Гірканія
Гірканія (дав.-гр. Ὑρκανία з ін.-перс. Verkâna, — «Країна вовків») — грецька назва області вздовж південно-східного берега Каспійського моря, в басейні сучасних річок Гурган і Атрек, що входила до складу Персії. «Дахістан» іноді використовується як взаємозамінне з Гірканія. Дахістан («земля даха»): місце народу, який мешкав на північ від Гірканії ще у V ст. до н.е.[1] Гірканія згадується як Лі-чіен (або Лі-кан, кит.: 黎幹) у «Ханьшу»[2]. Гірканія також називалася Мазендаран, що означає «житло злих демонів», які багато разів згадуються в «Авесті».
Як свідчить староперська назва, Гірканія здавна була заселена небезпечними хижаками (вовки, тигри). За назвою країни в давнину Каспійське море називалося Гірканським. Перша згадка країни міститься у написі на бегістунській скелі (як Веркана), де володар Гірканії значиться, як один із повстанців проти перського царя Дарія I.
Гірканія увійшла до складу Мідійського царство близько 600 року до н. е. Астіаг призначив сатрапом (намісником) якогось Артасіра. Після падіння Мідії Гірканія добровільно підкорилася Ахеменідам у 549-548 роках до н. е., деякий час Артасір продовжував бути сатрапом за Кіра, поки його не замінив сам Астіаг. За словами Ктесія, онук Астіага Мегаберн також служив сатрапом Гірканії. Частину гірканців Кір пересилив до Лідії.
За Дарія, після придушення повстання мідійського узурпатора Фраорти, Гірканія була об'єднана з Мідією. Пізніше разом з Парфією утворила окрему сатрапію. Часом Кадусія могла управлятися як частина Гірканії. За Ксеркса I Гірканія, ймовірно, була відокремлена від сатрапії Парфії та управлялася окремо. Деякі джерела вказують на те, що Гірканія пізніше управлялася як підпровінція Мідії. Укріплення для захисту Гірканії від вторгнень кочівників були побудовані в період Ахеменідів.
Артаксеркс I призначив свого незаконнонародженого сина Оха сатрапом Гірканії 425 р. до н. е., який пізніше зійшов на трон як Дарій II, після чого призначив Гідарна гіркансьтким сатрапом. Син останнього, Терітухм, став його наступником на посаді сатрапа Гірканії. Його замінив Удіаст. На час вторгнення Александра Македонського в 334 р. до н. е. Гірканія була знову приєднана до сатрапії Парфії. Гірканці брали участь у битві при Гавгамелах проти Александра в 331 р. до н. е.
Александр Македонський під час свого походу на Персію підкорив Гірканію, заволодівши її головним містом Задракарта (ймовірно нинішній Горган). Сатрап Фратаферн та хіліарх Набарзан здалися без бою. Александр призначив свого генерала Аммінапа сатрапом Гірканії та Парфії, але невдовзі після цього його змінив Автофрадат, сатрап Мардії та Тапурії. У 328 році до н. е. Автофрадат повстав проти Александра, і Фратаферн, якого поновили на посаді сатрапа Парфії, переміг Автофрадата, якого було страчено Александром у Пасаргадах у 324 році до н. е., а Фратаферну були надані сатрапії Гірканія, Тапурія та Мардія.
Після смерті Александра Македонського в 323 році до н. е. його імперія була розділена між діадохами. Фратаферн зберіг владу над Гірканією. Розділ у Трипарадисі в 321 році до н. е. надав Парфію та Гірканію Філіпу, проте останнього в 318 році до н. е. вбив Піфон, сатрап Мідії, після чого призначив свого брата Евдема сатрапом. Евдема було вигнано з Парфії та Гірканії в 317 році до н. е. Піфоном, сатрапом Інду, який у 315 році до н. е. Антигоном, що дозволило тому взяти під контроль азійські території імперії. Антигон призначив Ніканора сатрапом Гірканії та Парфії, після загибелі якого 310 року до н.е Гірканію захопив цар Селевк. Було виведено грецькі колонії до міст Тамбрак, Сірінк і Ахріана[3].
Антіох I призначив Андрагора сатрапом Парфії та Гірканії у невідому дату до 266 року до н. е., той у 245 році до н. е. повстав проти Антіоха II. Андрагор, можливо, заснував місто Дехестан під час свого перебування на посаді сатрапа. У 238 році до н. е. він загинув під час завоювання Парфії парнами під проводом Аршака, який 235 року до н.е. завоював Гірканію, що увійшла до Парфянського царства. Після битви на горі Лаб у 209 році до н. е. Антіох III вдерся до Гірканії та захопив міста Тамбракс і Сірінкс, змусивши Аршака II визнати свою зверхність. Останній відновив свою незалежність у 189 році до н. е.
