Амоноідеї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Амоноідеї
Час існування: Девонський період — крейдяний період, 409-66 млн років тому
Художня реконструкція Asteroceras
Художня реконструкція Asteroceras
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Молюски (Mollusca)
Клас: Головоногі (Cephalopoda)
Підклас: Амоноідеї (Ammonoidea)
Zittel, 1884
Ряди

Див.текст

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Ammonoidea
EOL logo.svg EOL: 4783611
Fossilworks: 94110

Амоноіде́ї (лат. Ammonoidea), часто амоні́ти — підклас вимерлих головоногих молюсків, що існував у палеозої та мезозої (400-66 млн років тому). Характерною особливістю цих молюсків була зовнішня раковина, зазвичай закручена в спіраль. Амоноідеї мають важливе значення для датування осадових порід, будучи поширеними й типовими представниками морської фауни свого часу.

Будова[ред. | ред. код]

Реконструкція вигляду амоноідей

Більшість амонітів мали зовнішню раковину, завиту в спіраль. Переважно завитки перебували в одній площині (мономорфні раковини), але зрідка в кількох, надаючи раковині асиметричності (гетероморфні раковини). Траплялися напівзакручені, гачковидні та прямі. Раковина амонітів поділялася на кілька камер, кожна наступна була більша за попередню. Тіло молюска займало останню, решту ж заповнювали гази та рідина, завдяки чому багато амонітів вільно плавали в товщі води. Крізь камери проходила трубка — сифон, якою молюск регулював плавучість. На відміну від подібних за будовою наутилусів, перегородки між камерами в амонітів були гофровані, а сифон пролягав не по центру, а ближче до внутрішньої чи зовнішньої стінки. Довжина житлової камери варіювалася від 0,5 до 2 оборотів. Стінки раковини складалися з двох призматичних шарів і одного перламутрового між ними. В деяких видів міг нарощуватися додатковий внутрішній органічний шар. Зовнішня поверхня раковини бувала як гладкою, так і ребристою. Раковина складалася з тісно припасованих одна до одної пластин: гоніатитних (з плавними краями, іноді кількома гострими кутами), кератитних (з краями хвилястої форми) або амонітичних (з краями складної гіллястої форми). Закривалася раковина пластинами (аптихами), розміщеними над головою, що також могли слугувати щелепами для утримання та подрібнення їжі. Розміри раковин коливалися, залежно від виду, від 1-2 см до 2 м у діаметрі. Типові розміри — 2-40 см. Товщина складала від часток міліметра до 1 см[1][2].

Вірогідно, стравохід амоноідей був жорстким, з хітиновими покривами. Органами дихання слугували зябра. Вважається, що амоноідеї не мали чорнильного мішка. На голові містилися 8-10 щупалець, вірогідно без присосок і гачків, на відміну від сучасних головоногих. Можливо, в деяких видів щупальці поєднувались мембраною. Амоноідеї володіли розвиненими очима, що містилися в капсулах зі щільної сполучної тканини. В разі небезпеки голова ховалася в раковині та закривалася аптихами[1][2].

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Середовище життя[ред. | ред. код]

Амоніти населяли виключно моря з нормальною солоністю, не зустрічаючись у внутрішніх морях з підвищеною солоністю, або гирлах річок, де солоність зменшена. Різні їх види проживали на різній глибині, зазвичай 50-250 м. Припускається, що плаваючим амоноідеям була характерна добова міграція на різні глибини. До розквіту костистих риб, вірогідно займали їхні екологічні ніші[1][3].

Харчування[ред. | ред. код]

Більшість амонітів вільно плавали в товщі води та були хижаками, рідше падальниками. Харчувалися, залежно від виду, планктоном, ракоподібними, рибами. Здобич захоплювали щупальцями, а ті, що харчувалися планктоном — можливо також міжщупальцевою мембраною. Аптихи амоноідей могли утримувати порівняно велику здобич або й подрібнювати її завдяки зубчиками на краях. Амоноідеї мали радулу, котрою перетирали їжу[1][3].

Розмноження[ред. | ред. код]

Амоніти продукували велику кількість яєць діаметром 1-2 мм[1]. Втім, є свідчення, що вони, на відміну від багатьох інших молюсків, були живородними. Молюски вилуплялися з яєць вже в тілі самиці. Цим молюскам був властивий виражений статевий диморфізм — самиці зазвичай в 2-10 разів перевищували за розміром самців, а зрідка навіть у майже 100 разів[3].

Онтогенез[ред. | ред. код]

Вилупившись, молюски (так звані амонітели) не мали раковини і харчувалися планктоном. Аптихи ж виникали дуже рано, що свідчить про їх застосування у харчуванні. Поїдаючи планктон з вапняковими покривами, амонітели нарощували первинну раковину (проконх), що доповнювалася камера за камерою[1][3].

Ряди[ред. | ред. код]

Часова лінія[ред. | ред. код]

Амоноідеї
← 4600 млн 542 488 444 416 359 299 251 200 145 65 23 2

Амоніти в культурі[ред. | ред. код]

Назва «амоніти» походить від імені єгипетського бога Амона. Стародавні греки зауважили, що раковини молюсків нагадують баранячі роги, з якими зображався Амон[4].

У середньовічній Європі амоніти були відомі під назвою «зміїні камені» за схожість зі скрученими зміями. З ними пов'язана легенда про святого Патрика, що начебто перетворив усіх змій в Ірландії на камені. Цим пояснювалось чому там не зустрічаються ці плазуни, але є багато раковин амонітів. Також обернення змій на камінь приписувалося святій Гільді, що нібито здійснила це на місці будівництва абатства в англійському місті Вітбі. Подекуди на амонітах вирізьблялися зміїні голови як ілюстрація цих легенд[4].

Деякі індуїсти в околицях річки Ґандакі та в Непалі вважають амонітів дисками, котрі носив у руках бог Вішну[4].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Landman, Neil H.; Tanabe, Kazushige; Davis, Richard Arnold (1996-05-31). Ammonoid Paleobiology (en). Springer Science & Business Media. ISBN 978-0-306-45222-2. 
  2. а б Subclass Ammonoidea. www.fossilmuseum.net. Процитовано 2020-03-10. 
  3. а б в г Анатомия и некоторые аспекты палеобиологии аммоноидей: современные данные. www.ammonit.ru. Процитовано 2020-03-10. 
  4. а б в Fossils: myths, mystery and magic. Independent. 12 February 2007. Процитовано 11.03.2020. 

Література[ред. | ред. код]

  • Landman Neil H.; Tanabe Kazushige; Davis, Richard Arnold. Ammonoid Paleobiology. Springer Science & Business Media, 1996.

Посилання[ред. | ред. код]