Антонін (Грановський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
АНТОНІН (Грановський Олександр Андрійович)
Антонін Грановський
Олександр Андрійович Грановський
митрополит Московський
Загальна інформація
Народження 9 (21) листопада 1865(18651121)
Хорішки Кобеляцького повіту
Смерть 14 січня 1927(1927-01-14)
Москва
Освіта Київська духовна академія
Релігійна кар'єра
Конфесія Російська православна церква
Рукоположення 2 березня 1903
Постриг 22 лютого 1890

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Антонін Грановський (офіційно — Олександр Андрійович Грановський; нар.9 (21) листопада 1865(18651121), Хорішки Кобеляцького повіту — пом.14 січня 1927, Москва) — український релігійний діяч, церковний педагог, автор проектів літургійних реформ у православній церкві.

У часи большевизму - один з лідерів Православної Церкви в СРСР, глава Союзу «Церковне відродження», митрополит Московський ПЦ СРСР (1922-23).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в українській родині. Закінчив Полтавську духовну семінарію і Київську духовну академію (1891). Магістр богослов'я (1902).

Займав посади наглядача Московського (1891) і Києво-Подільського (1893) духовних училищ, інспектора Тульської семінарії (1895), викладача Холмської семінарії (1897).

1898 уведений у сан архімандрита і призначений ректором Благовіщенської (на Амурі) духовної семінарії. З 1899 — цензор (з 1901 — старший цензор) С.-Петербурзького духовного цензурного комітету. З 1903 — єпископ Нарвський, вікарій С.-Петербурзької єпархії.

У грудні 1913 призначений єпископом Владикавказьким і Моздокським.

В 1922 очолив одну з течій обновленського руху — «Церковное возрождение», ставши її першим архієреєм. Налагодив видавництво однойменного журналу. У сані митрополита головував на Всеросійському з‘їзді ВЦУ у Москві (липень 1922) та першому засіданні Всеросійського помісного собору (травень 1923).

15 квітня 1924 патріарх РПЦ МП Тихон Бєлавін заборонив йому священнослужіння, проте сам владика Антонін цього рішення не визнав і продовжив пастирську діяльність.

Останні дні[ред. | ред. код]

Залишився з невеликою кількістю прихильників: кількома сотнями віруючих, об'єднаних в общину в колишньому Заіконоспаському монастирі, а також були невеликі громади в Ленінграді, Володимирській області та в Україні (Харківщина).

Серед його соратників найбільш відомі єпископ Василій Лебедєв, сільський священик, висвячений самим Антоніном 1923 в єпископи, і протоієрей Костянтин Смирнов, як і Антонін, активний прихильник літургійних реформ.

Жив у бідності.

Посилання[ред. | ред. код]