Кубань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мовний склад населення Кубанської області за переписом 1897 року
Релігійний склад населення Кубані за переписом 1897 року
Кубань

Alex K -Kubanska Narodna Respublika - Herb.svg

Герб Кубані (за Битинським)

Kuban obl.jpg

   Карта Кубані (20 століття).

Kuban 1926.png

Українці у відсотках до всього населення Кубані за переписом 1926 року.
   90-75%
   75-50%
   50-25%
   25-10%
   10-5%
   5-2%

Carte de ukraine 1919.jpg

До межі України входила Кубань, яка була заявлена делегацією УНР на Паризькій мирній конференції в 1919-20 рр.
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Coat of Arms of Ukraine

Кубань (Кубанщина, Кубанська область) — історичний регіон на Північному Кавказі, в долині річки Кубань та її приток[1]. З кінця 18 ст. заселена чорноморськими козаками. З 1860 р. під назвою Кубанська область адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, земля Кубанського козачого війська. Історичним центром Кубані є місто Краснодар.

Сьогодні це територія Краснодарського, Ставропольського країв, Адигеї, Ростовської області і Карачаєво-Черкесії Російської Федерації.

Історично Кубань розподіляється на дві частини — Чорноморію і Малиновий Клин.

Географія[ред.ред. код]

Територія Кубані охоплює Краснодарський край, Адигею і частину територій Ростовської області, Ставропольського краю і Карачаєво-Черкесії.

Важливі міста історичного краю:

Історія[ред.ред. код]

  • 16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує Кубанську Народну Республіку, а через декілька днів по закінченні сесії нарада членів Ради ухвалює резолюцію «Про прилучення Кубані на федеративних умовах до України»[2]
  • Під час Перебудови розпочалося відродження кубанського козацтва. Влітку-восени 1991 року на колишній території Кубанської Народної Республіки було проголошено декілька козацьких республік: Армавірська, Зеленчуцько-Урупська та Баталпашинська, причому останні дві об'єдналися у Козацьку Верхню Кубань. З них фактичну владу мала тільки Зеленчуцько-Урупська козацька республіка, яка проіснувала півроку.[4].

Адміністративно-державні утворення на теренах Кубані[ред.ред. код]

Місце, де розташовувалася давня Тмуторокань.
Козаки 1-го Катеринодарського полку імені отамана Чепіги Кубанського козачого війська, початок ХХ століття.

Античність[ред.ред. код]

В добу Київської Русі[ред.ред. код]

Середньовіччя[ред.ред. код]

В добу козацької України[ред.ред. код]

В епоху Визвольних Змагань[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

Населення Кубанської області за рідною мовою у 1897 р.

Рідна мова населення Кубанської області за даними перепису 1897 р.:[5]

всього українська російська інша українська російська інша
Катеринодарський відділ 245 173 126 941 83 751 34 481 Катеринодарський відділ 51,8 % 34,2 % 14,1 %
Баталпашинський відділ 215 400 58 421 90 305 66 674 Баталпашинський відділ 27,1 % 41,9 % 31,0 %
Єйський відділ 277 300 205 063 65 449 6 788 Єйський відділ 73,9 % 23,6 % 2,4 %
Кавказький відділ 249 182 114 037 127 385 7 760 Кавказький відділ 45,8 % 51,1 % 3,1 %
Лабинський віддл 305 733 57 850 229 954 17 929 Лабинський віддл 18,9 % 75,2 % 5,9 %
Майкопський відділ 283 117 88 588 161 230 33 299 Майкопський відділ 31,3 % 56,9 % 11,8 %
Темрюцький відділ 342 976 257 918 58 660 26 398 Темрюцький відділ 75,2 % 17,1 % 7,7 %
Кубанська область 1 918 881 908 818 816 734 193 329 Кубанська область 47,4 % 42,6 % 10,1 %

Національний склад Кубанського округу за даними перепису 1926 року:[6]

національність чисельність частка
українці 915 450 62,2 %
росіяни 498 102 33,8 %
вірмени 21 023 1,4 %
білоруси 8 434 0,6 %
німці 7 255 0,5 %
всього 1 472 548 100,0 %

Національний склад серед міського та сільського населення у 1926 році:

