Ісакович Рахіль Семенівна
| Ісакович Рахіль Семенівна | |
|---|---|
| рос. Рахиль Семёновна Исакович | |
 | |
| Народилася |
1866 Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія |
| Померла | 1930 |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Діяльність | громадська діячка |
| У шлюбі з | Самуїл Ісакович |
| Діти | Анна Ель-Тур |
| Нагороди |
 |
Рахіль Семенівна Ісакович (уроджена Мангубі; 1866, Одеса — бл. 1930) — караїмська громадська діячка, зробила вагомий внесок у розвиток благодійності та жіночої караїмської освіти в Одесі.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася в Одесі в караїмській сім'ї. Здобула освіту в Одеській жіночій казенній гімназії[1]. Головною метою її діяльності було піклування про бідних караїмів та інших малозабезпечених земляків, без відмінностей віросповідання і національності[2]. Також багато часу і коштів Р. С. Ісакович приділяла потребам народної освіти, допомагаючи дітям бідних батьків. Завдяки збору добровільних пожертвувань і доходів з благодійних вечорів, нею спільно з педагогами Е. З. Каплановской і А. М. Телал в 1903 році вдалося відкрити школу для дівчаток. У 1906 році, отримавши високу для навчального закладу репутацію, школа ця за пропозицією Р. С. Ісакович була об'єднана з громадським училищем для хлопчиків, отримавши статус училища для дітей обох статей. Крім безпосередніх турбот про училище, Р. С. Ісакович брала участь у долі кожного вихованця: на зібрані нею кошти учні могли продовжити своє навчання в інших навчальних закладах (професійних школах, гімназіях, акушерських курсах тощо); постачала учнів необхідними навчальними посібниками; влаштовувала випускників на службу в різні установи.
За її безпосередньої участі засновані «Одеське караїмське благодійне товариство» і «жіночий гурток допомоги бідним дівчаткам» при Одеській караїмській громаді, який у 1907 році перетворений в «Одеське жіноче караїмське благодійне товариство»[2]. Метою товариства було «надання бідним караїмським дівчатам міста Одеси коштів для отримання освіти та професійно-ремісничих знань»: визначення караїмок у професійні школи й майстерні, постачання книгами, взуттям, сприяння позашкільній освіті та ін.[1] Р. С. Ісакович очолювала товариство аж до його скасування в 1920 році[3]. За свою діяльність у 1907 році представлена одеським караїмським товариством до золотої медалі на Станіславській стрічці для носіння на грудях. У 1914 році ініціювала створення «Комітету караїмського дамського товариства з надання допомоги сім'ям поранених воїнів», ставши його головою.
«Караїмська кімната»[ред. | ред. код]
У 1893 році Р. С. Ісакович вперше зробила спробу організації караїмської етнографічної експозиції[4]. В рамках виставки Кримсько-Кавказького гірського клубу, що проходила в Одесі, нею представлена «Караїмська кімната», що складається з предметів старовини, зібраних серед одеських караїмів. Свою допомогу і підтримку у відкритті експозиції надав професор С. І. Іловайський, товариш (заступник) голови правління клубу, який написав невелику довідкову статтю про виставку і зроблено опис 42-х експонатів[5]. Сама колекція речей до наших днів не збереглася. З нагоди виставки чоловіком Р. С. Ісакович, С. І. Ісаковичем, випущена Брошура під назвою «Два слова про караїмів», що містить короткі відомості з караїмської етнографії та опис виставлених експонатів. Таким чином «Караїмська кімната» вперше розповіла Одеській громадськості про побут і звичаї караїмів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Прохоров, Д. А. Взаимодействие культур в поликультурном обществе на примере женских русско-караимских учебных заведений Юга Российской империи во второй половине XIX — начале XX в.. — Предупреждение насильственных конфликтов в мультикультурных сообществах и формирование культуры мира. — К. : ПП «Золотые ворота», 2011. — С. 116—117. — (Межкультурный диалог: история и современность). — ISBN 978-966-2246-13-1.
- ↑ а б Прохорова А. В. Благотворительная деятельность представительниц караимских общин Российской империи во второй половине XIX — начале XX вв. // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. — Симферополь, 2013. — Вип. XVIII (21 квітня). — С. 585. — ISSN 2413-189X.
- ↑ Ельяшевич, 1993, с. 74.
- ↑ К этнографии караимства // Караимская жизнь. — М., 1912. — № 10-11 (21 квітня). — С. 29—30.
- ↑ Чопп І. Л. Караїми півдня України. Одеські караїми // Історичне краєзнавство Одещини : [укр.] : збірник матеріалів / відп. ред. А. Д. Бачинський; упоряд. В. Г. Кушнір. — Одеса : Гермес, 1996. — Вип. 7. — С. 14—17. — 36 с. — (Історія національних груп і міжнаціональних відносин).
Джерела[ред. | ред. код]
- Ельяшевич Б. С. Часть II. Караимский биографический словарь (от конца XVIII в. до 1960 г.) // Караимский биографический словарь (от конца VIII в. до 1960 г.) / Б. С. Ельяшевич. — М. : Институт этнологии и антропологии РАН, 1993. — Кн. 2. — 238 с. — («Народы и культуры»). — 250 екз. — ISSN 0868-586X.
