Астіаг

Астіаг ассир. Iš-tu-me-gu дав.-гр. Αστυάγης
невідомо
Династія	Мідійська династія (?)
Держава	Мідія
Титул	цар (?)
Форма влади	автократія
Попередник	Хувахштра
Наступник	Куруш
Роки правління	585 р. до н. е. — 550 р. до н. е.
Біографічні дані
Рік народження	невідомо
Батько	Хувахштра
Мати	невідомо
Брати, сестри	Аміта
дружина	Аріена (сестра Креза)
Діти	Мандана.
Медіафайли у Вікісховищі

Астіаг (грец. Ἀστυάγης, аккд. Ištumegu, перс. ایشتوویگو, іран. *ašti-vaiga, що означає «розмахувач списом») — цар Мідії в 585—550 р. до н. е. В клинописних джерелах згадується як Іштумегу.

Історія

Найдавніші згадки про Астіага приблизно збігаються з його часом (VI ст. до н.е.). У двох написах вавилонського царя Набоніда (прав. бл. 556 – 539 рр. до н.е.), циліндрі Ехулхула та циліндрі Харрана, Астіаг ідентифікований як «цар Умман-манди». Він був сином царя Кіаксара, останнім власне мідійським царем. Термін Умман-манда часто використовується у вавилонських джерелах як зневажливе позначення мідійців. В циліндрі Ехулхула також зазначено, що Астіаг був переможений Кіром IІ Великим, під час повстання, яке очолили родич Астіага Гарпаг та онука Астіага Кір ІІ Великий.

Про цю війну відомо дуже мало, відомо лише, що вона тривала три роки і була дуже напруженою. Спочатку вдача, начебто, була на боці мідійської армії. Астіаг зумів розбити персів у відкритій битві і підійти до їхньої столиці Пасаргади. Але тут він отримав поразку, начебто через те, що більша частина мідійської знаті зрадила Астіага і перейшла на бік Кіра ІІ Великого та Гарпага. Астіаг з залишками армії відступив. Остання битва в цій війні відбулась бл. 550 р. до н. е. під стінами мідійської столиці Екбатана (в циліндрі Ехулхула датується подія третім роком правління Набоніда (553 р. до н. е.). Ця дата суперечить вавилонському джерелу, Хроніці Набоніда, яка походить з періоду Ахеменідів і датує поразку Астіага 550 р. до н. е.. З огляду на ідеологічну упередженість царських написів, свідчення хроніки видається більш достовірним). Тут мідійська армія зазнала нищівної поразки, а Астіаг потрапив у полон. Однак історики розбігаються у думках щодо подальшої долі Астіага. Геродот пише, що перси кинули його у в'язницю, де він і помер, грецький історик Ктесій згадує, що Астіаг був призначений правителем Парфії, а згідно третьої версії зісланий в Гірканію. Також згадується, що після цього, під приводом поїздки до доньки, перси завели Астіага в пустелю і залишили його там.

Згідно Геродота, Кір II був його онуком. Астіаг побачив дивний сон, який був так витлумачений: начебто Кір (син його доньки і знатного перса) займе його трон, і Мідією заволодіють перси. Тоді він наказав сановнику Гарпагу вбити дитя Кіра, але Кір вижив у сім'ї пастуха. Потім омана розкрилась, Кір був посланий до його справжніх батьків, а Гарпага Іштувегу покарав тим, що зварив його сина і пригостив нічого не підозрюючого Гарпага під час святкового обіду, а потім показав йому залишки дитини, давши зрозуміти, чим насправді було частування. Гарпаг зачаїв злобу, і пізніше організував заколот і допоміг Кіру зайняти трон.

Проблеми античних джерел

Клинописні джерела не вказують на те, що Кір був васалом Астіага. Це, схоже, вигадка грецьких джерел. Також немає жодних доказів існування «Мідійської імперії», про яку йдеться в грецькій історіографії. Астіаг був головою племінної конфедерації, яка проживала в Екбатані (Гамадан). Основною територією, яку він контролював, були центральні гори Загрос, а його вплив сягав на схід аж до південних берегів Каспійського моря та на північний захід аж до східної Анатолії. Однак грецькі джерела пропонують інший погляд. Геродот і Ктесій Кнідський ідентифікують Астіага як правителя імперії, яка передувала Перській. Згідно з Геродотом, Астіаг, як останній мідійський цар, був пов'язаний родинними зв'язками зі своїм попередником Кіаксаром та його наступником Кіром (так само і Ктесій), і Геродот повідомляє, що він правив 35 років. Історична достовірність цих вигаданих розповідей, які довго сприймалися за чисту монету, стала предметом численних дискусій у новітніх дослідженнях.

Джерела

• N. G. Wilson (ed.) Herodoti Historiae. Tomvs prior: Libros I–IV continens. (Oxford 2015)
• Nabonidus Chronicle
• Nabonidus Cylinder from Sippar

Література

• Bichler, R. and Welt, H. (2000). Der Aufbau der Historie am Bild der fremden Länder und Völker, ihrer Zivilisation und ihrer Geschichte. Berlin.
• Lanfranchi, G. B., Roaf, M., and Rollinger, R., eds. (2003). Continuity of empire (?). Assyria, Media, Persia. Proceedings of the International Meeting in Padua, April 26–28, 2001. Padua.
• Rollinger, R. (1999). “Zur Lokalisation von Parsumaš und zu einigen Fragen der frühen persischen Geschichte.” In Zeitschrift für Assyriologie und Vorderasiatische Archäologie 89: 115–39.
• Rollinger, R. (2003). “The western expansion of the Median ‘Empire.’ A re-examination.” In B. Giovanni, M. R. Lanfranchi, and R. Rollinger, eds., Continuity of empire (?). Assyria, Media, Persia. Proceedings of the International Meeting in Padua, April 26–28, 2001: 289–319. Padua.
• Rollinger, R. (2005). “Das Phantom des Medischen ‘Großreiches’ und die Behistun-Inschrift.” In E. Da˛browa, ed., Ancient Iran and its neighbours. Studies in honour of Prof. Józef Wolski on occasion of his 95th birthday: 11–29. Krakow.
• Rollinger, R. (2007). “Rhages.” In Reallexikon der Assyriologie und Vorderasiatischen Archäologie, vol. 11: 340–1. Berlin.
• Rollinger, R. (2010a). “Das medische Königtum und die medische Suprematie im sechsten Jahrhundert v. Chr.” In G. Lanfranchi and R. Rollinger, eds., Concepts of kingship in antiquity. Proceedings of the European Science Foundation Preparatory Workshop Held in Padova, November 28–December 1, 2007: 63–85. Padua.
• Rollinger, R. (2010b). “Ktesias’ Medischer Logos.” In J. Wiesehöfer, G. B. Lanfranchi, and R. Rollinger, eds., Ktesias’ Welt – Ctesias’ World: 313–49. Wiesbaden.
• Rollinger, R. (2012). Astyages. The Encyclopedia of Ancient History.
• Schmitt, R. (2002). Die iranischen und Iranier-Namen in den Schriften Xenophons. Vienna.
• Tavernier, J. (2007). Iranica in the Achaemenid period (ca. 550–330 BC). Lexicon of old Iranian proper names and loanwords, attested in non-Iranian texts. Leuven.
• Wiesehöfer, J., Lanfranchi, G. B., and Rollinger, R., eds. (2010). Ktesias’ Welt – Ctesias’ world. Wiesbaden.