Панамський перешийок


Пана́мський переши́йок (ісп. Istmo de Panamá) — перешийок, що поєднує Північну та Південну Америки. З півночі він омивається Карибським морем (Атлантичний океан), з півдня — Тихим океаном. Перешийок сформувався близько трьох мільйонів років тому протягом пліоценової епохи. Як і низка інших перешийків, має велике стратегічне значення.
Панамський перешийок офіційно належить державі Панама. Завдяки вигідним географічним умовам його було використано для спорудження Панамського каналу, який був необхідним для судноплавного сполученням між Атлантичним і Тихим океанами. Канал, що скорочує морську подорож між східними і західними узбережжями Америки більш ніж удвічі, побудували між 1906 і 1914 роками.
Панамський перешийок зображений на гербі Панами.
Перешийок Панами завжди мав глобальне значення. Його формування як геологічної структури спричинило низку біологічних і кліматичних наслідків планетарного масштабу. Розділення океанів збільшило морське біорізноманіття по обидва боки, а з’єднання американських континентів уможливило Великий міжамериканський обмін наземною фауною. Утворення перешийка докорінно змінило систему міжокеанічної циркуляції теплих і холодних течій, що сприяло формуванню північного полярного льодовикового щита.[1] Виникнення Гольфстріму та атлантичної системи погодних умов і течій згодом стало природним «двигуном» маршрутів «трикутної торгівлі», які були основою системи Атлантичного світу в ранньомодерну добу. У 2007 році в зоні Панамського каналу було виявлено рештки різноманітної палеолітичної фауни, зокрема Amphicyon (ведмедесобак), мініатюрних коней, носорогів, верблюдів, ранніх родичів сучасних бегемотів і щонайменше один вид халікотеріїв.[2]
Першими людьми, що заселили перешийок, були палеоіндіанці, які, ймовірно, прибули сюди 18 — 15 тис. років тому.[3] Відтоді перешийок безперервно заселяли корінні народи, які розвивалися й пристосовувалися до місцевих умов. Археологічна пам’ятка Монагрільйо містить кераміку, датовану 2500–1200 рр. до н. е., що є одними з найдавніших зразків кераміки в Центральній Америці. Тут також виявлено свідчення одного з найраніших центрів вирощування кукурудзи в регіоні. Поселення Монагрільйо еволюціонувало в низку розвинених культурних традицій, які археологи відносять до культурної зони Кокле. Корінні народи Панами здавна були включені до ширших регіональних мереж обміну та культурної дифузії, що підтверджується, зокрема, знахідками золотих виробів культури Кокле аж у Чичен-Іці на півострові Юкатан. До 1501 року, коли європейці вперше прибули до регіону, перешийок був широко заселений народами, що розмовляли мовами груп чибчської та чокоанської мовних сімей.
Васко Нуньєс де Бальбоа чув про Південне море від корінного населення під час плавання уздовж Карибського узбережжя. 25 вересня 1513 р. він побачив Тихий океан.
Срібло та золото із Перу надходило землею через перешийок до Порто Бело, де іспанські кораблі переправляли їх до Севільї (Кадис від 1707 р.).
Lionel Wafer провів чотири роки між 1680 та 1684 рр. серед індіанців Куна.
Шотландія намагалася започаткувати поселення у 1698 р. відповідно до Дар'єнського проєкту.
Фердинанд де Лессепс — людина, що стояла за спорудженням Суецького каналу, почав кампанію Панамського каналу у 1880 р., однак збанкрутів у 1889 р. зі скандалом.
У 1902—1904 Сполучені Штати змусили Колумбію надати незалежність Департаменту перешийка і купили активи PCC, які залишалися, та у 1914 р. завершили будівництво.

