Микола Садовський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Садовський
Садовський М1.jpg
Микола Садовський, кінець 1880-х років
Ім'я при народженні Микола Карпович Тобілевич
Народився 6 (18) липня 1856
Кам'яно-Костувате, Бобринецький повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 7 січня 1933(1933-01-07) (76 років)
Київ, Українська СРР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Національність українці
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Російська республіка
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Flag of the Ukrainian State.svg Українська Держава
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic (1919-1929).svg Українська СРР
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Релігія православ'я
Діяльність актор, режисер
Alma mater Єлисаветградське земське реальне училище
Роки діяльності 1881—1933
Дружина Марія Заньковецька
Діти Микола Тобілевич
Батьки Тобілевич Карпо Адамович
Садовська Євдокія Зіновіївнаd
Брати / сестри Садовська-Барілотті Марія Карпівна, Панас Саксаганський і Іван Карпенко-Карий
Нагороди та премії
Георгіївський хрест 4 ступеня

CMNS: Микола Садовський у Вікісховищі
Надгробок Миколи Садовського

Мико́ла Ка́рпович Сад́овський (справжнє прізвище Тобіле́вич; 6 (18) липня 1856, Кам'яно-Костувате, Російська імперія — 7 січня 1933(1933-01-07), Київ, СРСР) — український актор, режисер і громадський діяч. Корифей українського побутового театру. Брат Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського й Марії Садовської-Барілотті.[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Микола Тобілевич народився 1 (13) грудня 1856(18561213)[2][3][4][5] року в селі Кам'яно-Костувате, тепер Братський район, Миколаївська область. Його батько Карпо Адамович Тобілевич викупив із кріпацтва його майбутню матір Садовську Євдокію Зіновіївну.[6].

Він навчався в Єлисаветградському реальному училищі, замолоду брав участь в аматорських гуртках. З початком Російсько-турецької війни 1877—1878 рр. прямо з училища іде на фронт добровольцем. Він бере участь практично у всіх найбільших битвах на Балканах, в переправі через Дунай, обороні Шипкинського перевалу, в кінці кампанії дійшов до самого Константинополя. Був нагороджений Георгієвським хрестом, представлений до офіцерського чину. Однак Микола Тобілевич не спокусився військовою кар'єрою, а вернувшись на Єлисаветградщину зайнявся сімейним захопленням — театром.

Робота в театрі[ред. | ред. код]

З 1881 р. у професійному театрі у трупах Г. Ашкаренка, Марка Кропивницького, Михайла Старицького, а 1888 року організував власну трупу. У 1898 р. трупа Садовського об'єдналася з «Товариством російсько-малоросійських артистів» братів Тобілевичів (І. Карпенка-Карого та П. Саксаганського), а ще двома роками пізніше (1900 р.) до них приєднався ансамбль М. Кропивницького.

У 1905 р. на запрошення з Галичини Садовський очолював театр «Руської Бесіди» у Львові, чим (разом із М. Заньковецькою) сприяв значному піднесенню театральної культури на Західноукраїнських землях.

Стаціонарний театр[ред. | ред. код]

Повернувшись до Києва, Садовський заснував перший український стаціонарний театр, який розпочав свою роботу 1906 року в Полтаві, а потім діяв аж до 1919 в Києві (див. Театр М. Садовського). Артисти київського міського театру у січні 1919 майже повним складом на чолі з Садовським переїхали до Кам'янця-Подільського.

Доба визвольних змагань[ред. | ред. код]

У роки української державності Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів — в червні 1919 його призначено головноуповноваженим із питань організації народних театрів для фронту і тилу на території УНР; 1920 року в Галичині, з 1921 — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді. З 1923 р. жив у Празі.

Радянський період[ред. | ред. код]

У вересні 1922 дирекція Харківського театру ім. Т. Шевченка прохає уряд УСРР надати дозвіл повернутися Миколі Садовському. Після повернення до УРСР (1926 р.) Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, знімався у головній ролі у фільмі «Вітер з порогів» (1929 р.).

Помер 7 лютого 1933 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (надгробок — граніт, мармур; скульптор Е. М. Фрідман; встановлений у 1935 році)[7].

Творчість[ред. | ред. код]

Театральна творчість[ред. | ред. код]

Як кіно та театральний актор Садовський відзначався винятковою пластичністю, простотою, глибиною і щирістю почуттів, хоч і не позбавлених характером гри «нутром» (від великих емоцій до спаду). Садовський уславився в героїчно-історичному — Богдан Хмельницький (в однойменній п'єсі М. Старицького), Сава Чалий (І. Карпенка-Карого), Гетьман Дорошенко (Л. Старицької-Черняхівської) і героїчно-побутовому репертуарі: Дмитро («Не судилося» М. Старицького), Опанас («Бурлака» І. Карпенка-Карого); був першим Командором («Камінний господар» Лесі Українки) і Городничим на українській сцені («Ревізор» М. Гоголя); крім того, виступав в оперному репертуарі й уславився як виконавець українських народних пісень. Вмів грати на віолончелі.

Як театральний режисер Садовський виховав цілу плеяду українських акторів (О. Петляш, О. Корольчук, Є. Хуторна, М. Малиш-Федорець, І. Ковалевський і багато ін.), даючи їм велику волю в творенні образу.

