975—1990 — завідувач кафедри української історії ім. Михайла Грушевського Гарвардського університету.

1970 — обрано членом Американської академії мистецтв і наук.

1985 — надано звання Почесного доктора літератури Альбертського університету (Канада).

Його докторантські семінари про історію України відвідував Борис Гудзяк, який здобував ступінь доктора славістики і візантиністики [13].

Повернення в Україну[ред. | ред. код]

Після переїзду в Україну у 1990 році, обрано іноземним членом Академії наук України, ініціював створення Археографічної комісії, викладав історіографію та історіософію в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, а в 1991—1996 був директором Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України.

За свідченням його західних колег, цей період його життя став великим розчаруванням[14].

Ліві лапки Він став першим з обраних до Академії Наук України закордонних членів та розгорнув у Києві Інститут сходознавчих студій, впровадивши нову програму університетського рівня в цій галузі та в багатьох інших занедбаних галузях історичних досліджень. Однак, на жаль, навіть людина його проникливості та динамізму була не в силі уникнути в'язких хитросплетінь пост-совєтських академічних політик і інтриг: ці роки були сповнені розчарувань.
Оригінальний текст(англ.)
He became the first elected foreign member of the Ukrainian Academy of Sciences, and revived the Institute of Oriental Studies in Kyiv, introducing new university-level programs in that field and many other neglected areas of historical scholarship. Sadly, however, even a man of his astuteness and dynamism was unable to escape the tangled webs of post-Soviet academic politics and intrigue: these years were filled with disappointments.
Праві лапки

Хвороба першої дружини змусила повернутися до США у 1996 році. Після того та через власний стан здоров'я в Україну зміг приїхати лише у червні 1997 та листопаді 1998 року [15].

Наукові зацікавлення[ред. | ред. код]

Наукові зацікавлення науковця охоплювали надзвичайно широке коло питань історії України, Східної Європи, Азії, алтайської, тюркської та слов'янської філології.

У студентські роки вивчав добу Мазепи, вже у 19 років опублікував перші наукові розвідки: про рід Скоропадських [16] та статтю «Іван Мазепа і княгиня Анна Дольська» [17]. Також Пріцак зібрав велику бібліографію доби Мазепи (понад 300 сторінок), яка мала вийти як третій том збірника «Мазепа» в Українському Науковому Інституті в Варшаві [3].

У передвоєнні роки брав участь в роботі Історично-філософічної секції, історико-джерелознавчої комісії НТШ, де він формувався як історик і де викладали різні періоди історії України і загалом теоретичні основи історичної науки такі відомі на той час історики, як Іван Крип’якевич, Омелян Терлецький, Теофіл Коструба, Микола Андрусяк [18].

В українській історіографії чи не найвідомішою стала концепція О. Пріцака про походження Русі, зв'язок давньої історії України та тюркомовного світу. Для науковця сама історія була передусім точною наукою і, як і всі точні науки, «абстрактною інтелектуальною дисципліною».

Видавничі проекти[ред. | ред. код]

Був редактором багатьох наукових часописів, зокрема журналу «Ural-Altaische Jahrbuch» і видавничої серії «Slavo-Orientalia».

Омелян Пріцак відомий у світі як один зі співзасновників Міжнародної асоціації україністів (1989), керівник її археографічної комісії. Завдяки його ініціативі розпочато видання «Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства», що включає опублікування оригінальних творів, створених на території Русі-України в XI—XVIII століттях. О. Пріцак був одним з ініціаторів перевидання багатотомної «Історії України-Руси» М. Грушевського. Саме з його аналізу історіософії великого українського історика розпочинався перший том видання.

Під час навчання в Геттнігенському університеті досліджував зв’язки Богдана Хмельницького з Туреччиною і видав низку праць українською та німецькою мовами. Темою його габілітаційної праці були системи племінних назв і титулятур алтайських народів

Особисті колекції[ред. | ред. код]

За 70 років активної наукової діяльності вчений зібрав значну за обсягом та багату за структурним і змістовним наповненням бібліотечно-архівно-мистецьку колекцію, яка містить рукописні твори, друковані видання, історичні джерела, архівні документи та мистецько-культурні пам'ятки з філології, лінгвістики, світової історії, сходознавства, славістики, скандинавістики, археології, нумізматики, філософії, мистецтвознавства, етнології та інше, що зберігалась до смерті науковця у його власному будинку у Велслі, передмісті Бостона.

