Царська дорога Персії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Царська дорога Перської держави

Царська дорога — важливий давній облаштований шлях в Стародавній Персії , що проходив від Сард до Суз, та який побудовано за наказом царя Дарія I з династії Ахеменідів.

Історія створення[ред. | ред. код]

Дорога побудована за наказом перського царя Дарія I, що мав на меті з'єднати західні і східні сатрапії безкрайньої Імперії Ахеменідів. У стародавніх греків вона отримала назву «Царська дорога». Вперше про неї розповів історик Геродот, захоплюючись устроєм поштової служби (ангарейон) у персів і швидкістю, з якою пересувалися по цій дорозі царські гінці.

На думку дослідників, при будівництві Царської дороги були використані ділянки давніших мощених магістралей, прокладених хеттами, ассирійцями та вавилонянами. Для її східного продовження основою послужили західні ділянки Великого Шовкового шляху .

Навіть після зникнення Перської імперії та утворення Сирійського царства частину її ділянок продовжували використовувати царі та війська династії Селевкідів. Саме вони проклали частину шляху від Сард до Ефесу, що був тоді важливим портом царства. Потім її частково використовувалася вже за часів Римської республіки та імперії, а згодом Візантійської імперії .

Опис[ред. | ред. код]

Була мощеною. Вона перетинала всю імперію від міста Сузи, однієї зі столиць Персії, до міста Сарди, поблизу Егейського моря . Її довжина становила 2683 км (за іншими підрахунками 2699 км). Уздовж дороги побудували 111 зупинок, де можна було замінити коней, відпочити і поїсти. Пов'язувала найважливіші політико-економічні центри держави.

Йшла через Лідію, Фригію (головний центр — Гордій), перетинала річку Галіс (сучасний Кизил-Ірмак в Туреччині), проходила Каппадокією, потім повертала на північ — до Ассирії, доходячи до залишок Ніневії (району сучасного Мосула в Іраку), потім перетинала Євфрат, проходила уздовж річки Тигр. Після цього дорога поділялася на дві гілки, одна з яких через гори Загрос доходила до міста Екбатани (іншої столиці імперії), після чого направлялася до Великого Шовкового шляху, а інша йшла в південно-східному напрямку через Вавилон в бік Суз. За свідченням численних істориків та сучасників ця дорога відрізняючись високою якістю.

Царська дорога була своєрідним стрижнем усієї системи доріг Персії. З нею була пов'язана дорога, що йшла до сатрапій Бактія та Согдіана. Інші шляхи доходили до Ісської затоки Середземного моря та Синопи на Чорному морі .

Царська дорога посприяла розквіту торгівлі в державі персів, що тривала до походу Олександра Македонського. В турецькому місті Діярбакир досі зберігся міст, що був частиною Царської дороги, який було перебудовано римлянами.

Принцип роботи доріг[ред. | ред. код]

Поштові станції (зупинки), розміщувались уздовж основних доріг Персії на такій відстані, яку верхи можна подолати приблизно за пів доби . Гонець, що прибував з посланням на станцію, передавав його іншому. Така "естафета" тривала постійно, тому для поліпшення роботи були денні та нічні гінці. Увесь шлях протяжністю близько 2,6 тисяч кілометрів послання долало десь за тиждень.

Наслідки[ред. | ред. код]

Будівництво якісних та безпечних доріг (в тому числі і Царської дороги) сприяло розвитку торгівлі. Персія стала першою державою, що запровадила монети єдиного зразка – Золотий дарік. До цього, монети існували лише в одній державі–Лідії. Решта світу, як гроші найчастіше використовувала золоті чи срібні зливки, або ж взагалі не користувалася грошами, здійснюючи обмінну торгівлю .

В культурі[ред. | ред. код]

Вираз «царська дорога» або «царський шлях» в античності став крилатим, позначаючи найбільш швидкий, легкий і розумний спосіб домогтися чого-небудь.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Wolfgang Kleiss: Ein Abschnitt der achämenidischen Königs-Strasse von Pasargadae und Persepolis nach Susa bei Naqsch-e Rostam. In: Archäologische Mitteilungen aus dem Iran 14, 1981, S. 45-53.
  • Lockard, Craig A. Societies, Networks, and Transitions, A Global History. Boston, MA: Houghton Mifflin Company, 2008.