Абді Іпекчі
| Абді Іпекчі | |
|---|---|
| тур. Abdi İpekçi | |
.JPG) | |
| Народився | 9 серпня 1929 Стамбул, Туреччина |
| Помер | 1 лютого 1979 (49 років) Стамбул, Туреччина |
| Поховання | Цвинтар Зінджирлікую |
| Країна |  Туреччина |
| Місце проживання | Стамбул |
| Діяльність | журналіст, радіоведучий, правозахисник, письменник |
| Alma mater | Галатасарайський ліцей (1948), юридичний факультет Стамбульського університетуd і Стамбульський університет |
| Знання мов | турецька |
| Заклад | Міллійєт |
| Роки активності | 1954 — 1979 |
| Родичі | İhsan İpekçid і İsmail Cem İpekçid |
| Нагороди | |
Абді Іпекчі (тур. Abdi İpekçi; 9 серпня 1929, Стамбул — 1 лютого 1979, там же) — турецький журналіст, інтелектуал й активіст з прав людини. Був головним редактором однієї з головних турецьких щоденних газет «Міллієт», яка тоді мала лівоцентристську політичну позицію.
Народився в Стамбулі, Туреччина, в сім'ї заможної видатної еліти. Після здобуття середньої освіти в ліцеї Галатасарай у 1948 році деякий час навчався на юридичному факультеті Стамбульського університету. Розпочав професійну кар'єру як спортивний репортер для газети «Yeni Sabah», а пізніше перейшов до «Yeni İstanbul». 1954 року приєднався до газети «Міллієт» на посаді видавничого менеджера, 1959 року отримав підвищення до головного редактора.
Був прихильником відокремлення релігії від держави, прихильником діалогу та примирення з Грецією, а також прав людини для різних меншин у Туреччині. Іпекчі віддавав перевагу лівим орієнтаціям і групам за межами основної секуляристської, лівоцентристської та кемалістської Республіканської народної партії. Знаний у всьому світі як політично поміркований, він постійно критикував політичний екстремізм, який підживлював насильницьку поляризацію у період до Державного перевороту і Туреччині 1971 року.
1 лютого 1979 року двоє членів ультранаціоналістичної організації «Сірі вовки», Орал Челік і Мехмет Алі Агджа (який пізніше стріляв у Івана Павла ІІ), вбили Абді Іпекчі в його машині, коли той повертався додому з офісу перед його квартирою в Стамбулі[1]. Агджу спіймали за допомогою інформатора, його засудили до довічного ув'язнення. Через шість місяців перебування у військовій в'язниці Стамбула, Агджа втік за допомогою військових офіцерів і «Сірих Вовків», спочатку переховувався в Ірані, а потім в Болгарії, яка тоді була базою для операцій турецької мафії.
За словами репортера Люсі Комісар, Мехмет Алі Агджа вчинив вбивство разом з Абдуллою Чатлі, який «потім нібито допоміг організувати втечу Агджи з в'язниці, а деякі припускають, що Чатлі навіть був причетний до замаху на папу римського». Пізніше Агджа став знаний своїм невдалим замахом на папу Івана Павла II 13 травня 1981 року. За даними Рейтер, Агджа «втік за ймовірної допомоги прихильників зі служб безпеки»[2].
Письменник Четін Алтан заявляв, що колега-журналіст, колишній офіцер розвідки начальників штабів, Сезай Оркунт, повідомив йому, що таємна контрпартизанська організація вбила Іпекчі за наказом начальника відділу ЦРУ в Туреччині. Іпекчі дізнався, що контрпартизани залучали цивільних до підпільної антикомуністичної організації без відома начальника турецького штабу. Він знав, що контрпартизани підпорядковуються ЦРУ, керівником якого на той час був Пол Гензе. Тому Іпекчі попросив Гензе припинити незаконну діяльність ЦРУ[3][4][5]. Інші джерела також називають Генце ініціатором[6].
Похований на цвинтарі Зінджирлікую. У нього залишилися дружина Сібель, дочка Нюхет і син Седат.
Вулицю, на якій він жив і був убитий Іпекчі, перейменували на його честь. 1 лютого 2000 року відкрили пам'ятник, встановлений муніципалітетом Шишли біля місця його вбивства. Над яким працював архітектор Ерхан Ішезен, а бронзова скульптура висотою 3,5 м, створена Гюрдалом Дуяром, стоїть на гранітній основі висотою 0,70 м. На меморіалі зображено погруддя Іпекчі, який тримають один студент і одна студентка з голубом на вершині, що символізує мир[7].