національність чисельність
міських жителів
частка у міському
населенні
чисельність
сільських жителів
частка у сільському
населенні
українці 64 465 31,4 % 850 985 67,2 %
росіяни 113 640 55,3 % 384 462 30,3 %
вірмени 14 060 6,8 % 6 963 0,5 %
білоруси 3 403 1,7 % 5 031 0,4 %
німці 1 281 0,6 % 5 974 0,5 %
всього 205 478 100,0 % 1 267 070 100,0 %

Відомі українці, пов'язані з Кубанню[ред.ред. код]

Народилися на Кубані[ред.ред. код]

Яків Кухаренко.jpg

Кухаренко Яків Герасимович (1800, Катеринодар, Чорноморське козацьке військо —1862) — український письменник. Наказний отаман Чорноморського козацького війська. Друг Тараса Шевченка. Похований у Катеринодарі.

Вареник Василь Степанович (1816, Чорноморське козацьке військо —1893, Катеринодар, Кубанська область) — кубанський письменник. Автор гумористичних оповідань «Мова про хузію» та «Великодня п'ятниця». Був відомий під прізвиськом «кубанський Цицерон»[7][8].

Мова (Лиманський) Василь Семенович (1842, Солодкий Лиман, Чорноморське козацьке військо —1891, Катеринодар, Кубанська область) — український письменник. Класик української кубанської літератури.

Щербина Федір Андрійович (1849, Новодерев'янківська, Чорноморське козацьке військо —1936) — український і російський науковець, дослідник козачого життя на Кубані, політичний діяч Кубанської Народної Республіки, член Наукового товариства імені Шевченка, професор Української господарської академії в Чехії. Похований у Краснодарі.

Бардіж Кіндрат Лукич (1868, Брюховецька, Катеринодарський округ, Кубанська область —1918, Туапсе, Чорноморська губернія) — урядовий діяч Кубанської Народної Республіки, прибічник ідеї соборності українських земель.

Бич Лука Лаврентійович (1870, Павлівська, Єйський повіт, Кубанська область —1945) — політичний діяч Кубанської Народної Республіки, Голова уряду Кубанської Народної Республіки у 1917—1918 рр., Голова Кубанської Законодавчої Ради у 1920 р. Ректор і викладач Української господарської академії у Подєбрадах.

Півень Олександр Юхимович (1872, Павлівська, Єйський повіт, Кубанська область —1962) — український поет-гуморист. Автор збірок «Сім кіп брехеньок», «Чорноморські витребеньки, або Три мішки гречаної вовни», «Весела козацька старовина», «Веселим людям на втіху», «Торбина сміху та мішок реготу», «Козацькі жарти та сміхи усім людям для втіхи», «Смійся, регочись та за боки берись» та ін.[9].

Безкровний Кузьма Якимович (1877, Охтирська, Темрюцький повіт, Кубанська область —1937) — український громадський та політичний діяч, міністр внутрішніх справ Кубанської Народної Республіки.

Рябовіл Микола Степанович (1883, Дінська, Катеринодарський повіт, Кубанська область —1919) — український політичний діяч на Кубані, Голова Кубанської Законодавчої Ради у 1917—1919 рр.

Манжула Степан Федорович (1885, Дінська, Катеринодарський повіт, Кубанська область — після 1945) — політичний діяч Кубанської Народної Республіки, палкий прихильник об'єднання Кубані з незалежною Україною.

Волох Омелян Іванович (1886, Калниболотська, Єйський повіт, Кубанська область —1937) — військовий діяч часів Епохи Визвольних Змагань.

Іванис Василь Миколайович (1888, Настасівська, Темрюцький відділ, Кубанська область —1974) — український державний та громадський діяч, Голова уряду Кубанської Народної Республіки та Військовий отаман Кубанського козацького війська у 1920-му році. Палкий прихильник об'єднання Кубані з Україною.

Штепа Павло (1897, Новодмитріївська, Катеринодарський відділ, Кубанська область —1983) — український письменник, автор резонансних досліджень щодо відмінностей між росіянами та українцями «Українець і москвин: дві протилежності», «Московство: його походження, зміст, форми й історична тяглість».

Щербина Никифор (1900, Старокорсунська, Катеринодарський відділ, Кубанська область —1977) — український поет.

Теліга Михайло Якович (1900, Охтирська, Темрюцький відділ, Кубанська область —1942) — український громадський та політичний діяч, кубанський бандурист.

