Атамант

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Атамант

Арканжело Мігліаріні. Атаманта переслідують фурії. Картина 1801 року.
Посада цар Орхоменаd
Батько Еол[d][1][2] або Міній
Мати Енарета або Зевксіппа (мати Атаманта)
Діти Фрікс[1][3][4], Гелла[1][4], Леарх[1][4], Мелікерт[5][4], Птойd, Макістd, Схенейd, Левкон[d], Ерифрійd, Евриклеяd і Еритрьоd
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі
Тісіфона зводить з розуму Атаманта та Іно

Атама́нт (грец. Αθάμας) — у давньогрецькій міфології син Еола, царя Фессалії, й Енарети (за іншою версією Зевксіппи), володар частини Беотії[уточнити], засновник Галіарта і Коронеї[6]; коханець богині хмар Нефели, яка народила йому Фрікса й Геллу.

Кадмова дочка Іно, з якою Атамант одружився пізніше, народила Леарха, Мелікерта й Евріклею. За те, що Іно вигодувала Діоніса, Гера наслала на Атаманта божевілля, у нападі якого він убив свого сина Леарха й посягнув на життя Іно та Мелікерта.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Любкер Ф. Athamas // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 176.
  2. Любкер Ф. Aeolus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 33–34.
  3. Н. О. Фрикс // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1902. — Т. XXXVIа. — С. 800.
  4. а б в г Атамас // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСент-Питерсберг: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. II. — С. 412.
  5. Melicertes // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 18. — P. 94.
  6. Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.25

Література[ред. | ред. код]