Архар
| ?Козли | |
|---|---|
 | |
| Біологічна класифікація | |
| Домен: | Ядерні (Eukaryota) |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Парнокопитні (Cetartiodactyla) |
| Родина: | Бичачі (Bovidae) |
| Підродина: | Козли (Caprinae) |
| Вид: | Архар (Ovis ammon) |
 | |
| Посилання | |
 Вікісховище: | Ovis ammon |
 EOL: | 328677 |
 ITIS: | 625153 |
 МСОП: | 15733 |
 NCBI: | 30527 |
| Fossilworks: | 94213 |
Арха́р (аргалі) — збірна назва кількох рас муфлона (лат. Ovis ammon — вівця бога Аммона), поширених в горах Алтаю, Алатау, Паміру та інших хребтів Середньої і Центральної Азії.
Довжина тіла 1,8 м, висота в холці 1,1 м, довжина хвоста 11 см, вага архара до 200 кг, роги великі, розвинені в обох статей.
Тепер А. поширені переважно у високогірних зонах, але до витіснення їх туди жили і на малих висотах. Архари витривалі, невибагливі, цінні мисливсько-промислові тварини.
Шляхом гібридизації архарів з мериносами в Казахстані виведена велика високопродуктивна гірська порода овець — казахський архаромеринос.
Архар — пращур диких баранів. Також його вважають предком сучасних свійських овець. Одним із тих, хто бачив його в Тибеті -- Марко Поло. Ці тварини мають гострий зір і нюх. Коли вони відчувають небезпеку або появу хижих звірів — видають різкий крик. Деякі вчені вважають, що вони мають змогу розмовляти між собою за допомогою різних звукових сигналів. У давнину люди часто ішли через гори по стежках, які були прокладені архарами. На даний момент вони взяті під охорону, щоб вчені могли слідкувати за розмноженням цього специфічного виду[1].
- ↑ Животный мир Азии (російською) . Москва: Росмэн. 1997. с. 69. ISBN 5-257-00173-X.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.