Науково-мистецька колекція О. Пріцака надійшла до НаУКМА у 2007 р. завдяки сприянню Києво-Могилянської Фундації в Америці. На основі колекції створено Меморіальний кабінет-бібліотеку Омеляна Пріцака, де зберігаються опрацьовані бібліотечний і архівний фонди, а також мистецька збірка. Одним із головних принципів створення та функціонування кабінету-бібліотеки є неподільність і цілісність наукової колекції вченого, який протягом всього часу її формування і використання розглядав і бібліотеку з книжковим фондом й фондом періодичних видань, і колекцію документів та рукописів, і навіть мистецьку збірку, як єдине ціле. Колекція містить понад 20 тисяч рукописних книг та друкованих видань на всіх європейських мовах і більш як 20-ти східних мовах, що вийшли у світ протягом XVI—XXI ст., а також понад 33 тисячі архівних документів та понад 300 творів живопису і графіки, предметів декоративного-ужиткового мистецтва, записів класичної музики.[19]

Членство в академіях та наукових товариствах[ред. | ред. код]

Омелян Пріцак був членом Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, Міжнародної асоціації україністів, Турецької академії мови, Національної академії наук і мистецтв США, Латвійської академії, численних міжнародних наукових товариств. Був президентом Міжнародного товариства з вивчення мов, культури й історії угро-фінських та алтайських народів (1958—1965). 1990-го було обрано іноземним членом НАН України.

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У 1992 році ім'ям вченого названо астероїд.

У 2009 році був створений Науково-дослідний центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака при Національному університеті «Києво-Могилянська академія» [21] .

У 2019 році Український дослідний інститут Гарвардського університет оголосив про заснування нової міждисциплінарної книжкової премії з українських студій — Книжкової премії Омеляна Пріцака [22].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Найважливіша праця О.Пріцака «Походження Русі», українське видання

Автор близько близько 1000 наукових праць (монографії, статті, рецензії, підручники) з філології, лінгвістики, сходознавства, всесвітньої історії, історії України. Зокрема, «Караханідські студії», «Староболгарський список князів», «Підстави тюркської філології», «Хазарсько-єврейські документи Х століття», «Слов'яни і авари», «Походження Русі», «Що таке історія України?», «Історіографія та історіософія Михайла Грушевського», «Шевченко-пророк».

Вибрані праці[ред. | ред. код]

  • The origins of the Old Rus' weights and monetary systems: Two studies in Western Eurasian metrology and numismatics in the seventh to eleventh centuries. Cambridge, Mass.: Distributed by Harvard University Press for the Harvard Ukrainian Research Institute, 1998.
  • From Kievan Rus' to modern Ukraine: Formation of the Ukrainian nation (with Mykhailo Hrushevski and John Stephen Reshetar). Cambridge, Mass.: Ukrainian Studies Fund, Harvard University, 1984.
  • Khazarian Hebrew documents of the tenth century, with Norman Golb. Ithaca: Cornell University Press, 1982.
  • «The Polovcians and Rus'» (Journal Article in Archivum Eurasiae medii aevi), 1982.
  • The origin of Rus'. Cambridge, Mass.: Distributed by Harvard University Press for the Harvard Ukrainian Research Institute, 1981.
  • Studies in medieval Eurasian history London: Variorum Reprints, 1981.
  • On the writing of history in Kievan Rus. Cambridge, Mass.: Ukrainian Studies Fund, Harvard University, 1980.
  • The Khazar Kingdom's Conversion to Judaism. (Journal Article in Harvard Ukrainian studies, 1978)
  • The Pechenegs: A Case of Social and Economic Transformation (Journal Article in Archivum Eurasiae medii aevi), 1975
  • Two Migratory Movements in the Eurasian Steppe in the 9th-11th Centuries. (Conference Paper in Proceedings: Proceedings of the 26th International Congress of Orientalists, New Delhi 1964, Vol. 2)
  • The Decline of the Empire of the Oghuz Yabghu (Journal Article in Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the United States), 1952.
  • Пріцак, Омелян. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саґ).[авторизований переклад з англійської О. Буценка та Ю. Олійника]  — Т. І. — К.: Обереги, 1997. — 1080 с.
  • Пріцак, Омелян. Походження Русі. Стародавні скандинавські саґи і Стара Скандинавія. — т. II. — К.: Обереги, 2003 — 1304 с.

