Захисник (футбол)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Оборо́нецьфутболі) — гравець, який на полі розташований за півзахисниками і перед воротарем. Головні його завдання: відібрати м'яча у гравців суперника або перекрити їм дорогу до воріт.

Історія оборонної тактики[ред.ред. код]

Клясична оборонна формація катеначо з двома фланговими оборонцями, двома центральними та одним ліберо.

У найдавніших футбольних іграх не було оборонець у теперішньому розумінні цього слова. Кожен гравець намагався самотужки заволодіти м'ячем і забити його у ворота. У XIX сторіччі гравці вперше почали використовувати командну гру — футболіст, який володів м’ячем, не вибивав його якнайдалі вперед, а старався передати м’яча своєму партнеру з команди. Стало зрозуміло, що важливо не тільки вразити ворота противника, але й зборонити свої. Тепер деякі гравці йшли атакувати, а інші намагалися завадити суперникам.
В Англії, після прийняття перших футбольних правил, почали використовувати першу тактичну систему: 9 нападників, 1 оборонець і воротар. Згодом кількох гравців відтягнули у середню лінію задля можливості більше контролювати центр поля. Число оборонців збільшувалася поряд із розвитком футбольної майстерності — спершу був лише один, потім — 2 чи 3. Зрештою, після чемпіонату світу 1958 року і аж дотепер оптимальним числом оборонців уважають 4: двоє центральних та двоє бічних (правий і лівий).

Центральні оборонці[ред.ред. код]

Ці оборонці є головними оборонцями доступу до своїх воріт. Якщо центральний оборонець помилиться, то нападнику суперника відкриється прямий доступ до воріт. На цій позиції на перший план виходить надійність та впевненість — оборонець будь-якою ціною повинен перешкодити супернику пройти себе. Оборонці такого типу майже не виходять за середню лінію поля, вони менш рухливі ніж бічні, але значно потужніші фізично, вищі (переважно понад 180 см) і добре грають головою. Свої фізичні дані центральні оборонці використовують під час розіграшів кутових та штрафних ударів, бо тоді вони мають перевагу у зрості.

Серед найвідоміших центральних оборонці — Ліліан Тюрам, Джон Террі, Ріо Фердінанд, Карлес Пуйоль, Фабіо Канаваро, Алесандро Неста, Паоло Мальдіні.

Ліберо[ред.ред. код]

Ліберо (від італ. libero, тобто вільний) — оборонці, що не мають чіткого місця на полі, натомість вільно переміщуючись полем та граючи «на підстраховці». Інша розповсюджена їхня назва — свіпери (від англ. sweep, боронити) також свідчить про їхню роль на футбольному полі. Як правило, з усіх польових гравців розміщуються найближче до власних воріт, за спинами інших гравців оборони та мають вступати у гру проти гравця атаки противника, який пройшов крізь оборонну лінію.

Серед найвідоміших ліберо світового футболу — Франц Бекенбауер, Лотар Матеус, Франко Барезі.

Бічні (флангові) оборонці[ред.ред. код]

Ці оборонці грають по флангах біля бокових ліній.

В обороні їхнім головним завданням є грати проти бічних атакувальних гравців суперника: забрати м'яча; завадити противнику здійснити прохід по флангу; перешкодити віддати пас; завадити вдарити по воротях.

У нападі допомагають швидкісні дані. У сучасному футболі команди намагаються максимально використовувати флангові проходи для швидких атак. Коли партнери володіють м'ячем, бічні оборонці часто йдуть допереду. Їхня швидкість допомагає блискавично здійснити ривок по флангу і зробити простріл до воріт чи дати пас гравцю своєї команди. Отже, бічний оборонець повинен бути швидким, рухливим і спритним. Він мусить зупиняти всі проходи нападників у «своїй» (правій чи лівій) частині поля. Хороша техніка володіння мячем і точний пас є їхньою головною зброєю під час атак. Бічні оборонці переважно невисокі, швидкі та витривалі. Найчастіше зліва грають лівші, справа — правші.

Серед найвідоміших лівих флангових оборонців — Ешлі Коул, Роберто Карлос.
Серед найвідоміших правих флангових оборонців — Кафу, Гарі Невіл, Вілі Саньйоль.

Українські оборонці[ред.ред. код]

Найвідомішими українськими захисниками у радянського футболі були Михайло Фоменко, Анатолій Дем'яненко, Андрій Баль, Володимир Безсонов і Сергій Балтача, а після проголошення незалежності Олег Лужний, Владислав Ващук, Андрій Несмачний і Володимир Єзерський.