Антоніо да Сангалло
Антоніо да Сангалло | |
---|---|
Antonio Cordiani | |
портрет-гравюра з видання Джорджо Вазарі | |
Народження | 12 квітня 1484 |
Смерть | 3 серпня 1546 (62 роки) |
Країна | Італія |
Вчителі | Джуліяно да Санґало, Бальдазаре Перуцці і Донато Браманте |
Діяльність | архітектор, різьбяр по дереву, інженер |
Праця в містах | Рим, Флоренція |
Архітектурний стиль | відродження |
Найважливіші споруди | Церква Санта Марія ді Лорето, палаццо Бальдассіні, палаццо Фарнезе, Вілла Мадама і Собор Святого Петра ( розпочато ) |
Брати, сестри | Giovanni Battista da Sangallod[1] |
Антоніо да Сангалло у Вікісховищі |
Антоніо да Сангалло (Молодший) (12 квітня 1484, Флоренція — 3 серпня 1546, Терні, Умбрія) — флорентійський архітектор епохи Відродження. Племінник і учень Джуліяно да Санґало і Антоніо да Сангалло Старшого.
З 1503 перебуває у майстерні Браманте в Римі. Найбільше піднесення його таланту відбувається у 1520-х роках, почавшись з реконструкції укріплень Чивітавекк'я. Побудував численні укріплення (у Флоренції та Пармі, з 1525, П'яченци спільно з П'єро Франческо да Вітербо). Брав участь у зведені фортеці Алессандра. 4 лютого 1537 року отримав заволення Генуезької республіки на переобладнання фортець Порт Ардетико, Сан-Сато, Колонелла.
Ставши після смерті Рафаеля (1520) головним архітектором собору св. Петра в Римі, запропонував його план у вигляді латинського хреста (який був замінений пізніше Мікеланджело на рівнокінцевий). Зрілим будівлям Антоніо да Сангалло Молодшого властиві відмова від поверхового членування фасадів, що передбачало раннє бароко, та масивна цілісність об'ємів. 1537 року керував доповненням укріплень міста Кастро, 1540 року — Перуджа, 1542 року — реконструкцією замку Святого Ангела.
До його визначних робіт також належать Палаццо Фарнезе (1513-34, будівництво закінчено Мікеланджело і Джакомо делла Порта), банк Санто Спіріто (1523-24), палаццо Саккетті (1543) — всі у Римі.
- Палаццо Бальдассіні (1510—1520).
- Інтер'єр Капела Паоліна у Ватикані (1538—1540).
- Церкви Санта Марія ді Лорето і Сан Джованні деї Фіорентіні.
- Вілла Мадама (розпочато 1518).
- Собор Святого Петра (головний архітектор з 1539 р.).
- Палаццо Фарнезе (1534-46 рр..), проект для кардинала Алессандро Фарнезе.
- Giorgio Vasari, Vita d'Antonio da Sangallo Architettore Fiorentino, in Delle vite de' più eccellenti Pittori Scultori et Architettori scritte da M. Giorgio Vasari Pittore et Architetto Aretino. Primo Volume della Terza Parte, In Fiorenza, Appresso i Giunti, 1568 (I ed. ivi 1550), pp. 313–323 (ritratto a p. 312). Testo dall'originale su books.google.it
- Gustave Clausse, Les San Gallo: architectes, peintres, sculpteurs, medailleurs XVe et XVIe siècles, vol. 2, Antonio da san Gallo le Jeune, Paris, E. Leroux, 1901.
- Gustavo Giovannoni, Antonio da sangallo il Giovane, a cura del Centro Studi di Storia dell'Architettura e della Facoltà di Architettura dell'Università di Roma, Roma, Tipografia Regionale, s.a. [1959], 2 voll.
- Antonio da Sangallo il Giovane: la vita e l'opera, Atti del XXII Congresso di Storia dell'Architettura, Roma, 19-21 febbraio 1986, a cura di Gianfranco Spagnesi, Roma, Centro Studi per la Storia dell'Architettura, 1986.
- The architectural drawings of Antonio da Sangallo the Younger and his circle, a cura di Christoph L. Frommel e Nicholas Adams, New York, The Architectural History Foundation, Cambridge (Mass.), The MIT Press, 1994, 2 voll.
- Roberto Marta, Antonio da Sangallo il Giovane: architetto, urbanista, archeologo, ingegnere, Roma, Edizioni Kappa, 2007.
- Giulio Zavatta, 1526 : Antonio da Sangallo il Giovane in Romagna ; rilievi di fortificazioni e monumenti antichi romagnoli di Antonio da Sangallo il Giovane e della sua cerchia al Gabinetto Disegni e Stampe degli Uffizi, Imola, Angelini Editore, 2008.
- Der Brockhaus. Kunst.; F. A. Brockhaus GmbH, Leipzig, Mannheim 2006. ISBN 3-7653-2773-5
- Zeitpunkte. In: Damals. Das aktuelle Geschichtsmagazin. Jahrgang 28, Nr. 8, 1996, ISSN 0011-5908, S. 53–54.
- Большой Энциклопедический Словарь. Искусство. ответственный редактор Е.Хачанян, издательство «Внешсигма», Москва, 2001