Афро-гаянці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Афро-гаянці
Зображення
Мова комунікації англійська і Гаянська креольська мова

Афро-гаянці — особи, які, як правило, походять від невільників, привезених до Гаяни в епоху атлантичної работоргівлі з узбережжя Західної Африки для роботи на цукрових плантаціях. Вихідці з різних верств населення та тривалі умови, які серйозно обмежували їхню здатність зберігати свої культурні традиції, сприяли прийняттю християнства та цінностей британських колоністів.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Рабство[ред. | ред. код]

Голландська Вест-Індська компанія звернулася до імпорту африканських рабів, які швидко стали ключовим елементом колоніальної економіки.[2] До 1660-х років рабське населення становило близько 2500 осіб; кількість корінного населення оцінювалася в 50 000, більшість з яких відійшли у великі внутрішні райони країни.[2] Хоча африканські раби вважалися важливим елементом колоніальної економіки, умови їх праці були жорстокими.[2] Рівень смертності був високим, а жахливі умови призвели до більш ніж пів дюжини повстань рабів.[2] Для голландського ринку раби виробляли каву, цукор і бавовну.[3]

Найвідоміше повстання рабів, Бербіське повстання рабів, почалося в лютому 1763 року.[2] На двох плантаціях на річці Канье в Бербісі раби повстали, захопивши контроль над регіоном.[2] У міру того, як плантація за плантацією потрапляли під владу рабів, європейське населення тікало; врешті-решт залишилася лише половина білих, які жили в колонії.[2] Африканські борці за свободу на чолі з Каффі (нині національним героєм Гаяни) створили військо чисельністю близько 3000 осіб і загрожували європейському контролю над Гвіанами.[2] За допомогою військ із сусідніх французьких і британських колоній та Європи борці за свободу були розгромлені.[2]

Колоніальне життя докорінно змінилося через зникнення рабства.[4] Попри те, що в 1807 році в Британській імперії була скасована міжнародна работоргівля,[4] саме рабство продовжувало діяти у формі «учнівства».[5] Під час того, що відомо як Демерарське повстання 1823 року проти своїх господарів повстали 10–13 000 рабів у Демерара-Ессекібо.[6] Попри те, що повстання було легко придушене[6], імпульс для скасування залишився, і до 1838 року було здійснено повне звільнення.[4]

Система учнівства була створена для створення буферного періоду для власників плантацій; утримувати колишніх рабів як робочу силу, але забезпечуючи оплату.

Емансипація[ред. | ред. код]

Попри те, що після звільнення попит на плантаційну працю все ще існував, умови праці не були кращими. Тому колишні раби були менш схильні працювати в плантаційній системі, віддаючи перевагу самозабезпеченню або кваліфікованій роботі. Деякі колишні раби переїжджали до міст і сіл, відчуваючи, що польова праця принизлива і несумісна зі свободою, а інші об'єднували свої ресурси для купівлі покинутих маєтків своїх колишніх господарів і створювали сільські громади.[4][5] Створення невеликих поселень надало новим афро-гаянським громадам можливість вирощувати та продавати їжу, що стало продовженням практики, за якої рабам дозволялося залишати собі гроші, отримані від продажу надлишків продукції.[4] Поява незалежного афро-гаянського селянського класу, однак, загрожувала політичній владі плантаторів, оскільки плантатори більше не мали монополії на економічну діяльність колонії.[4]

Емансипація також призвела до появи нових етнічних і культурних груп у Британській Гвіані[4], таких як китайські та португальські наймані робітники, які після завершення своїх контрактів стали конкурентами нового афро-гаянського середнього класу. Найбільша група найнятих робітників походила з Індії, і згодом вона перетворилася на успішний і конкурентоспроможний клас. На відміну від майбутніх груп іммігрантів, колишні раби не отримували землі або пропуску до своєї рідної країни, і це, на додаток до іншого поводження на основі раси та фаворитизму, створювало напругу між етнічними групами.[7][8]

XX століття[ред. | ред. код]

До початку XX століття більшість міського населення країни становили афро-гаянці.[9] Багато афрогаянців, які жили в селах, у пошуках роботи мігрували до міст.[9] До 1930-х років афро-гаянці, особливо особи змішаного походження, становили основну частину небілого професійного класу.[9] У 1930-х роках, коли індо-гаянці почали входити у середній клас у великих кількостях, вони почали конкурувати з афро-гаянцями за професійні посади.[9]

