Морозівка (Севастопольська міська рада)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Алсу (село))
Jump to navigation Jump to search
село Морозівка
Країна Україна Україна
Область Севастопольська міська рада
Район/міськрада Балаклавський район
Код КОАТУУ
Основні дані
Населення 47
Географічні дані
Географічні координати 44°31′12″ пн. ш. 33°42′52″ сх. д. / 44.52000° пн. ш. 33.71444° сх. д. / 44.52000; 33.71444Координати: 44°31′12″ пн. ш. 33°42′52″ сх. д. / 44.52000° пн. ш. 33.71444° сх. д. / 44.52000; 33.71444
Водойми р. Чорна
Найближча залізнична станція Севастополь
Місцева влада
Карта
Морозівка. Карта розташування: Україна
Морозівка
Морозівка

Морозівка у Вікісховищі?

Морозівка (до 1945 року Алсу крим. Alsuv, Алсув) — село (з 1957 по 2014 рік не мало статусу окремого населеного пункту) в Балаклавському районі Севастополя, розташоване приблизно за 9 км на схід від Балаклави, на південному боці річки Чорної над Чорнорічинським каньйоном .

Історія[ред.ред. код]

Стародавнє поселення південно-західного Криму Алсу засноване приблизно у середині IV століття[1], або, на думку деяких істориків, набагато раніше (IV-ІІІ століття до н. е.)[2], нащадками готів і аланів, що змішалися з місцевим населенням[3]. Приблизно з XII століття Алсу, як і всі околишні поселення, входило до складу християнського князівства Феодоро[4]. Після падіння у 1475 році Мангупа село, разом з усіма землями князівства, увійшла до складу Мангупского кадилику Кефінського еялета Османської імперії. У ці роки внаслідок політики османів, а також тісних економічних й особистих зв'язків місцевого християнського населення з жителями Кримського ханства — мусульманами відбувалася ісламізація кримських греків Алсу і, згідно із «Відомостями про виведених із Криму в Приазов'я християнах» А. В. Суворова, жодного християнина в селі до 1778 року не залишилося[5]. Офіційно до складу Кримського ханства село входило близько 9 років: від знаходження ханством з в 1774 році до приєднання до Росії в 1783 році. Після приєднання Криму до Російської імперії[6] село спорожніло внаслідок еміграції кримських татар у Туреччину[7], тому в Камеральному Описі Криму 1784 року воно не значиться. Уперше згадується Алсу (Кальсу в основному варіанті) у губернаторських документах від 3 жовтня 1796 року з нагоди виділення землі Грецького батальйону офіцерам й обер-офіцерам за браком землі в Балаклаві[8].

За російським адміністративним поділом, від 8 лютого 1784 року, Алсу перебувало на території Чоргунской волості Сімферопольського повіту Таврической губернії, але у Відомості про всі селища у Сімферопольському повіті 1805 року село ще не значиться (видимо, постійного населення ще не було)[9].

Після адміністративної реформи 1829 року землі Алсу віднесли до Байдарской волості[10], а в 1838 році, після утворення Ялтинского повіту[11] і переформування волостей — до Байдарской волості Ялтинского повіту. Тоді ж Алсу вперше позначають на карті 1842 року як село з 20 дворами[12]. Згідно зі «Списком населених місць Таврійської губернії по відомостях 1864 р.», за результатами VIII ревізії 1864 року в казенному селі Алсуй (Алсу) у 9 дворах значилося 50 жителів-греків (9 дворів і на карті 1865 року, тільки на ній село записане як Олсуй[13])

Церква Паїсіївського монастиря

Після установи у 1873 році Севастопольського градоначальства, Алсу, разом з іншими околицями Балаклави, передали у його склад, що зафіксовано в «Пам'ятній книзі Таврической губернії 1889» і там же записано, що за результатами Х ревізії 1887 року в Алсу в 22 дворах проживало 112 осіб[14]. У градоначальстві село знаходилось до радянської реформи адміністративного поділу у 1921 році[15].

З 1923 року, як відзначено в результатах Всесоюзного перепису 1926 року Алсу віднесено до Камарської сільради Севастопольського району[16] (з 1931 року — Балаклавского). 27 червня 1944 року, постановою ГКО, кримські греки були депортовані в Середню Азію[17], а Указом Президії Верховної Ради РСФСР від 18 травня 1948 року Алсу Балаклавского району перейменоване в Морозівку[18].

Офіційно розселено до 1968 року[19], але реально існують кілька житлових будинків (на 1998 рік населення 30 осіб[20]). Проте місцевість не залишена, бо поряд з селом існує дитячий оздоровчий табір "Алсу".

У 2000-і в селі з’явився Паїсіївський православний монастир[21]. Неподалік села знаходиться недобудований Запасний командний пункт Чорноморського флоту.

Примітки[ред.ред. код]

  1. О. С. Иванова. Из раскопок могильника в балке Алмалык-Дере …
  2. Райнер Шрег. К вопросу изучения освоения округи Мангупа…
  3. А. Г. Герцен, Ю. М. Могаричев. О некоторых вопросах истории Таврики…
  4. Т. М. Фадеева, А. К. Шапошников. Княжество Феодоро и его князья. Симферополь, 2005 г. ISBN 966-648-061-1
  5. Ведомость о выведенных из Крыма в Приазовье христианах от 18 сентября 1778г
  6. Крым в 1784–1917 гг
  7. Ляшенко В. И. К вопросу о переселении крымских мусульман в Турцию в конце XVIII — первой половине XIX веков
  8. ИТУАК, т. 26, стр.27. Лашков Ф. Ф. Исторический очерк Крымско-татарскаго землевладения
  9. ИТУАК, т. 26, стр.85. Лашков Ф. Ф. Исторический очерк Крымско-татарскаго землевладения
  10. «Ведомость о казённых волостях Таврической губернии» от 31 августа 1829 г
  11. История самоуправления Ялты
  12. «Топографическая карта полуострова Крым, л. VII,.Съёмка полковн. Бетева и подолк. Оберга. 1842 г.»
  13. Карта Таврической губ.,Фиолент — Кикинейз, 1865 г.
  14. Памятная книга Таврической губернии 1889г
  15. Прохоров В. В. Деятельность Симферопольской окружной милиции в начальный период НЭПа
  16. Крым 1783–1998 гг., стр. 338
  17. Этнография Крыма. Греки. Депортация
  18. Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 18 мая 1948 г
  19. Крымская обл. — 1968 г. стр.13
  20. Байдарська долина-Чернореченський каньйон.
  21. http://drevo-info.ru/articles/13671416.html

Посилання[ред.ред. код]