Байда-Суховій Дмитро Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Михайлович Байда-Суховій
Дата народження 8 листопада 1882(1882-11-08)
Місце народження Нагірне, тепер Полтавська область
Дата смерті 1974(1974)
Місце смерті Геленджик
Громадянство СРСР СРСР
Професія актор, режисер, бандурист
Кар'єра 18991974

Дмитро Михайлович Байда-Суховій (*8 листопада 1882, с. Нагірне, тепер Полтавська область — †1974, Геленджик) — український актор, режисер, бандурист, збирач і пропагандист українських народних пісень, один із засновників українського кіно.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 8 листопада 1882 на Полтавщині у робітничій родині. За кілька років після його народження родина переїхала до Харкова, де його батько працював ливарником на заводі, а мати — кухаркою в лікарні професора Трінклера. Дмитро працював на заводі підручним, мріючи стати актором.

У 1895 року запрошений до трупи Марії Заньковецької, спочатку як танцюриста та соліста-бандуриста. Сценічну діяльність почав 1899, грав у трупах Миколи Садовського, Онисима Суслова, Дмитра Гайдамаки, Лева Сабініна. На початку 20 століття мав власну трупу.

У кінці 1900-х заключає договори про співпрацю з організаторами кінопромисловості Олександром Дранковим та Олександром Ханжонковим, за якими бере участь у зйомках та показах кінофільмів в Україні та на Кубані. У 1910—1916 одним з перших в Україні фільмував театральні постановки. Як режисер-постановник зняв фільми за популярними тогочасними виставами. Крім режисерських функцій, він також грав у всіх своїх фільмах, зокрема, в комедії «Кума Хвеська» він грав як чоловічі, так і жіночі ролі. Німі фільми озвучувалися акторами, які за екраном дублювали самі себе, а також музикою, зокрема, грою на бандурі самого Байди-Суховія[1].

Під час Першої світової війни переїхав до Петербурга, де разом з батьком працював на Путиловському заводі, виконуючи військові закази. З 1917 року служить у народній міліції Петрограда.

У 1920 році Дмитра Байду-Суховія запрошують до щойно звільненого від білогвардійців Геленджика, де він створює народний театр. Основою трупи театру були актори, які під час революції залишились у Геленджику, молоді комсомольці та старіші актори-аматори. Паралельно він навчає місцеву молодь театральній справі. Згодом у театрі створює майстерню декорацій та костюмів. У Геленджику Байда-Суховій одружився з представником місцевої родини творчої інтелігенції Неклюдових Фаїною Квіткою.

Наприкінці 1920-х висткпав дуетом з Досенком-Журбою.

У 1930-х грав у харківських театрах, гастролював з українськими мелодрамами та ліричними комедіями.

Під час Другої світової війни знову створив у Геленджику театр, який діяв з 1941 до зруйнування німецькими військами в 1942.

З 1950-х живе на пенсії у Геленджику, періодично бере участь у святкових концертах постановках та творчих вечорах, поїздках агітбригади. У цьому місті він і помер 1974 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Як режисер-постановник та водночас актор брав участь у фільмах:

Як співак-бандурист успішно виступав на професіональній сцені, концертував на Далекому Сході, Кавказі, Середній Азії, по Російській Федерації тощо[2]. Зокрема, в лютому 1930 року грав на кобзі у краєвому музеї Дніпропетровська[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. 8 листопада — цей день в історії світового кіна
  2. О. Нирко. Епос кубанських козаків // Народна творчість та етнографія. — 2005. — № 5. — С.39-50
  3. Кобзарі — Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького

Джерела та література[ред. | ред. код]