Амадока (роман)
| Амадока | |
|---|---|
 | |
| Жанр | роман |
| Автор | Софія Андрухович |
| Мова | українська мова |
| Написано | 2017-2020 |
| Опубліковано | 2020 |
| Видавництво | Видавництво Старого Лева |
| ISBN-13: | 978-617-679-629-9 |
| Нагороди | Зустріч-2023 |
 Цей твір у Вікіцитатах | |
«Амадо́ка» — третій роман української письменниці Софії Андрухович, виданий 2020 року «Видавництвом Старого Лева». Авторка писала роман протягом трьох років, від моменту задуму до реалізації ідеї пройшло 6 років. Оформленням книжки займалася Творча майстерня «Аґрафка».
Після тяжкого поранення в ході російсько-української війни головний герой роману втрачає пам'ять. Його понівечене обличчя ніхто не може впізнати. Потрапивши до клініки, чоловік не мав жодних документів.
В такому стані повної амнезії та невпізнанності його знаходить жінка, яка вважає його своїм загубленим на війні чоловіком і намагається відродити чи принаймні вибудувати наново його пам'ять. Назва роману відсилає до легендарного озера Амадока, яке, за Геродотом, знаходилося на теренах теперішньої України і протягом століть відтворювалося картографами, хоча його існування не знайшло підтвердження.
Авторка роману задається питанням про зникнення цілих світів культури на кшталт єврейського світу в Україні до голокосту чи культурного українського життя до винищення української інтелігенції в 1920-ті та 1930-ті роки.
Книга стала лауреатом книжкової премії «Зустріч: Українсько-єврейська літературна премія» 2023 року[1].
Софія Андрухович та перекладачі її книги німецькою мовою Александер Кратохвіль і Марія Вайсенбек у 2024 році стали лауреатами Міжнародної премії імені Германа Гессе[de]. У Німеччині книга виходила у трьох частинах: Die Geschichte von Romana («Історія Романи»), Die Geschichte von Uljana («Історія Уляни») і Die Geschichte der Sofia («Історія Софії»). Премію надано за перші дві з них, оскільки третя на момент нагородження ще не вийшла друком[2].
Шведський переклад «Амадоки» авторства Нільса Хокансона отримав Міжнародну літературну премію Стокгольма 2025 року[3][4].
«Духовно розвинені особи мають особливу слабкість перед тим, що вважають жахливими гріхами смертних. Що страшніші гріхи, то невідпорніша привабливість грішників».
«Я, виявляється, виникаю з пам'яти, а не з заплідненої яйцеклітини».
- ↑ Книжковою премією «Зустріч-2023» відзначений роман «Амадока» Софії Андрухович // Українсько-єврейська зустріч. — . — Дата звернення: 18 вересня 2023.
- ↑ Софія Андрухович разом з перекладачами отримає премію імені Германа Гессе за німецьке видання "Амадоки". Суспільне Культура. 16 травня 2024. Процитовано 17 травня 2024.
- ↑ Sofia Andruchovytj (Ukraina) och Nils Håkanson. kulturhusetstadsteatern.se (швед.). Процитовано 28 жовтня 2025.
- ↑ Коваленко, Анна. Шведський переклад "Амадоки" Софії Андрухович отримав Міжнародну літературну премію Стокгольма. Українська правда. Життя (укр.). Процитовано 28 жовтня 2025.
- Роман «Амадока» на сайті видавництва [Архівовано 26 квітня 2020 у Wayback Machine.]
- Інтерв'ю: Софія Андрухович про свій новий роман «Амадока» [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Блог «Якабу»: Обличчя зі шрамами: «Амадока» Софії Андрухович [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- «Пам'ять і забуття». Про що нова книга Софії Андрухович «Амадока» — пояснює авторка [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- ЛітАкцент: Софія Андрухович. Амадока (уривок) [Архівовано 31 березня 2020 у Wayback Machine.]
- Презентація роману «Амадока». Розмова Софії Андрухович з Олесею Островською-Лютою
- «ЛітАкцент»: Ганна Улюра: Золотий перетин, або У природі немає симетрії: рецензія на «Амадоку» Софії Андрухович [Архівовано 25 травня 2020 у Wayback Machine.]
- Софія Андрухович: «До останнього речення писання — завжди невизначеність» [Архівовано 25 квітня 2021 у Wayback Machine.]
- Честь, відданість, розбитий лабіринт Мінотавра [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- «Амадока» Софії Андрухович — глибоке озеро національної пам'яті українців
