Срібні каравани
| Срібні каравани |
Іспанські срібні каравани — каравани в'ючних тварин, переважно мулів, які перевозили перуанське срібло та золото з узбережжя Тихого океану по суходільній Королівській дорозі через Панамський перешийок на узбережжя Карибського моря в Атлантичному океані, звідки воно на кораблях транспортувалось далі в метрополію в Іспанії. Суходільні срібні каравани були складовою частиною загального суходольно-морського маршруту по доставці срібла, золота та інших скарбів, видобутих у іспанському Віцекоролівстві Перу в західній частині Південної Америки, через Тихий та Атлантичний океани в Європу.
Срібні каравани використовувався з 20-х років XVI століття (після заснування міста Панама-В'єхо) по XVIII століття. Загальна довжина караванного шляху складала близько 90 кілометрів[1].
Згідно з даними іспанських архівів, щорічно Срібними караванами перевозилось від 100 до 200 тон срібла.
Історія[ред. | ред. код]
На початку іспанської колонізації Америки, конкістадор Франсіско Пісарро підкорив Імперію інків, яка розташовувалась на території сучасних Перу, Еквадору, Чилі, Болівії та Колумбії. В цих регіонах щорічно видобувалась величезна кількість срібла, в першу чергу в перуанських срібних шахтах в Потосі. Майже усе видобуте в ті часи в Перу срібло переправлялось іспанцями через Атлантику в Європу, для збагачення метрополії і фінансування численних війн в Європі.
Спочатку срібло, видобуте в Потосі та інших копальнях Перу з використанням лам та мулів доставляли в Аріку, а відтак в порт Кальяо, де на нього очікували галеони іспанського Флоту Південного моря (Armada del Маг del Sur). На цих кораблях скарби перевозили в місто Панама на Тихоокеанському узбережжі Панамського перешийка. В Панамі скрині та мішки з сріблом та іншими скарбами перевантажували з кораблів на мулів, після чого по суходільній Королівській дорозі (ісп. El Camino Real), що перетинала Панамський перешийок доправляли з Тихоокеанського на Атлантичне узбережжя по суходолу.
Оскільки срібні каравани перевозили величезне багатство, залишаючись повільним і передбачуваним (на відміну від кораблів), вони, а також міста, в яких Срібні каравани завантажувались або розвантажувались, стали привабливою ціллю для грабіжників та піратів.
В 1572 році англійський приватир Френсіс Дрейк пограбував Номбре де Діос[2].
В 1573 році люди Дрейка, об'єднавшись з французькими корсарами під орудою Гійома ле Тестю, спільними зусиллями зробили засідку на Королівській дорозі за дві милі від Номбре де Діос і зуміли захопити та пограбувати Срібний караван, що складався з 190 мулів, на яких перевозили близько 30 тонн срібла та золота[3].
В 1595 році Дрейк знову захопив Номбре де Діос, але цього разу значних скарбів в місті не виявилось. Після цього кінцевий пункт маршруту караванів було перенесено до більш захищеного Портобело[3].
В 1671 році піратськиц загін під орудою Генрі Моргана переправився суходолом на Тихоокеанське узбережжя та захопив, пограбував і повністю зруйновав місто Стара Панама на іншому боці Королівської дороги[4]. В результаті цього нападу, Королівська дорога була перенаправлена в нове місто Панама, що було засноване в 5 милях (8 км) на південний захід.
В 1739 році, під час Війни за вухо Дженнінгса, британський флот захопив і зруйнував Портобело.
Маршрут[ред. | ред. код]
Кінцевою точкою Срібного каравану спочатку було місто Номбре-де-Діос. З кінця XVI століття, після пограбування і руйнування Номбре-де-Діос англійцями під проводом Френсіса Дрейка, кінцевим пунктом Срібного каравану став більш зручно розташований і захищений порт Портобелло.
Після руйнування Старої Панами в 1671 році ватагою піратів Генрі Моргана, початковою його точкою стала нове місто Панама[5].
Довжина маршруту складала біля 70 км. Численний і добре озброєний конвой витрачав на перетин Панамського перешийка близько трьох тижнів (20 днів).
Величезні обсяги срібла і золота, що надходили з Перу, вивантажувались з кораблів в Панамі, перевантажувались на мулів і транспортувались по Королівській дорозі в складі Срібних караванів до Номбре-де-Діос (а згодом до Портобело) де знову завантажувались на кораблі для подальшого перевезення в Іспанію.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ michel-lecumberry. Le Camino Real de Panama, une voie coloniale (presque) disparue. sagapanama - Le blog du voyage au Panama (фр.). Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 14 січня 2021.
- ↑ Coote, Stephen (2005), стор. 75
- ↑ а б Coote, Stephen (2005), стор.76
- ↑ Earle, Peter (2007).
- ↑ Breverton, Terry (2005)
Джерела[ред. | ред. код]
- Breverton, Terry (2005). Admiral Sir Henry Morgan: The Greatest Buccaneer of them all. Pencader, Carmarthenshire: Glyndŵr Publishing. ISBN 978-1-903529-17-1.
- Coote, Stephen (2005). Drake: The Life and Legend of an Elizabethan Hero. New York: Thomas Dunne Books. ISBN 9780743468701.
- Earle, Peter (2007). The Sack of Panamá: Captain Morgan and the Battle for the Caribbean. New York: Thomas Dunne Books. ISBN 978-0-312-36142-6.
| |||||||||||||
