Альбінолеффе (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Альбінолеффе»
Повна назва Unione Calcio AlbinoLeffe S.r.l.
Прізвисько Світло-блакитні,
Серіані,
Блуселесті
Засновано 1998
Населений пункт Альбіно / Леффе, Італія Італія
Стадіон «Альбінолеффе»
Вміщує 22 500
Головний тренер Італія Мікеле Марколіні
Ліга Серія C (Група A)
2020/21 7-ме
Домашня
Виїзна

Футбольне об'єднання Альбінолеффе або просто «Альбінолеффе» (італ. Unione Calcio AlbinoLeffe S.r.l.) — професіональний італійський футбольний клуб з містечок Альбіно та Леффе, розташовані в провінції Бергамо на відстані 9 км один від одного[1]. Виступає в Серії С, третьому дивізіоні італійського чемпіонату.

Клуб був утворений в 1998 році після злиття команд «Альбінезе» та «Леффе», перейнявши федеральну реєстрацію останньої і таким чином продовживши свою спортивну традицію. Створив свою юридичну та оперативну штаб-квартиру в Цаніці[2], також належить до оробської території.

Бергамський клуб виграв Кубок італійської Серії С 2001/02. Брав участь у 9-ти розіграшах Серії B у період з 2003 по 2012 рік, під час яких вона виходив у фінал плей-оф за вихід до Серії А.

Історія[ред. | ред. код]

1990-ті роки: початок[ред. | ред. код]

Попередниками «Альбінеси» були - заснований у 1919 році та відомий як «Чирколо Спортіво Фалько»[3] - та «Леффе»[1]: афілійований в ІФФ у 1947 році. Серед найбільших досягнень останнього з вище вказаних клубів перемога в аматорському кубку Італії (виграний у 1982 році) та перемогою на Міжрегіональному турнірі 1984/85[4].

Виступала в одній групі Серії С2 1997/98[5], обидві команди зберегли своє місце в чемпіонаті[6]: географічна близькість між муніципалітетами, до яких вони належать, а також ризик банкрутства альбінців[4], тому в червні 1998 року виникла пропозиція об'єднати команди[1].

Хоча вболівальники клуби зустріли ідею партнерства зі скепсисом[7], — на вершині якого перебував П'єтро Замбайті з генеральним менеджером Фаусто Сельвінеллі та секретарем Роберто Спаньоло[7] — на чолі з Оскаром П'янтоні воно відразу ж отримало результат[7]: команда посіла друге місце в сезоні 1998/99 років й виборола підвищення в класі, завдяки перемозі в плей-оф над «Спецією» та «Прато»[4].

2000-ні роки: піднесення[ред. | ред. код]

З Еліо Густінетті перейшов у П'янтоні влітку 2001 року[8], «Альбінолеффе» виграв кубок національної категорії 2002 pore, перемігши «Ліворно» за найбільшою кількістю м'ячів, забитих на полі суперника[9]; у червні 2003 року підйом пережив новий етап[4], коли серіанці, який відставав від «Тревізо» в регулярному сезоні, обіграла «Падую» та «Пізу» в плей-оф, зробивши історичну перемогу в Серії B[10][11].

У дебютному сезоні у вище вказаному турнірі, де також збільшили кількість учасників до 24 команд для розвитку справи «Катанії»[12] — 13 вересня 2003 року відзначився безпрецедентним дербі з Аталантою, в якому перемогла з рахунком 2:1[13]: 13 лютого 2004 року поступилася «Деа»[14], але посіла 18-те місце, уникнувши плей-оф на виліт[15]. Зайнявши одинадцяте місце в сезоні 2004/05 роках, Густінетті поступився місцем Вінченцо Еспозіто[16].

Наставник Емільяно Мондоніко, творець чотирьох сейвів у Серії B на тренерському містку «АльбіноЛеффе»

Шлях, який пройшов у чемпіонаті 2005/06 років, призвів до його заміни на Емільяно Мондоніко[17], який шукав порятунку в поєдинку проти «Авелліно»[18]; тому наступного сезону тренер кремонезійці опинилися в середині таблиці, зокрема двічі зіграла внічию з «Ювентусом» (винесений до кадетської серії через події в Кальчополі[19]), а також вдома перемогли «Наполі»[20].

Після повернення Густінетті, яке відбулося влітку 2007 року[21], клуб встановив рекорд[22]: незважаючи на провал у фінальній частині чемпіонату — обставина, яка обернулася чергуванням з Армандо Мадонною на тренерському містку[23] — але бергамаський клуб продемонстрував свій найкращий результат у Серії B[24], з 78-ма набраними очками посіла 4-те місце, завдяки цьому вийшов у плей-оф[25]. «Альбінолеффе» обіграв «Брешію» в півфіналі[26], однак бергамці поступилася «Лечче» в заключному матчі, і таким чином не вийшов у Серії А[27][28].

2010-ті роки: занепад[ред. | ред. код]

Протягом наступних трьох сезонів команда забезпечувала собі місце в серії B — з найбільшим ризиком у 2011 році, коли плей-оф з «П'яченцою» був необхідний, щоб уникнути Серії С[29] — навесні 2012 року АльбіноЛеффе опустився з третього з кінця місце в чемпіонаті, після 11 поразок поспіль, що опустило серійців на останню позицію[30]. Тим часом, клуб позбавили на 10 очок, зменшений після апеляції до 5, за причетність до скандалу зі ставками[31], команда в підсумку посіло шосте місце, а в плей-оф у травні 2014 року поступився «Кремонезе»[32].

За підсумками сезону 2015/16 років посів 7-ме місце й вилетів до Серії D[33], а в наступні роки найкращі результатами стали півфіналі плей-оф й другим раундом Кубка Італії, обидва досягнуті в 2020/21 роках[34].

Досягнення[ред. | ред. код]

Національні змагання[ред. | ред. код]

  • Італія Кубок Італії Серії C
    • Володар (1): 2001/02
  • Італія Серія B
    • Фіналіст плей-оф (1): 2007/08
  • Італія Серія C1
    • Срібний призер (1): 2002/03 (група A)
  • Італія Серія C2
    • Срібний призер (1): 1998/99 (група A)

Юнацькі турніри[ред. | ред. код]

  • Італія Національний чемпіонат Данте Берретті
    • Чемпіон (1): 2013/14
  • Італія Чемпіонат Прімавери 3
    • Чемпіон (1): 2022
  • Італія Національний чемпіонат U-17
    • Чемпіон (2): 1999/2000, 2012/13
  • Італія Трофей Анджело Доссени
    • Чемпіон (1): 2012
  • Італія Трофей міста Віньйола
    • Чемпіон (1): 2011

Статистика та рекорди[ред. | ред. код]

Участь у чемпіонатах[ред. | ред. код]

Рівень Дивізіон Сезонів Дебют Останній сезон Загалом
2º Серія B 9 2003-2004 2011-2012 9
3º Серія C1 4 1999-2000 2002-2003 14
Перший дивізіон Леги Про 2 2012-2013 2013-2014
Лега Про 3 2014-2015 2016-2017
Серія C 5 2017-2018 2021-2022
4º Серія C2 1 1998-1999 1

Виступи у кубку[ред. | ред. код]

Змагання Виступів Дебют Останній сезон Загалом
Кубок Італії 16 2002-2003 2020-2021 16
Кубок Італії Серії C 8 1998-1999 2019-2020 13
Кубок Італії Леги Про 5 2012-2013 2016-2017

Командна статистика[ред. | ред. код]

  • Рекорд відвідуваності в одному матчі

16 751 глядач у матчі чемпіонаті Серії B 2006/07 «Альбінолеффе»-«Ювентус»[35]

  • Рекорд сезонних перепусток

2 622 глядача у чемпіонаті Серії B 2008/09 років[36]

  • Рекорд набраних очок за один сезон

78 очок у Серії В 2007/08 років

  • Найкращий результат у чемпіонаті країни

4 місце в чемпіонаті Серії В 2007/08

  • Найдовша безпрограшна серія в сезоні

19 поєдинків (5 перемог і 14 нічиїх між 2-м і 20-м турам у Серії B 2006/07)

  • Найтриваліша програшна серія

11 матчів (з 29 по 39 тур в Серії B 2011/12)

Індивідуальна статистика[ред. | ред. код]

Марко Челліні, який відзначився 23-ма голи в Серії B 2007/08, є абсолютним рекордсменом з кількістю забитих м'ячів за один сезон у футболці «Альбінолеффе», перевершив попередній рекорд з 17-ма м'ячами, забитих Роберто Бонацці в Серії C1 2002/03. Рекорд за забитими м'ячами в одному поєдинку Серії B належить Омару Торрі, який 2 квітня 2010 року відзначився хет-триком у поєдинку проти «Фрозіноне»[37].