Культура[ред. | ред. код]

Афро-гаянці в основному походять від аканів із Гани в Західній Африці. Існує багато культурних доказів, які підтверджують це. Кофі, національний афро-гаянський герой, є аканцем із Гани, так само як і Кваміна Ґладстон. Багато афро-гаянських страв, які їдять у Гаяні, походять із Гани. Приклади: Фу-Фу (тві: фуфу (Гана)), метемгі (тві: метем = подорожник або банани; gye = радіти (радіти бананам)), ку-ку (тві: нкуку) та рис для приготування їжі (відомий як ваак'є в Гані). Під впливом цієї культури також може перебувати щавель (Зобо/Соболо).

Такий високий вплив культури Гани на афро-гаянців міг бути пов'язаний з тим, що історично голландці встановили багаті зв'язки з імперією Ашанті. Важливо також відзначити, що ндуйка (аукан), які населяють західну частину сусіднього Суринаму, також пов'язані з ауканами. Це може бути пов'язано з близьким між ними кордоном.

Популярним елементом афро-гаянської культури є кве-кве. Кве-Кве — це передвесільний танець західноафриканського походження, який виконується перед весіллям і є унікальним для афро-гаянців. Це танець із сильним західноафриканським впливом, який також об'єднує 2 родини з друзями.

Рабство мало руйнівний вплив на сімейну та соціальну структуру, оскільки окремі члени сім'ї купувалися та продавалися без особливої уваги до спорідненості чи родичів. Шлюб для рабів юридично не визнавався, і навіть після емансипації весілля та законні шлюби були непомірно дорогими. Склад домогосподарств різний і може бути матріархальним або нуклеарним.[10]

Хоча найбільша кількість афро-гаянців є християнами, є також послідовники обіа, народної релігіх африканського походження, яка охоплює вірування та практики всіх груп іммігрантів.[11]

Афро-гаянці складають значну частину робочої сили державного сектора.[12] Афро-гаянці стикаються з проблемами залучення приватного сектору, наприклад, доступу до фінансування.[13] У політиці афро-гаянці складають значну частину виборців партії «Партнерство за національну єдність».[14]

У 2017 році група експертів ООН визначила, що афро-гаянці стикаються з дискримінацією в правоохоронних органах, працевлаштуванні та освіті.[15]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ (MacDonald, 1993).
  2. ↑ а б в г д е ж и к (MacDonald, 1993).
  3. ↑ The forgotten history of Dutch slavery in Guyana
  4. ↑ а б в г д е ж (MacDonald, 1993).
  5. ↑ а б Reflections on Emancipation. Stabroek News (амер.). 27 серпня 2009. Процитовано 12 лютого 2021.
  6. ↑ а б Révauger, Marie-Cécile (2008). The Abolition of Slavery The British Debate, 1787-1840. с. 105–106. ISBN 9782130571100.
  7. ↑ Yahya-Sakur, Nafeeza; Kurmanaev, Anatoly (10 вересня 2020). Killings Reignite Racial Tensions in Guyana. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 12 лютого 2021.
  8. ↑ Chabrol, Denis (13 травня 2019). Afro-Guyanese must unite, learn about self-identity, lobby for oil money, land reform – renowned academic. Demerara Waves Online News- Guyana (амер.). Процитовано 12 лютого 2021.
  9. ↑ а б в г (MacDonald, 1993).
  10. ↑ Guyana - FAMILY AND KINSHIP STRUCTURE. countrystudies.us. Процитовано 12 лютого 2021.
  11. ↑ (MacDonald, 1993).
  12. ↑ Chabrol, Denis (28 січня 2019). Afro-Guyanese urged to own businesses, seek gov't support. Demerara Waves Online News- Guyana (амер.). Процитовано 12 лютого 2021.
  13. ↑ Limited access to finance sparks formation of credit union catering to Afro-Guyanese. Stabroek News (амер.). 7 липня 2019. Процитовано 12 лютого 2021.
  14. ↑ Guyana – A Commitment to Racial Harmony, A Presidential Pronouncement. www.nycaribnews.com. 9 вересня 2020. Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 12 лютого 2021.
  15. ↑ Afro-Guyanese continuing to experience racism, discrimination. Stabroek News (амер.). 7 жовтня 2017. Процитовано 12 лютого 2021.

Цитати[ред. | ред. код]

Релігії
Народи
Корінні
Не корінні
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Афро-гаянці&oldid=42166435