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Власна творчість[ред. | ред. код]

Микола Садовський був вправним письменником, й написав декілька власних публіцистичних біографічних книг, зокрема Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878 (1917, 1993 - спомини вперше надруковані у журнальному вигляді у 1906 році у ЛНВ у томах 34-36[8][9][10]) та Мої театральні згадки, 1881-1917 (1930, 1956).[11] Залишається неопублікованою книга його спогадів Підкарпатчина (1924, знаходяться у фонді № 314 Центрального державного історичного архіву України у Львові).[12][13]

  • Микола Садовський. Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878. Київ: Видавниче товариство "Час". 1917. 87 стор.
    • (передрук) Микола Садовський. Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878. Післямова Л. Мороз. Кіровоград: Кіровоградська районна друкарня; Заповідник-музей Івана Тобілевича. 1993. 94 стор. ISBN 5-7707-3234-2 (html, pdf)
  • Микола Садовський. Мої театральні згадки, 1881-1917. Харків-Київ: ДВУ. 1930. 120 стор. (html, djvu, jpeg)
    • (передрук) Микола Садовський. Мої театральні згадки, 1881-1917. Київ: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури. 1956. 202 стор.

Перекладацька творчість[ред. | ред. код]

Садовський також був правним перекладачем й переклав на українську мову твори Олександра Пушкіна,[14] Миколи Гоголя, О.Островського, Л.Толстого, А.Чехова, Ю.Словацького тощо. Садовський Також переклав та створив лібретто до опер «Галька» Станіслава Монюшка, «Продана наречена» Бедриж Сметани та "Енеїда" Миколи Лисенка.

Серед творів Гоголя, Садовський переклав на українську мову "Тараса Бульбу", "Ревізора", "Мертві душі", "Шинель", "Коляску", "Записки божевільного", "Іван Федорович Шпонка та його тітка", "Оглядини" ("Женитьба"), "Сутяжництво" ("Тяжба"), та "Вечори на хуторі біля Диканьки".[15]

  • Нікалай Гоголь. Тарас Бульба. Пер[еклав]: М. Садовський. Київ: Друкарня 1-ї Київської друкарської спілки, 1910. 160 стор.
    • (передрук) Микола Гоголь. Тарас Бульба. Переклад з рос.: Микола Садовський. Київ: Видавництво Товариства «Час». 1918. 174 стор.
    • (передрук) Микола Гоголь. Тарас Бульба. Переклад з рос.: Микола Садовський; переднє слово: Ф. Якубовський. Київ: Видавництво „Сяйво“. 1928. 188 стор. (серія «Бібліотека української повісті»)
  • Нікалай Гоголь. Ревизор: комедія в 5 діях. Переклав з рос.: Микола Садовський. Київ: Друкарня Дніпровського Союзу Споживчих Товарств; Товариство "Час" у Києві. 1918. 100 стор. (серія драматична №74) [16]
    • (передрук) Микола Гоголь. Ревізор: : комедія на п'ять дій. Переклав з рос.: Микола Садовський. Київ: Мистецтво, 1949. 151 стор. (Бібліотека Російської драматургії)

Пам'ять[ред. | ред. код]

1944 року в Києві на його честь названо вулицю та провулок. Вулиця Миколи Садовського існує також у Дніпрі. Його ім'я мала одна із вулиць Первомайська до 2016 року, але рішенням міськради вона була перейменована на вулицю Олександра Коротченка.[17]

У 1957 році Вінницькому театру присвоєно ім'я корифея української сцени Миколи Садовського.

Джерела та примітки[ред. | ред. код]

  1. Садовський (справжне прізвище Тобілевич) Микола Карпович (1856–1933). library.kr.ua. 2012
  2. хоча відомі інші дати
  3. Садовський Микола Карпович в УРЕ
  4. Гордість України
  5. Микола Садовський в енциклопедії українознавства
  6. Музей видатних діячів української культури
  7. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  8. Микола Садовський. Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878 (Ч.1) // ЛНВ. Том 34 (за 1906 рік). С. 218-233; С. 428-445
  9. Микола Садовський. [Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878 (Ч.3)] // ЛНВ. Том 35 (за 1906 рік). С. 14-28; С. 197-212; С. 355-370
  10. Микола Садовський. [Спомини з російсько-турецької війни 1877-1878 (Ч.2)] // ЛНВ. Том 36 (за 1906 рік). С. 13-27
  11. Садовський (Тобілевич) Микола Карпович. Бібліографічний покажчик видань у фондах ОУНБ ім. Чижевського. library.kr.ua. 2012
  12. «Садовський садить сад...» . Кіно-театр, 2006:#6
  13. В ужгородській "Гражді" побачило світ дослідження про Руський театр на Закарпатті. karpatnews.in.ua. 31 жовтня 2012
  14. Заславський І.Я. [Микола Садовський - перекладач Олександра Пушкіна] // Література та культура Полісся. Вип. 22. Із наукової спадщини І. Я. Заславського. відп. ред. та упоряд. Г. В. Самойленко; Ніжин: НДПУ ім. М. Гоголя, 2003. 192 стор.: С. 55-60
  15. Г. В. Самойленко. Твори М. Гоголя в репертуарі Миколи Садовського // Література та культура Полісся. 2008. Вип. 45. С. 137-145.
  16. WS: е-бібліотека HathiTrust: Нікалай Гоголь. Ревизор: комедія в 5 діях. Переклав з рос.: Микола Садовський. Київ: Украінське видавництво "Ранок". 1918. 100 стор. (серія драматична №74)
  17. Перелік вулиць,провулків, проспектів,площ міста Первомайська. pervomaisk.mk.ua. 2020

Посилання[ред. | ред. код]