Нижче наведені рейтинги найкращих індивідуальних даних із зазначенням кількості сезонів, проведених у клубі, у дужках.

Зіграні матчі
  • 305 Італія Мірко Полоні (1998-2010)
  • 291 Італія Іван Дель Прато (1998-1999, 2001-2008)
  • 269 Італія П'єрре Регонезі (2001-2006, 2010-2014)
  • 254 Італія Рубен Гарліні (2000-2011)
  • 249 Італія Дам'яно Сонцоні (1998-2006)
Рекорд по забитим м'ячам
  • 48 Італія Роберто Бонацци (2001-2008)
  • 46 Італія Марко Челліні (2006-2010)
  • 41 Італія Франческо Рополо (2007-2010)
  • 36 Італія Крістіан Арабоні (1999-2001, 2002-2005)
  • 33 Італія Джакопо Манцоні (2020-теп. час)

Кольори та символи[ред. | ред. код]

Кольори[ред. | ред. код]

У 1998 році новостворений клуб вирішив затвердити синій і світло-блакитний як офіційні кольори, щоб вшанувати біло-блакитну форму «Альбінезе» та біло-блакитну форму «Леффе». Два вище вказані кольори завжди використовувалися «Альбінолеффе» у домашній формі, в той час як червоний і жовтий використовувалися у виїзній формі як посилання на герб провінції Бергамо[38].

Офіційні символи[ред. | ред. код]

Герб[ред. | ред. код]

Герб клубу (прийнятий з 1998 року і ніколи не змінювався) — праворуч знаходиться золота вежа на червоному тлі, ліворуч — синій журавель на аналогічному фоні; у нижній частині намальована хвиля води, яка простягається вгору та виходить зі щита праворуч. Зовнішня корона, також світло-блакитна, несе повну назву клубу синіми друкованими літерами.

Загалом логотип нагадує герби муніципалітетів, до яких належить клуб (вежа Альбіно та журавель Леффе[39]) та його географічне розташування (де потік води представляє річку Серіо та її долину)[40].

Гімн[ред. | ред. код]

Офіційним гімном є «Альбінолеффе відзначся гол»[41], написана співаком й автором пісень з Бергамо Даніеле Реджані влітку 2007 року й транслювалася перед домашніми матчами, починаючи з 25 серпня 2007 року в матчі «Альбінолеффе»-«Спеція»[42].

Талісман[ред. | ред. код]

Талісманом клубу є бобер з антропоморфним елементом й одягнений у соціальний трикотаж, якого називають Ріно Касторіно; на домашніх матчах «Альбінолеффе» постійно присутній аніматор, який одягає костюм талісмана й розважає публіку під час перерви у домашніх матчах[43].

Структура[ред. | ред. код]

Стадіон[ред. | ред. код]

До 2003 року для проведення домашніх матчів клуб орендував у муніципалітету Леффе стадіон Карло Мартінеллі. Останній стадіон уже був місцем проведення матчів Леффе, а «Альбінезе» грали на парафіяльному стадіоні в Альбіно імені Джона Фіцджеральда Кеннеді.

Починаючи з виходу до Серії B, отриманого в кінці чемпіонату Серії C1 2002/03 років й до Серії C 2018-2019, домашні матчі «Альбінолеффе» проходили на стадіоні Стадіо Атлеті Адзуррі д'Італія в Бергамо[44]. Рішення орендувати об'єкт у столиці було прийнято з метою відповідності структурним вимогам, які на той час висувала Національна професіональна ліга для ліг вище третього дивізіону. З 2010 року, на матчі «Альбінолеффе», лише одна трибуна та зона, зарезервована для гостей, були відкриті для глядачів[45].

У 2019 році перестають використовувати стадіон у Бергамо і переїжджають на муніципальний стадіон Чітта-ді-Горгонзола; тим часом розпочато будівництво нового стадіону в Цаниці, у прибудові навчального центру. Починаючи з сезону 2021/22 років виступає на власному стадіоні стадіоні «АльбіноЛеффе».

Тренувальна база[ред. | ред. код]

Вхід до спортивного центру

Тренувальним центром першої команди та молодіжних команд є тренувальний центр «Альбінолеффе»: розкинувся на площі близько семи гектарів між муніципалітетами Цаніка та Комун-Нуово, включає адміністративні офіси компанії та три ігрові поля. Спочатку він належав консорціуму BCC з Бергамо, але викуплений на аукціоні у компанії з нерухомості, а потім проданий у 2008 році «Альбінолеффе» для спортивного використання. 6 червня 2009 року комплекс офіційно відкрили з назвою її шляхів до чотирьох персонажів, що належать до історії компаній «Альбінезе» і «Леффе», а саме П'єтро Каттанео, Франко Герарді, Флавіо Луссана та Луїджі Піні[46].

Структура клубу[ред. | ред. код]

Керівництво[ред. | ред. код]

Адміністративний штаб[47]
  • Італія Джанфранко Андреолетті - Президент
  • Італія Франко Ачербіс, Адріано Каппоні, Лучано Дзеноні, П'єтро Джелмі, Сімоне Фаріна — Радники
  • Італія Сімоне Фаріна — Генеральний директор і генеральний секретар
  • Італія Тіциано Маріно — Менеджер з комунікацій
  • Італія Мікеле Маравілья — Начальник відділу маркетингу
  • Італія Рубен Гарліні — Оперативний секретар
  • Італія Валеріо Саккі — Адміністративний менеджер
  • Італія Лаура Баффі — SLO, каса та молодіжний секретаріат
  • Італія Марко Колозіо — Менеджер безпеки
  • Італія Мікеле Маравілья — офіційний фотограф

Спонсор[ред. | ред. код]

Хронологія технічних спонсорів
Хронологія офіційних спонсорів
  • 1998-2006 Scame
  • 2006-2007 BPU Assicurazioni
  • 2007-2015 UBI Banca (різні підрозділи групи)
  • 2015-2021 Cargeas Assicurazioni / UBI Banca
  • 2021-теп. час Intesa Sanpaolo

Президенти та тренери[ред. | ред. код]

Тренери
  • 1998-2001 Італія Оскар П'янтоні
  • 2001-2005 Італія Еліо Густінетті
  • 2005-2006 Італія Вінченцо Еспозіто (1ª-26ª)
    Італія Емільяно Мондоніко (27ª-42ª та плей-оф)
  • 2006-2007 Італія Емільяно Мондоніко
  • 2007-2008 Італія Еліо Густінетті (1ª-41ª)
    Італія Армандо Мадонна (42ª та плей-оф)
  • 2008-2009 Італія Армандо Мадонна
  • 2009-2010 Італія Армандо Мадонна (1ª-7ª)
    Італія Емільяно Мондоніко (8ª-42ª)
  • 2010-2011 Італія Емільяно Мондоніко (1ª-24ª)
    Італія Даніеле Фортунато (25ª-26ª)
    Італія Емільяно Мондоніко (27ª-42ª)
  • 2011-2012 Італія Даніеле Фортунато (1ª-24ª)
    Італія Сандро Сальвоні (25ª-34ª)
    Італія Алессіо Пала (35ª-42ª)
  • 2012-2013 Італія Алессіо Пала
  • 2013-2014 Італія Армандо Мадонна (1ª-15ª)
    Італія Еліо Густінетті (16ª-30ª та плей-оф)
  • 2014-2015 Італія Алессіо Пала (1ª-12ª)
    Італія Роберто Бонацци (13ª-15ª)
    Італія Амадео Мангоне (16ª-38ª)
  • 2015-2016 Італія Давід Сассаріні (1ª-11ª)
    Італія Марко Сесія (12ª-28ª)
    Італія Мікеле Фацциоло (29ª-34ª та плей-оф)
  • 2016-2018 Італія Массімільяно Альвіні
  • 2018-2019 Італія Массімільяно Альвіні (1ª-13ª)
    Італія Мікеле Марколіні (14ª-34ª)
  • 2019-2021 Італія Марко Дзаффароні
  • 2021-теп. час Італія Мікеле Марколіні
Президент
  • 1998-1999 Італія П'єтро Дзамбаїті
  • 1999- Італія Джанфранко Андреолетті