У 148 році до н. е., гірканці розпочали повстання, яке невдовзі було придушене парфянським цварем Мітрідатом I. У 129 році до н. е. племена саків розграбували Гірканію разом з іншими східними сатрапіями. Лише 124 року до н.е цар Мітрідат II відновив тут парфянську владу.
У 9 році гірканський цар Артабан боровся за владу в Парфянській імперії, який 10 року здобув трон. За цим призначив царем Гірканії свого сина Готарза. На початку римсько-парфянської війни 58–63 років у Гірканії спалахнуло повстання, і повстанці відправили посланців до імператора Нерона з проханням про допомогу. Повстання тривало до 60 року нашої ери, коли Вологез I поспішно уклав мирний договір з повстанцями. Втім невдовзі гірканці розпочали ще одне повстання, яке тривало щонайменше до 75 року, коли вони в союзі з аланами виступили проти Парфії.
За часів правління імператора Антоніна Пія (II ст.) Гірканія здобула незалежність і не вважалася частиною Парфянської імперії. Про цей час в історії Гірканії практично нічого невідомо.
У 225 році Гірканія втратила незалежність і була приєднана до Сасанідської імперії Ардаширом I, після чого центр провінції було перенесено до Горгану (змінений староперсідський «Веркан» на середньоперський «Вахркан»), який і дав назву провінції в цей період. Дім Аспахбадів отримав зрештою владу в Гірканії. Також Гірканія стало місцем заслання заколотників та повстанців проти шахської влади.
Відомо, що в Гургані ще за правління Єздегерда II був монетний двір. За часів правління Пероза I ефталіти вдерлися до Гірканії та 465 року захопили Гурган. Лише 469 року перси їх вигнали з сатрапії. Наприкінці VI ст. владу в Гірканії перебрав дім Каренів. Для захисту від кочівників було зведено Велику Горганську стіну.
Хосров II перетворив Гірканію на марзпанство. Невдовзі стикнувся з повстанням марзпана Вістахма, що боровся проти центральної влади до 596 року. За цим марзпаном став Смбат Багратуні. Остання згадка про Гірканське марзпанство відноситься до 602 року.
Як повідомляє Страбон, Гірканія є просторою родючею рівнинною землею, багатою виноградниками, фініковими садами, зерном та медом. Серед міст Гірканії він перелічує Талаброку, Самаріану, Карту і Тапу, яку називає столицею цієї країни. До річок Гірканії Страбон зараховує Окс та Ох. Також він стверджує, що гірканці не плавають морем, в той же час описуючи Окс як активну торгову річку.
Основою було скотарство, також розвинено було полювання на диких тварин і птахів, рибальство, виноградарство і садівництво. В елліністичний період з Гірканії вивозили хліб, вино, інжир і мед[4][5]. Через Гірканію проходив один з відрізків Великого шовкового шляхя, що сприяло розвитку посередницької торгівлі в парфянський і сасанідський періоди.
Гірканія в античні часи була під впливом зороастризму, який сповідувала більшість населення. У часи Сасанідів також практикували християнство та юдаїзм. Баршабба, єпископ Мерва IV ст., вважається засновником християнських монастирів у Гірканії. Відомо, що Гурганська єпархія Церкви Сходу існувала з 424 року.
З 343 року до н.е. тут мешкали юдеї з Фінікії і Єгипту, яких заслав до Гірканії Артаксеркс III. Вони зберігали свою присутність у регіоні до IV ст.
В сучасному світі територія Гірканії розділена між Іраном (остани Гілян, Мазендеран, Голестан) та Туркменістаном (південь Балканського велаяту).
- ↑ François de Blois & Willem Vogelsang, 2011, "Dahae", Encyclopedia Iranica (23 May 2015)
- ↑ Pulleyblank (1991); Anthony François Paulus Hulsewé (ed.), China in Central Asia: The Early Stage: 125 BC - AD 23, an annotated translation of Chapters 61 and 96 of the History of the Former Han Dynasty, with an introduction by M.A.N.Loewe. Volume 14 of Sinica Leidensia, Leiden, Brill Archive, 1979, p.118.
- ↑ Polyb. X. 31. 5–6, 14
- ↑ Strab. XI. 7. 2
- ↑ Curt. VI. 4. 21
- [Архівовано 4 червня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- [Архівовано 14 листопада 2012 у Wayback Machine.]
- [Архівовано 9 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
 |
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |