Іспанські Срібні каравани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іспанські срібні каравани - каравани в'ючних тварин, перважно мулів, які перевозили перуанське срібло та золото по суходольній Королівській дорозі через Панамський перешийок з тихоокеанського узбережжя на узбережжя Карибського моря в Атлантичному океані. Суходольні срібні каравани були складовою частиною загального маршруту по доставці срібла, золота та інших скарбів з Віцекоролівства Перу на західному узбережжі Південної Америки в метрополію в Іспанії.

Срібні каравани використовувався з 20-х років XVI століття (після заснування старої Панама) по XVIII століття. Загальна довжина караванного шляху складала біля 70 кілометрів.

Згідно з даними іспанських архівів, щорічно Срібними караванами перевозилось від 100 до 200 тонн срібла.

Історія[ред. | ред. код]

На початку іспанської колонізації Америки, конкістадор Франсіско Пісарро підкорив Імперію інків, яка розташовувалась на території сучасних Перу, Еквадору, Чілі, Болівії і Колумбії. В цих регіонах щорічно видобувалось величезна кількість срібла, в першу чергу в перуанських срібних шахтах в Потосі. Майже усе видобуте в ті часи в Перу срібло переправлялось іспанцями через Атлантику в Європу, для збагачення метрополії і фінансування чисельних війн в Європі.

Спочатку срібло, видобуте в Потосі та інших копальнях Перу з використанням лам та мулів доставляли в Аріку, а відтак в порт Кальяо, де на нього очікували галеони іспанського Флоту Південного моря (Armada del Маг del Sur). На цих кораблях скарби перевозили в місто Панама на Тихоокеанському узбережжі Панамського перешийку. В Панамі скрині та мішки, наповнені сріблом та золотом перевантажували з кораблів на мулів, після чого по суходольній Королівській дорозі (ісп. El Camino Real), що перетинала Панамський перешийок доправляли з Тихоокеанського на Атлантичне узбережжя по суходолу.

Оскільки срібні каравани перевозили величезне багатство, залишаючись повільним і передбачуваним (на відміну від кораблів), вони, а також міста, в яких Срібні каравани завантажувались або розвантажувались, представляли собою привабливу ціль для грабіжників та піратів.

В 1572 році англійський приватир Френсіс Дрейк пограбував Номбре де Діос.

В 1573 році люди Дрейка, обєднавшись з французськими корсарами під орудою Гійома ле Тестю, спільними зусиллями зробили засідку на Королівській дорозі в двох милях від Номбре де Діос і зуміли захопити та пограбувати Срібний караван, що складався з 190 мулів, на яких перевозили біля 30 тонн срібла та золота.

В 1595 році Дрейк знову захопив Номбре де Діос, але цього разу значних скарбів в місті не виявилось. Після цього кінцевий пункт маршруту караванів було перенесено до більш захищеного Портобело.

В 1671 році Стара Панама була захоплена, пограбована і повністю зруйнована піратським загоном під орудою Генрі Моргана. В результаті цього нападу, Королівська дорога була перенаправлена в нове місто Панама, що було засноване в 5 милях (8 км) на південний захід.

В 1739 році, під час Війни за вухо Дженнінгса, британським флот захопив і зруйнував Портобело.

Маршрут[ред. | ред. код]

Колоніальні комерційні шляхи через Панамський перешийок: ▬▬▬ Королівська дорога до Портобело ▬▬▬ Королівська дорога до Номбре де Діос ▬▬▬ Каміно-де-Крусес (суходольна частина) ▬▬▬ Каміно-де-Крусес (річкова частина)

Кінцевою точкою Срібного каравану спочатку було місто Номбре-де-Діос. З кінця ХVІ століття, після порабування і руйнування Номбре-де-Діос англійцями під проводом Френсіса Дрейка кінцевим пунктом Срібного каравану став більш зручно розташований і захищений порт Портобелло.

Після руйнування Старої Панами в 1671 році ватагою піратів Генрі Моргана, початковою його точкою стала нове місто Панама.

Довжина маршруту складала біля 70 км. Чисельний і добре озброєний конвой витрачав на перетин Панамського перешийку близько трьох тижнів.

Величезні обсяги срібла і золота, що надходили з Перу, вивантажувались з кораблів в Панамі, перевантажувались на мулів і транспортувались по Королівській дорозі в складі Срібних караванів до Номбре-де-Діос (а згодом до Портобело) де знову завантажувались на кораблі для подальшого перевезення в Іспанію.