Відомі гравці[ред. | ред. код]

Капітани[ред. | ред. код]

  • Італія Дамьяно Сонцоні (1998-2006)
  • Італія Іван Дель Прато (2006-2008)
  • Італія Філіппо Кароббіо (2008-2009)
  • Італія Рубен Гарліні (2009-2011)
  • Італія Роберто Превіталі (2011-2012)
  • Італія П'єрре Регонезі (2012-2014)
  • Італія Алессандро Сальві (2014-2015)
  • Італія Андреа Сонцин (2015-2016)
  • Італія Фабіо Гавацци (2016-2020)
  • Італія Гарміне Джорджоне (2020-теп. час)

Гравці національних збірних[ред. | ред. код]

На даний час є п'ять гравців, які принаймні один раз присутні в збірній Італії після того, як виступали в «Альбінолеффе»[48]: воротар Федеріко Маркетті, захисник Федеріко Пелузо, півзахисник Алессандро Діаманті та нападники Марко Сау та Андреа Белотті. Що стосується легіонерів, то фінський Мехмет Хетемай, сьєрралеонець Кевуллай Конте, гвінейець Карамоко Сіссе та латвійець Сергійс Воробйовс виділяються своїми виступами у своїх основних національних збірних.

Нижче наведено список вищезгаданих спортсменів та їх статистика у відповідних національних збірних:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Arriva l'annuncio di Albinese e Leffe. La Gazzetta dello Sport. 10 giugno 1998. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 4 травня 2022.
  2. ↑ Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe. Архів оригіналу за 15 maggio 2015. Процитовано 11 maggio 2015.
  3. ↑ Sergio Tosini (10 novembre 2017). Il Falco neroazzurro è tornato a volare. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 4 травня 2022.
  4. ↑ а б в г Andrea Sorrentino (18 giugno 2003). AlbinoLeffe, storia dell'altro Chievo. la Repubblica. с. 50. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 4 травня 2022.
  5. ↑ C2/A: Varese in fuga. la Repubblica. 16 febbraio 1998. с. 42. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  6. ↑ Cremonese subito in corsa. la Repubblica. 1º giugno 1998. с. 43. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  7. ↑ а б в La fusione è fatta. La Gazzetta dello Sport. 20 giugno 1998. Архів оригіналу за 5 травня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  8. ↑ Nicola Binda (8 luglio 2001). È ufficiale: Carruezzo e Masitto alla Lucchese. La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  9. ↑ Al. Bur. (26 aprile 2002). Lugaresi: «O vendo il Cesena o dimezzo il budget». La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  10. ↑ Pisa battuto, l'Albinoleffe sale in B. la Repubblica. 16 giugno 2003. с. 49. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  11. ↑ Giuseppe Calabrese; Alessandro Dell'Orto (16 giugno 2003). Pisa, si infrange il sogno di gloria. la Repubblica. с. 2. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  12. ↑ Ferragosto in campo poi l'Albinoleffe. la Repubblica. 15 agosto 2003. с. 14. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  13. ↑ G. Francinetti (14 settembre 2003). All'Atalanta il derby bergamasco con l'Albinoleffe. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  14. ↑ Atalanta, 4 gol all'Albinoleffe. Il Mattino di Padova. 14 febbraio 2004. с. 43. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  15. ↑ Fulvio Facci (6 giugno 2004). AlbinoLeffe, salvezza sicura. La Gazzetta dello Sport.
  16. ↑ G. Francinetti (23 maggio 2005). L'ex nerazzurro Vincenzo Esposito dal Prato alla panchina dell'Albinoleffe. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  17. ↑ Il Catania è capolista. 4 febbraio 2006.
  18. ↑ Francesco Ceniti (8 giugno 2006). L'Avellino vince, l'AlbinoLeffe si salva. La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  19. ↑ Stefano Cantalupi (18 novembre 2006). L'AlbinoLeffe ferma la Juve. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  20. ↑ Andrea Tosi (11 giugno 2007). Al Bologna restano solo i rimpianti. La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