Горбачов Михайло Сергійович (1931, Привольне, Медвеженський район, Північно-Кавказький край) — останній керівник Радянського Союзу. Предки Горбачова з боку матері (на прізвище Гопкало) були переселенцями з Чернігівщини та Харківщини[10][11]. Згідно зі статистичними даними на 1873 р., село Привольне (Привільне), де народився Горбачов, було за національним складом українським[12].

Пов'язані з Кубанню життям та працею[ред.ред. код]

Мстислав Хоробрий (бл. 983—1036) — син Володимира Великого, перший князь Тмутороканського князівства, перший князь Чернігівського князівства з династії Рюриковичів.

Чепіга Захарій Олексійович (1725—1797, Катеринодар, Чорноморське козацьке військо) — кошовий отаман Чорноморського козацького війська у 1788—1797 рр. Саме за часів його отаманування запорізькі козаки переселилися з Придністров'я на Кубань.

Головатий Антін Андрійович (1732 або 1744—1797) — один із засновників чорноморського козацтва. Кошовий отаман Чорноморського війська у 1797-му році.

Рубець Олександр Іванович (1837—1913) — український фольклорист та хоровий диригент, збирач народних пісень. У 1868 і 1874 (за дорученням Петербурзької консерваторії) рр. збирає українські пісні на Кубані.

Дикарів Митрофан Олексійович (1854—1899, Катеринодар, Кубанська область) — український фольклорист, етнограф, мовознавець, «основоположник кубанської етнографії».

Жарко Яків Васильович (1861—1933, Краснодар, Північно-Кавказький край) — український поет та громадський діяч.

Трильовський Кирило Йосифович (1864—1941) — засновник товариства «Січ» і січового руху в Галичині. 1902-го року, використовуючи ноти до поклику, яким запорожці колись скликали на військову раду, і які він отримав з Кубані, К. Трильовський створив відому стрілецьку пісню «Гей, там на горі Січ іде».

Міхновський Микола Іванович (1873—1924) — український політичний і громадський діяч, борець за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань» («Credo молодого українця»). У 1920—1924 рр. жив у станиці Полтавській, де учителював та займався українізацією[13][14].

Кошиць Олександр Антонович (1875—1944) — український хоровий диригент, композитор, етнограф та письменник-мемуарист. У 1903—1905 рр. збирав і записував козацькі пісні на Кубані, які згодом опублікував у збірці «500 кубанських народних пісень»[15].

Боржинський Федір Кіндратович (1879—1919) — український дипломат, перший посол Української Держави в Кубанській Народній Республіці. Підступно вбитий російськими білогвардійцями.

Петлюра Симон Васильович (1879—1926) — український державний та політичний діяч, Голова Директорії УНР. У 1902—1904 рр., займаючись революційною діяльністю, перебував на Кубані, де взяв участь в організації у Катеринодарі осередку Революційної української партії — «Чорноморської вільної громади». Саме на Кубані розпочалася журналістська діяльність С. Петлюри, за революційну роботу він потрапив до Катеринодарської в'язниці. Близькими товаришами С. Петлюри на Кубані були Федір Щербина та Кузьма Безкровний[16][17]. Проблемам української Кубані С. Петлюра присвятив розвідку «Українізація на Кубані та Північному Кавказі»[18].

Барка Василь Костянтинович (1908—2003) — український письменник, автор роману «Жовтий князь», написаного під враженням пережитого Голодомору 1932—1933 років на Кубані.

Варавва Іван Федорович (1925—2005, Краснодар, Краснодарський край) — поет, фольклорист, популяризатор української культури на Кубані.

Польовий Ренат Петрович (1927—2008) — український письменник і краєзнавець, у 1951—1953 рр. жив на Кубані, в станиці Охтанизівській, де породнився з кубанськими козаками, одружившись з місцевою мешканкою Вірою Денисенко. Автор книги «Кубанська Україна» (Київ, 2002).

Коваль Роман Миколайович (1959) — український письменник, краєзнавець, автор книги «Нариси з історії Кубані» (Київ, 2004).

Білий Дмитро Дмитрович (1967) — український письменник, історик, дослідник Кубані, нащадок переселенців з Кубані.