Колись значна водна протока — так званий Центральноамериканський морський шлях — відокремлювала Північну та Південну Америку, дозволяючи водам Тихого й Атлантичного океанів вільно змішуватися. Під поверхнею дві тектонічні плити земної кори повільно зближувалися, змушуючи плиту Кокос занурюватися під Карибську плиту. Тиск і тепло, спричинені цим зіткненням, призвели до формування підводних вулканів, деякі з яких згодом піднялися над рівнем моря й утворили вулканічні острови. Паралельно рух плит сприяв підняттю морського дна, внаслідок чого окремі ділянки зрештою опинилися над рівнем моря.
З часом великі обсяги осадових відкладів із Північної та Південної Америки заповнили проміжки між новоутвореними островами. Протягом мільйонів років ці відклади накопичувалися, доки розрив не був повністю закритий. Однак стаття в журналі Science зазначає, що кристали циркону в породах середнього міоцену з півночі Колумбії свідчать про те, що вже близько 10 млн років тому, ймовірно, існував повноцінний перешийок між Північною та Південною Америкою на місці колишнього морського шляху.[4] Геномне дослідження кочових мурах також вказує на те, що перешийок виник на кілька мільйонів років раніше, ніж вважалося тривалий час.[5]
Панамський перешийок не був єдиною частиною Центральної Америки, що протягом останніх десятків мільйонів років залишалася низинною. Через це дати першого й остаточного закриття Центральноамериканського морського шляху (до його часткового штучного відкриття через Панамський канал) імовірно залишатимуться предметом наукових дискусій. Деякі дослідники пропонують дату близько 15 млн років тому як час першого закриття,[6] тоді як інші вважають остаточне закриття пізнішим, спираючись на дані генетичного дрейфу чорних мангрових дерев уздовж атлантичного й тихоокеанського узбереж.[7]
Процес формування перешийка та його наслідки були геологічно й екологічно складнішими, ніж вважалося раніше. Ізотопні дані та швидкість накопичення карбонатних відкладів свідчать, що глибинні водні зв’язки (на глибинах понад 1 800 м) між Атлантичним і Тихим океанами були перервані приблизно між 12 і 9,2 млн років тому.[8]
Втім, обмін поверхневими водами, який підтримував солоність західної частини Атлантики на рівні східної частини Тихого океану, тривав приблизно до 4,6 млн років тому, а сучасні карибські показники солоності сформувалися близько 4,2 млн років тому. Водночас існують дані про останній тимчасовий прорив, що стався приблизно 2,45 млн років тому.[8][9] Осадові породи між вулканами на перешийку, ймовірно, формувалися ще близько 3,1 млн років тому, а обмін генетичними пулами морських організмів між двома океанами, здається, тривав до приблизно 3 млн років тому.[8]
Наймасштабніший обмін наземними тваринами через Сухопутний міст відбувся лише після цього періоду, хоча деякі види перетнули його раніше — можливо, завдяки «рафтингу» (перенесенню на плавучих масах рослинності) або під час коротких періодів часткового з’єднання, які чергувалися з фазами сильного водного потоку між дугою вулканічних островів, несприятливою для плавання чи дрейфу.[8]

Існують також докази того, що формування цього суходолу та подальше встановлення теплої й вологої погоди над північною Європою сприяли утворенню великого арктичного льодовикового щита й стали чинником четвертинного зледеніння (сучасної льодовикової епохи). Той факт, що теплі течії можуть сприяти утворенню льодовиків, може здаватися парадоксальним, але тепле повітря, що рухається над теплим Гольфстрімом, здатне утримувати більше вологи. Наслідком цього є збільшення кількості опадів, що сприяє накопиченню снігового покриву.[1]
- 1 2 How the Isthmus of Panama Put Ice in the Arctic. whoi.edu (амер.). Процитовано 26 квітня 2024.
- ↑ Panama Canal expansion rewrites history of world's most ecologically diverse bats. Research News (амер.). 20 лютого 2024. Процитовано 26 квітня 2024.
- ↑ Bird, Junius B. (Квітень 1970). Paleo-Indian Discoidal Stones from Southern South America. American Antiquity. 35 (2): 205—209. doi:10.2307/278152. ISSN 0002-7316. JSTOR 278152.
- ↑ Montes та ін., 2015
- ↑ Golembiewski, Kate (25 жовтня 2016). Ant Genomics Help Reshape Biological History of the Americas. Field Museum. Процитовано 14 квітня 2025.
- ↑ Coates, Anthony G; Stallard, Robert F (2013). How old is the Isthmus of Panama? (PDF). Bulletin of Marine Science. 89 (4): 801-813. doi:10.5343/bms.2012.1076.
- ↑ Ochoa-Zavala, Maried; Jaramillo-Correa, Juan Pablo; Piñero, Daniel; Nettel-Hernanz, Alejandro; Núñez-Farfán, Juan (2019). Contrasting colonization patterns of black mangrove (Avicennia germinans (L.) L.) gene pools along the Mexican coasts. Journal of Biogeography. 46 (5): 884—898. doi:10.1111/jbi.13536. S2CID 109795658.
- 1 2 3 4 O'Dea, A.; Lessios, H. A.; Coates, A. G.; Eytan, R. I.; Restrepo-Moreno, S. A.; Cione, A. L. (2016). Formation of the Isthmus of Panama. Science Advances. 2 (8) e1600883. Bibcode:2016SciA....2E0883O. doi:10.1126/sciadv.1600883. PMC 4988774. PMID 27540590.
- ↑ Grossman, Ethan L.; Robbins, John A.; Rachello-Dolmen, Paola G.; Tao, Kai; Saxena, Divya; O'Dea, Aaron (2019). Freshwater input, upwelling, and the evolution of Caribbean coastal ecosystems during formation of the Isthmus of Panama. Geology. 47 (9): 857—861. Bibcode:2019Geo....47..857G. doi:10.1130/G46357.1. S2CID 199095294.
| Це незавершена стаття з географії Панами. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |