Адаменко Ігор Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Адаменко Ігор Миколайович
Адаменко Ігор Миколайович
Народився 1 жовтня 1938(1938-10-01) (83 роки)
Полтава, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність Україна
Діяльність фізик
Галузь квантова рідинаd
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Каганов Мойсей Ісакович
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна і Фізико-технічний факультет Харківського національного університету
Нагороди
Державна премія України в галузі науки і техніки

́Ігор Микол́айович Адáменко (нар.1938) — радянський і український фізик-теоретик, фахівець з квантових рідин. Доктор фізико-математичних наук (1986), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1996), заслужений професор Харківського національного університету (2002).

Основні роботи відносяться до поширення фононів і ротонів в надрідкому та рідкому гелії. Протягом більш ніж 50 років викладав на фізико-технічному факультеті Харківського національного університету.

Біографія[ред. | ред. код]

Ігор Миколайович Адаменко народився в Полтаві в 1938 році. У 1956 році він зі срібною медаллю закінчив школу № 131 міста Харкова і вступив на фізико-математичний факультет Харківського державного університету. У 1961 році він з відзнакою закінчив університет. У 1962—1964 роках Адаменко навчався в аспірантурі, а в 1964 році почав викладати на кафедрі теоретичної ядерної фізики фізико-технічного факультету Харківського університету, на посаді асистента.[1]

У 1968 році Адаменко захистив кандидатську дисертацію про хвильових процесах в надтекучому гелії при частковому гальмуванні нормальної компоненти.[1] Його науковим керівником був М. І. Каганов, фахівець в галузі квантової теорії твердого тіла і відомий популяризатор науки. У 1986 році Адаменко захистив докторську дисертацію за спеціальністю теоретична і математична фізика, а в 1988 році став професором кафедри теоретичної ядерної фізики. Адаменко створив школу фізиків-теоретиків, що вивчає квантові рідини і кристали, підготував шість кандидатів і одного доктора наук. Був членом двох наукових рад із захисту докторських дисертацій (ФТІНТ [Архівовано 6 жовтня 2021 у Wayback Machine.] і ХФТІ), редколегій журналів International Journal of Theoretical Physics[2], Group Theory and Nonlinear Optics[3] (Нью-Йорк, США), "Фізика низьких температур" [4] і Вісника ХНУ «Ядра, частинки, поля».

Адаменко викладав на фізико-технічному факультеті ХНУ понад півстоліття, пішовши на пенсію тільки в 2015 році. Він читав курси теоретичної механіки, механіки суцільних середовищ, квантових рідин, квантових систем багатьох частинок, підготував ряд навчальних посібників з цих предметів[5].

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

З середини 1960-х років, в тісній співпраці з експериментаторами з ФТІНТ, Адаменко розвинув теорію надплинних розчинів 3He-4He і виявив новий двоетапний механізм релаксації в фонон-домішкової системі надплинних розчинів, що дозволило розрахувати всі дисипативні коефіцієнти і усунути існуючу розбіжність між теорією і експериментом. Він також виявив новий механізм релаксації в надтекучому гелії при підвищеному тиску, пов'язаний з поглинанням і випромінюванням фононів ротонів через невизначеність енергії ротонів, що дозволило розрахувати в'язкість і теплопровідність надтекучого гелію. Адаменко і його співробітники створили кінетичну теорію релаксації температури і концентрації надплинних розчинів 3He-4He. Одні з найбільш значних результатів Адаменко відносяться до поглинання третього звуку в плівках He II.

З середини 1990-х років теоретична група Адаменко розпочала співпрацю з експериментальною групою А. Ф. Ж. Вайта з Ексетерського університету (Велика Британія). В результаті цієї співпраці вдалося пояснити народження гарячих фононів в пучку холодних фононів, побудувати теорію утворення гарячої лінії в результаті перетину фононних пучків, побудувати теорію утворення гарячої лінії в результаті перетину фононних пучків, розрахувати процеси релаксації фононів в анізотропному надрідкому гелію, досліджувати взаємодію фононів і ротонів з межами речовин[6].

Публікації[ред. | ред. код]

Книги[ред. | ред. код]

  • Адаменко И. Н. Збурення кінцевих амплітуд в рідинах. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2008. — 81 с.

Статті[ред. | ред. код]

Адаменко є співавтором близько 200 наукових робіт. Ось кілька найбільш цитованих статей:

  • Khalatnikov I. M., Adamenko I. N. Theory of the Kapitza Temperature Discontinuity at a Solid Body-liquid Helium Boundary // Soviet Journal of Experimental and Theoretical Physics. — 1973. — Vol. 36, № 7. — P. 391.
  • Адаменко И. Н., Немченко К. Э., Цыганок В. И., Черванев А. И. Взаимодействие квазичастиц и стационарные состояния сверхтекучих растворов изотопов гелия // Физика низких температур. — 1994. — Т. 20, № 7. — С. 636—644.
  • Adamenko I. N., Nemchenko K. E., Zhukov A. V., Tucker M. A. H., and Wyatt A. F. G. Creation of High-Energy Phonons from Low-Energy Phonons in Liquid Helium // Physical Review Letters. — 1999. — Vol. 82. — P. 1482.
  • Wyatt A. F. G., Tucker M. A. H., Adamenko I. N., Nemchenko K. E., and Zhukov A. V. High-energy phonon creation from cold phonons in pulses of different length in He II // Physical Review B. — 2000. — Vol. 62. — P. 9402.

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

  • Державна премія України в галузі науки і техніки (1996)
  • Перемога в конкурсі «Вища школа Харкова — кращі імена» в номінації «викладач фундаментальних дисциплін» (2004)
  • Заслужений професор ХНУ ім. В. Н. Каразіна (2002)
  • Знак Міністерства освіти і науки України «За наукові досягнення» (2006) [1][5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 6 жовтня 2021. Процитовано 6 жовтня 2021. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021. Процитовано 6 жовтня 2021. 
  3. https://www.elibrary.ru/title_about.asp?id=55667
  4. К восьмидесятилетию Э.Я. Рудавского и И.Н. Адаменко Low Temperature Physics/Физика низких температур, 2018, т. 44, No 10, С.1257-1258
  5. а б Адаменко Ігор Миколайович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 6 жовтня 2021. Процитовано 6 жовтня 2021. 
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 6 жовтня 2021. Процитовано 6 жовтня 2021.