Геноцид українців на Кубані[ред.ред. код]

Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
АрхітектураКухняКіно
ЛітератураМодаМузика
Народне мистецтво
Образотворче мистецтво
СпортТеатрТанці

Українська діаспора
АвстраліяАвстріяАргентинаБельгія
БолгаріяБоснія і ГерцеговинаБразилія
БілорусьВелика БританіяВірменія
ГреціяГрузіяІспаніяІталіяКазахстан
КанадаКиргизстанКитайЛитва
ЛатвіяМолдоваНімеччинаПарагвай
ПольщаПортугаліяРумуніяРосія
СербіяСловаччинаСШАУгорщина
УругвайФінляндіяФранціяХорватіяЧехія

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ОполяниПінчукиПодоляниПокутяни
ПоліщукиРусиниСіверяни
СлобожаниХарцизи

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзм
Атеїзм

Мови
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія України
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселення
Етногенез українцівУкраїнські меценати
Українські прізвищаУкраїнський родовід

Як і на території УРСР на Кубані проводилися політика, що призвела до голоду. Те, що він на Кубані був штучним і є геноцидом українського народу, свідчать і дані офіційного перепису населення. Згідно з дослідженням В. Ракачева, кандидата історичних наук, доцента кафедри соціології Кубанського державного університету, процеси колективізації, голод 1932—1933 років, репресії стали причиною серйозних змін у демографічній структурі. В результаті цих подій значно скоротилася кількість населення, особливо чоловічого. Проаналізувавши дані, автор дослідження звертає увагу на те, що хоча голод і неврожай спостерігалися тоді в багатьох областях СРСР, проте найбільше постраждали сільськогосподарські області України (окрім Донбасу), Саратовська, Куйбишевська області, АРСР німців Поволжя, а також Кубань. Дослідник І. Краваль вважає, що причиною такої ситуації є те, що саме в цих областях спостерігався найбільший спротив політиці розкуркулення і колективізації. Якщо б голод не був штучним, то, звичайно, всі області постраждали більш-менш однаково. Проте дані чисельності населення є яскравим свідченням того, що голод, розкуркулення і репресії спричинили більше наслідків в тих областях, де населення активно супротивилося політиці вищого керівництва СРСР на чолі з Й. Сталіним. Відповідно до перепису населення 1926 року на Кубані проживало близько 1,5 млн українців, зокрема в Кубанському окрузі їх проживало 916 тисяч, що становило 62 % всього населення; в Ставропольському окрузі 246 тисяч українців (34 %), Чорноморському − 104 тисячі (38 %), Терському — 194 тисяч (30 %). Перепис населення, котрий було проведено 2010 року, засвідчив катастрофічне зменшення чисельності саме українців на цих землях, головною причиною якого став саме голод 1932-33 років. Згідно з цим переписом, у Краснодарському краї зараз проживає лише 84 тисячі українців (1,6 %), а в Ставропольському — 30 тисяч (1,1 %). Разом це становить ледве 114 тисяч українців. Це майже в 15 разів (!) менше ніж було в 1920-х роках. При це писало інтернет-видання Українська Кубань[19]

Українське життя на Кубані[ред.ред. код]

На мапі подані дані про українське населення Кубані у відсотках до всього населення Кубані за переписом 1926 року.

Із моменту падіння комуністичного режиму в СРСР на Кубані почався процес козацького і українського національного відродження.

Преса.

У 2003—2005 рр. в Донецьку як додаток до «Східного часопису» виходила міжрегіональна щомісячна газета «Козацький край» — для України, Подоння, Північного Кавказу (включно Кубань). Вона надавала свої шпальти для друку матеріалів про українське життя Кубані, Північного Кавказу, Подоння. Обсяг — 8-4 сторінок формату А3. Разовий наклад 3-2 тисячі. До складу редколегії «Козацького краю» входив, зокрема, Микола Тернавський — голова «Товариства української культури Кубані» (ТУКК). Нині видається газета Вісник.

Освіта.

В останні роки у школах упроваджено факультативом вивчення козацької балачки, для чого використовуються підручники української мови, зокрема «Козак Мамай» (Краснодар — Донецьк -Київ, 1998 р., наклад — 3 тис. прим.).

Громадські та наукові фундації.

У 2003 р. на Кубані виник перший в РФ осередок НТШ — як філія Донецького відділення НТШ. У 2003—2009 рр. науковці Кубані активно публікували свої наукові праці в Донецькому віснику Наукового товариства імені Шевченка, де окремим розділом виділялася кубанська тематика. Нині Кубанський осередок НТШ безпосередньо контактує з центральним офісом НТШ у Львові.

