Автонавантажувач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Автонавантажувач

Автонаванта́жувач — самохідна підйомно-транспортна машина для вантаження сипких матеріалів у вагони, вантажні автомобілі тощо, а також для складання у штабелі висотою до 7 м різних вантажів. Попередники сучасних вилочних навантажувачів з'явилися ще в кінці 19 — на початку 20 століття. У 1906 році Pennsylvania Railroad представила першу платформу з електроприводом для перевезення багажу, яка використовувалася на її станціях.

Історія розвитку[ред.ред. код]

Сучасний вилочний навантажувач з'явився приблизно в 20-х роках минулого століття силами відразу декількох американських і європейських компаній, що виконували незалежні розробки. Певний поштовх розвитку цієї галузі надала Перша Світова війна, під час якої брак робочої сили призвів до того, що відразу декілька європейських розробників почали незалежно вести розробки техніки для складських операцій.

У СРСР навантажувачі виробництва «братнього» Balkancar (Болгарія) з'явилися в 50-х роках, але вже скоро на радянський ринок прийшла Японія, зі своїми конкурентноспроможними цінами та високою надійністю. Широко використовувалися навантажувачі таких корпорацій як Komatsu, ТСМ, Nissan, Toyota.

Перша десятка виробників у 1997 році виглядала наступним чином: Toyota (Японія), Linde (Німеччина), Jungheinrich (Німеччина), NACCO Industries (США), Crown Equipment Co (Японія), Mitsubishi / Caterpillar (Японія), Komatsu (Японія), TCM (Японія), Nissan.

Класифікація[ред.ред. код]

У даний час розроблено і використовується величезна кількість різних моделей і модифікацій навантажувачів. При цьому не існує єдиної загальноприйнятої класифікації навантажувачів. Найсистематизованішою є класифікація ITA, згідно з якою:

Клас I — Електричні навантажувачі.
Клас II — Техніка для роботи у вузьких проходах. Сюди відносяться більш спеціалізовані навантажувачі, такі як річтраки, бічні вантажники тощо
Клас III — Штабелери та візка.
Клас IV — Навантажувачі з двигуном внутрішнього згоряння із суцільнолитими шинами.
Клас V — Навантажувачі з двигуном внутрішнього згоряння з пневматичними шинами.
Клас VI — Транспортери.
Клас VII — «Позашляхові» навантажувачі всіх типів (тобто призначені для роботи в складних дорожніх умовах і на важких покриттях).

Ця класифікація не відображає деяких специфічних характеристик, тому на сьогоднішній день далеко не всі виробники слідують їй в публічних пропозиціях. Крім того, для деяких класів і різновидів навантажувачів в російській мові часто використовують окремі прижилися найменування, такі як: штабелер, гідравлічний візок, річтраки (калька з англ. Reach truck).

Конструкції[ред.ред. код]

Вузли автонавантажувача

Залежно від роду вантажу автонавантажувач може мати вилоподібний або грейферний захват, кранову стрілу, ківш або інші пристрої.

Застосування[ред.ред. код]

Автонавантажувачі широко застосовуються для механізації різних трудомістких вантажних робіт.

Технічні характеристики[ред.ред. код]

  • Вантажопідйомність автонавантажувача становить 0,5—10 т,
  • висота піднімання 1,5—7 м,
  • швидкість руху 40 км/год.

Виробники[ред.ред. код]

В Україні їх виробляє Львівський завод автонавантажувачів.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]