Статті[ред. | ред. код]

  • Пріцак О. Половці // Український історик. — 1973, № 1–2. — С. 112–118.
  • Пріцак О. Не-"дикі" половці / Омелян Пріцак. // Східний світ. – 1995. – №1. – С. 5–12
  • Пріцак О. Polovtsiana 1–2", Reęid Rahmeti Aratięin. — Ankara, 1966. — S. 380–381.
  • Пріцак О. Non-Vild’ Polovtsians, To Honor Roman Jakobson. — The Hague, 1967. — S. 1615–1623.
  • Пріцак О. Деремела-Бродники, International Journal of Slavic Linguistics and Poetics. — Т. IX, 1965. — С. 82–96.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б SNAC — 2010.
  2. http://www.ukrweekly.com/old/archive/2006/240611.shtml
  3. а б в Хемич С. Омелян Пріцак - сильветка його студентської і наукової діяльності // Українська орієнталістика : [збірник наукових праць]. - 2009-2010. - № 4-5. - С. 19.
  4. Потульницький, Володимир (2010). Особистість академіка Омеляна Пріцака (1919-2006) в рамках наукової проблеми (uk). Процитовано 2019-04-14. 
  5. Л. Щербак. Пріцак Омелян Йосипович… — С. 143.
  6. Omeljan Pritsak (англ.)
  7. Тернопільська гімназія, що дала світу геніїв
  8. Омелян Пріцак. Мій шлях історика. — С. 69. // Омелян Пріцак. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського. — Інститут української археографії   Український науковий інститут Гарвардського університету. Київ  Кембрідж, 1991. — С. 63-78.
  9. а б Дашкевич, Ярослав. Омелян Пріцак. Життя і творчість - творчість і життя // Актуальні питання сходознавства, славістики, україністики: (Пам'яті Омеляна Пріцака) / відп. ред. В.В. Лучик. - К. : ВПЦ НаУКМА, 2010. – С. 4.
  10. Мій шлях історика. Op. cit. — С. 72
  11. Pritsak O. Apologia pro [vita] sua / Pritsak O. // Türklük Bilgisi Araştirmalari / edited by Yaymlayanlar. — [Cambridge, Mass. : Harvard University], 1978. — p.XVIII.
  12. Сидорчук Т. М. Омелян Пріцак, Нобелівський комітет з літератури Шведської академії та українські письменники: до питання співпраці та взаємин// Загартована історією: ювілейний збірник на пошану проф. Надії Іванівни Миронець з нагоди 80-ліття від дня народження. - К., 2013. - С. 237-248.
  13. Ґудзяк Б. Про Вчителя // Критика. – К.,2006. – № 12. – С. 17.
  14. З гарвардського некролога (Michael S. Flier, Richard N. Frye, George G. Grabowicz, Roman Szporluk, Edward L. Keenan. Omeljan Pritsak. Faculty of Arts and Sciences — Memorial Minute//Harvard Gazette. - May 14, 2009)
  15. Галенко О. Повернення Анахарсиса // Критика. – К., 2006. – № 12. – С. 15.
  16. 26 Пріцак О. Рід Скоропадських: (Історико-генеальогічна студія) // За велич нації. -1938 - C. 50-68.
  17. Сидорчук Т. М. Павло Скоропадський та Омелян Пріцак: до історії взаємостосунків та співпраці // Український археографічний щорічник : Нова серія. - Київ : Українські пропілеї, 2018. - Вип. 21/22, т. 24/25. - С. 533
  18. Фелонюк А. В. Омелян Пріцак і Наукове Товариство імені Шевченка у Львові (1936-1939 рр.) / А. В. Фелонюк // Українська орієнталістика : [збірник наукових праць]. - 2009-2010. - № 4-5. - С. 23-27.
  19. Меморіальний Кабінет Бібліотека-Архів-Музей Омеляна Пріцака
  20. Премія імені А.Ю. Кримського. www.nas.gov.ua (uk-UA). Процитовано 2019-03-25. 
  21. Науково-дослідний Центр орієнталістики імені Омеляна Пріцака. НаУКМА. Процитовано 14.04.2017. 
  22. У США заснували Книжкову премію Омеляна Пріцака. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (uk). 2018-12-28. Процитовано 2019-04-14. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]