Абд аль-Мумін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Абд аль-Мумін
Ім'я при народженні عبد المؤمن بن علي or عبد المومن الــكـومي‎‎
Народився не раніше 1094 і не пізніше 1106
Nedromad, Nedroma Districtd, Тлемсен, Алжир
Помер 1163[1][2][…]
Сале, Марокко
Громадянство
(підданство)
Berber flag.svg Бербери
Національність бербер
Діяльність суверен, політик
Вчителі Muhammad Ibn Tumartd
Титул халіф
Посада Almohad caliphd
Термін 1147—1163 роки
Попередник титул засновано
Наступник Мухаммед ібн Абд аль-Мумін
Конфесія іслам
Рід Альмохади
Батько Алі ібн Махлуф аль-Гумі
Діти Абу Якуб Юсуф

Абд аль-Мумін ібн Алі аль-Гумі (*1094 —1163) — 1-й халіф держави Альмохадів у 11471163 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив до клану Гумія, що належав до берберського племені зената. Син впливового бербера Алі ібн Махлуф аль-Гумі. Народився у селищі Недрома, в області Тлемсен. Замолоду (1104 року) почав навчатися в Тлемсені фікгУ В шейха Абдул Салаха. Потім планував відправитися на Схід на навчання. Але почув про перебування в Беджайї вченого факіха, тому відправився туди. Після цього приєднався до проповідника Мухаммеда ібн Тумарта (майбутнього засновника руху Альмохадів).

Війни з Альморавідами[ред. | ред. код]

Разом зі своїм вчителем ібн Тумартом з 1117 року став подорожувати Марокко. Аль-мумін підтримав ідеї ібн Тумарта щодо відновлення чистоти ісламу серед племен Північної Африки. У 1120 році був разом з вчителем до Фесу, звідки вони рушили до Марракешу. Потім перебрався до рідного міста ібн Тумарта — Тінмела. У 1121 році разом з іншими послідовниками аль-Мумін брав участь в урочистостях, де ібн Тумарта було оголошено Махді. З цього моменту став одним з активних супротивників Альморавідів.

Абд аль-мумін відзначився у боях проти Альморавідів протягом 1121—1130 років. після нищівної поразки у битві при Бухайра, разом з ібн Тумартом відступив до Атлаських гір. Невдовзі ібн Тумарт помер, й аль-Муміна у вузькому колі було оголошено новим лідером Альмохадів. Втім він тримав смерть ібн Тумарта до 1233 року в таємниці, оголошуючи від його імені рішення та накази. За цей час він оженився на доньці шейха Абу Хафса, голови берберського племені масмуда, звідки походив Мухаммед ібн Тумарт.

Абд аль-Мумін продовжив війну, спираючись на невдоволення населення високими податками й зборами, якими Альморавіди обклали місцеве населення. При цьому створив потужне військо, яке поступово змогло кинути виклик влади Альморавідів. Водночас розпочав проповіді проти християн та жидів, оголошуючи тих ворогами мусульман.

Спочатку аль-Мумін змінився у Середньому Атласі. У 1133 році вдалося захопити область Драа і м. Сус. До 1140 року Альмохадами було зайнято хребти Атлас та Тафілальт. З цього моменту відправляв війська у походи до західного й південного Марокко. 1142 року зайняв область Ер-Ріф, міста Оран, Мелілью, Бадіс, Накур та Таса. У 1144 році аль-Мумін перетягнув на свій бік мосарабів, що мешкали у північному Марокко. У 1145 році аль-Мумін у битві при Тлемсен завдав поразки Ташфіну ібн Алі, володарю Альморавідів. Незабаром було завдано поразки військам останнім убитвах при Орані.

Скориставшись загибеллю Ташфін ібн Алі, аль-Мумін перейшов у наступ на півночі Марокок, зумів протягом 1146 року зайняти Фес, Мекнес і Сале. Водночас військовик аль-Маймун захопив Кадіс. Слідом за цим підійшов до Марракешу. Останній Альмохади тримали в облозі протягом 10 місяців. Після вступу 1147 року до столиці Альморавідів бої тривали протягом 3 днів, під час яких було вбито 30 тис. Альморавідів. Аль-Мумін власноруч вбив Ісхака ібн Алі, останнього з династії Альморавідів.

Халіф[ред. | ред. код]

Держава за Абд аль-Муміна

Аль-Муміна було оголошено халіфом держави Альмохадів. Він мав намір встановити свою столицю в Марракеші. Оскільки це місто вважалося місцем єретиків, то аль-Мумін наказав знищити усі палаци та мечеті Альморавідів, після чого ставши споруджувати власні. При цьому відновив численні фортеці у країні. Для налагодження оподаткування запровадив земельний кадастр. Також намагався створити ефективний центральний уряд у поєднані з клановою організацією берберів, яких намагався тримати під контролем. В столиці створив школу, яка здійснювала навчання ідеям Мухаммеда ібн Тумарта.

Із самого початку розпочав активну загарбницьку політику. Спочатку відправив війська для підкорення Алжиру, у 1151 році вдалося захопити місто Бад ель-Хава, завдавши у битві при Сетіфі поразки бедуїнам. Після цього халіф зумів перетягнути на свій бік місцеві кочові племена. Водночас придушив повстання берберського племені масмуда. За цим впровадив принцип спадковості за своїм родом: 1154 року оголосив сина Мухаммеда ібн Абд аль-Муміна своїм спадкоємцем. У 1156 році в основні міста та області держави призначив намісниками своїм родичів.

Наступним кроком став наступ на Туніс. Протягом 1159 років війська аль-Муміна захопили Туніс. У 1160 року відібрав у сицилійців місто Махдія, після чого захопив міста Сусу, Кайруан, Триполі, Сфакс, Гафса, Габес. В результаті було підкорено усю Триполітанію та узбережжя затоки Сирт до Кіренаїки.

Водночас халіф відправляв війська для підкорення Піренеїв. У 1147 році було захоплено міста Мертола, Ньєбла, Херес-де-ла-Фронтера, Сілвеш, Бежу. Але того ж року не змін запобігти захопленю португальцями Лісабону. Для підтримки походів до Піренеїв звів фортецю Шелла як базу флоту задля походу до аль-Андалуса. У 1154 році вдалося захопити Гранаду, 1157 року — Альмерію.

У 1161 році висадився на півострові, отаборившись у Гібралтарі, де звів потужну фортецю. Після цього відправив війська на підкорення Хаєну, але вони лише пограбували область не взявши самого міста. Разом з тим вдалося зайняти Кордову й Севілью. У 1162 році аль-Мумін повернувся до Марокко. В цей час в Андалузії почалося повстання на чолі з Мухаммедом ібн Марданом. У 1163 році Абд аль-Мумін особисто планував прибути на Піренейський півострів, але помер в травні у м. Сале. Владу успадкував син Мухаммед, але невдовзі повалений Абу Якуб Юсуфом.

Будівництво[ред. | ред. код]

Після рішучих перемог над Альморавідами аль-мумін розпочав свою діяльність зі зведення мечетей. Вони відрізнялися простотою, без різьблення та прикрас. Найвідомішими є велека мечеть в Таза 1145 року, мечеть Кутубія в Марракеші 1147—1157 років, мечеть в Тінмалі 1153—1154 років.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Charles-André, Julien (1994). Payot, ed. Histoire de l'Afrique du Nord (en francés) (2ª edición). Universidad de Indiana.
  • Ulrich Haarmann: Geschichte der Arabischen Welt. C.H. Beck, München 2001, ISBN 3-406-38113-8

Посилання[ред. | ред. код]