  21. ↑ E. Roncalli (19 giugno 2007). Gustinetti allenerà l'AlbinoLeffe. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  22. ↑ Andrea Sorrentino (27 settembre 2007). Umili, tutti bergamaschi e primi. la Repubblica. с. 56. Архів оригіналу за 21 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  23. ↑ Fa. Tinaglia (27 maggio 2008). «L'AlbinoLeffe continua a credere nella Serie A». Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  24. ↑ Playoff: s'inizia mercoledì. Il Mattino di Padova. 2 giugno 2008. с. 24. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  25. ↑ Comunicato ufficiale n. 292 (PDF). 3 giugno 2008. Архів оригіналу (PDF) за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  26. ↑ Play off, per un posto in Serie A una finale Albinoleffe-Lecce. 8 giugno 2008. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  27. ↑ Guido Guida (11 giugno 2008). AlbinoLeffe-Lecce 0-1, i pugliesi vedono la A. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  28. ↑ Il Lecce torna in A dopo due anni, pari 1-1 nel ritorno con l'AlbinoLeffe. 15 giugno 2008. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  29. ↑ Serie B, l'AlbinoLeffe si salva e condanna il Piacenza. 11 giugno 2011. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  30. ↑ L'AlbinoLeffe non sfigura contro il Torino. 26 maggio 2012. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  31. ↑ Calcioscommesse, per l'AlbinoLeffe pena ridotta a 5 punti. 25 gennaio 2013. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  32. ↑ SPORT IN BREVE. la Repubblica. 12 maggio 2014. с. 35. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  33. ↑ Brescia ripescato in Serie B. Prende il posto del Parma. 4 agosto 2015. Архів оригіналу за 22 січня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  34. ↑ Pietro Scognamiglio (9 giugno 2021). Padova e Alessandria in finale: sarà doppia sfida per la B. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 6 травня 2022.
  35. ↑ Fabiana Della Valle; Roberto Pelucchi (30 ottobre 2007). Tra Chievo e AlbinoLeffe primo derby delle favole. La Gazzetta dello Sport. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
  36. ↑ Fonte: sito U.C. AlbinoLeffe [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.] (італ.)
  37. ↑ "Torri-tris", ecodibergamo.it [Архівовано 21 квітня 2022 у Wayback Machine.] (італ.)
  38. ↑ Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe. Архів оригіналу за 23 maggio 2017. Процитовано 20 maggio 2017.
  39. ↑ Fonte: Leffe-Stemmi dei comuni bergamaschi. Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 1 luglio 2021.
  40. ↑ Fonte: sport.sky.it. Архів оригіналу за 3 грудня 2020. Процитовано 9 травня 2022.
  41. ↑ Albinoleffe fai gol... 12 novembre 2007. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
  42. ↑ Silvia Tironi (14 novembre 2009). Reggiani, il taxista che canta la Pellegrini. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 9 травня 2022.
  43. ↑ Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe [Архівовано 2017-05-05 у Wayback Machine.]
  44. ↑ Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe. Архів оригіналу за 5 maggio 2017. Процитовано 20 maggio 2017.
  45. ↑ AlbinoLeffe, dal 13 ottobre trasloco dalla tribuna Giulio Cesare - Sport - L'Eco di Bergamo - Notizie di Bergamo e provincia (італ.)
  46. ↑ Fonte: sito ufficiale U.C. AlbinoLeffe. Архів оригіналу за 17 maggio 2017. Процитовано 20 maggio 2017.
  47. ↑ Organigramma societario. albinoleffe.com. Архів оригіналу за 13 giugno 2017. Процитовано 10 giugno 2017.
  48. ↑ Convocati della società AlbinoLeffe S.r.l. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 15 luglio 2021.
  49. ↑ Fonte: statistiche NFT.com. Архів оригіналу за 13 серпня 2021. Процитовано 10 травня 2022.
  50. ↑ Fonte: statistiche NFT.com. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 10 травня 2022.
  51. ↑ Fonte: statistiche NFT.com. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 10 травня 2022.
  52. ↑ Fonte: statistiche NFT.com. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 10 травня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Альбінолеффе_(футбольний_клуб)&oldid=38154304