У 2006 р. у Краснодарі зареєстрована Краснодарська крайова громадська організація «Співдружність Кубань-Україна». Організація проводить наукові конференції і видає збірники їх матеріалів «Кубань-Украина: вопросы историко-культурного взаимодействия» (видано 6 випусків: 2006, 2007, 2008, 2010, 2011, 2012 рр.)

Кубанський козачий хор

Широко знаний Державний академічний ордена Дружби народів Кубанський козачий хор — національний козачий колектив Росії, який є найстаршим і найбільшим колективом країни. У його репертуарі — українські та російські народні пісні. Хоровий колектив був заснований 14 жовтня 1811 року як «Чорноморський Військовий співочий хор».

Події 2014-го року[ред.ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Прапор товариства «Кубанська Народна Республіка»[20]

Російська агресія на Україну викликала неоднозначну реакцію на себе серед різних верств населення російської Кубані. Значна кількість сучасних кубанських козаків, піддавшись на агітацію офіційної пропаганди, відправилася воювати на український Донбас в лавах різноманітних сепаратистських загонів. Разом з тим, знайшлися серед сучасних кубанців і такі люди, що наважилися рішуче протестувати проти агресивної політики російської влади. Ними й було створене віртуальне товариство «Кубанська Народна Республіка», метою якого було викриття підступної політики московської влади, яка розпалює сепаратистські настрої в сусідніх державах, а разом з тим рішуче бореться з подібними тенденціями у власній країні. На 17 серпня 2014-го року активістами «Кубанської Народної Республіки» був призначений «марш за федералізацію» у м. Краснодарі[20]. Влада офіційно заборонила цей марш, а активісти «Кубанської Народної Республіки» Дар'я Полюдова і Сергій Титаренко були арештовані і знаходяться під слідством. Інші учасники цього руху — Петро Любченков і В'ячеслав Мартинов встигли втекти від переслідувань на Україну. Усі вони офіційно включені до Переліку терористів і екстремістів Росфінмоніторингу[21].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  2. Вадим Скуратівський Украинская Кубань Столичные новости, № 44, (192) 27 ноября — 03 декабря 2001
  3. http://old.fstanitsa.ru/4/58_1.shtml
  4. Маркедонов, Сергей Мирославович. ДЕ-ФАКТО ГОСУДАРСТВА ПОСТСОВЕТСКОГО ПРОСТРАНСТВА: ВЫБОРЫ И ДЕМОКРАТИЗАЦИЯ // Вестник Евразии Выпуск № 3, 2008
  5. Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку и уездам Российской Империи кроме губерний Европейской России. Кубанская область
  6. Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по регионам РСФСР. Кубанский округ
  7. Роман Коваль. Неповний список українських діячів Кубані.
  8. Дмитрий Грушевский. Кубано-украинские книжные связи на имперском, советском и постсоветском пространствах. // Кубань — Україна: питання історико-культурної взаємодії. Випуск V. Краснодар — Київ, 2011. С. 82-83. (рос.)
  9. Роман Коваль. Олександр Півень. Веселий чоловік трагічної долі. // Нариси з історії Кубані.
  10. Петро Антоненко. Горбачов: Перебудова. // Телерадіокомпанія «Svoboda.FM», 1.03.2011 р.
  11. Николай Зенькович. «Самые секретные родственники». М., 2005, с. 81. (рос.)
  12. «Ставропольская губерния. Список населенных мест по сведениям 1873 года», издание Ставропольского Губернского Статистического Комитета, 1874 г. (рос.)
  13. Володимир Сергійчук. Трагедія кубанської станиці Полтавська як свідчення геноциду українства. // «Дзеркало тижня», 12 грудня 2008.
  14. Роман Коваль. «Від гір Карпатських аж по Кавказькі». // Нариси з історії Кубані.
  15. Роман Коваль. Олександр Кошиць і Кубань. // Нариси з історії Кубані.
  16. Роман Коваль. Симон Петлюра і Чорноморська громада РУП. // Нариси з історії Кубані.
  17. Володимир Пукіш. Кубанський вибір. // Український тиждень № 16 (181) від 21 квітня 2011 р.
  18. «Тризуб», Париж, 1926 p., ч. 19, ст. 14-16
  19. http://kuban.in.ua/index.php/Аналітика/геноцид-українців-на-кубані.html
  20. а б Парад суверенитетов 2.0, уже в России. www.szona.org. Процитовано 2015-09-15. 
  21. Полюдова Дарья Владимировна. www.memo.ru. Процитовано 2015-09-15. 

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]