Багатоцільова крита спортивна арена Туреччини Abdi İpekçi Arena, розташована в Стамбулі, також названа на його честь[8].
1981 року засновали «Премію миру та дружби Іпекчі», якою вшановують людей, які покращили відносини між Грецією та Туреччиною. Нагорода надається кожні два роки на ротаційній основі в Афінах і Стамбулі. Серед одержувачів були письменник Дідо Сотіріу у 1983 році[9] та фотограф Нікос Економопулос[10].
2000 року Іпекчі назвали одним із 50 героїв світової свободи преси за останні 50 років від Міжнародного інституту преси[11].
- ↑ Ganser, Daniele, NATO's secret armies: operation Gladio and terrorism in Western Europe, (Routledge, 2005), 238.
- ↑ «Man who shot pope must return to jail: Turkish court, „ 20 January 2006, Reuters.
- ↑ “İpekçi cinayetinde 18 yıl sonra yeni bir iddia», Yeni Yüzyıl, 16 January 1997: Abdi vurulduktan bir süre sonra gazeteye uğradım. O sırada gazeteye yazılar da yazan emekli amiral Sezai Orkunt'la rastlaştık. «Paşam bizim Abdi'yi niye vurdular» dedim. O da bana, «Abdi, askerlerin geniş arazilerde bazı sivillere kontrgerilla eğitimi verdiğini öğrenmiş. Sonra da Ankara'ya gidip CIA şefiyle bunu konuşmuş. Ardından da vuruldu. Halbuki Genelkurmayın haberi olmadan böyle talimlerin yapılamayacağını bilmesi lazımdı» dedi. Abdi'nin böyle bir tarafı da vardı. Rahmetli bir şey öğrendiğinde önce yazmak yerine, düzeltilsin diye gidip ilgililerle konuşurdu.
Quoted in Susurluk'ta bütün yollar, devlete uğrayarak CIA'ya çıkar. Kurtuluş Yolu (тур.). 4 (39). 16 вересня 2008. Архів оригіналу за 19 травня 2009. Процитовано 4 листопада 2008. [Архівовано 2009-05-19 у Wayback Machine.] - ↑ Mercan, Faruk (9 січня 2006). İlk Özel Harpçi Orgeneral. Aksiyon (тур.). 579. Архів оригіналу за 8 червня 2007. Процитовано 21 вересня 2008.
Sonraki yıllarda yazar Çetin Altan, 1979'da öldürülen Milliyet gazetesi başyazarı Abdi İpekçi olayının bir Kontrgerilla işi olduğu iddiasını ortaya attı. Altan, 'Bana bunu Genelkurmay İstihbaratında çalışmış olan Amiral Sezai Orkunt söyledi. Abdi, bazı sivillere Kontrgerilla eğitimi verildiğini öğrenmiş ve Ankara'ya gidip bunu CIA Ankara İstasyon şefi ile konuşmuş.' dedi.
- ↑ Kivanc, Taha (3 лютого 1998). Önemli bir kazanım. Zaman (тур.). Архів оригіналу за 20 травня 2009. Процитовано 4 листопада 2008.
- ↑ İpekçi suikastinde 'DESİSE'. Yeni Şafak (тур.). 22 грудня 2005. Архів оригіналу за 20 листопада 2008. Процитовано 4 листопада 2008.
- ↑ Abdi İpekçi ilkeleriyle anılacak. Milliyet (тур.). 31 січня 2000. Архів оригіналу за 15 вересня 2008. Процитовано 21 вересня 2008.
- ↑ Vuletic, Dean (25 січня 2018). Postwar Europe and the Eurovision Song Contest (англ.). Bloomsbury Publishing. с. 193. ISBN 978-1-4742-7628-3.
- ↑ Διδώ Σωτηρίου – 23 Σεπτεμβρίου 2004 - ERT.GR. www.ert.gr (гр.). 22 вересня 2020. Процитовано 11 березня 2024.
- ↑ Press release for «Nikos Economopoulos»[недоступне посилання з 01.09.2018] (PDF file), Maison Robert Doisneau, Communauté d'Agglomération de Val de Bièvre, 2009. (фр.) Accessed 2010-01-18.
- ↑ World Press Freedom Heroes: Symbols of courage in global journalism. International Press Institute. 2012. Архів оригіналу за 16 січня 2012. Процитовано 26 січня 2012. [Архівовано 2012-01-16 у Wayback Machine.]
