Беділь Мірза Абдулкадир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Беділь Мірза Абдулкадир
перс. عبدالقادر بیدل
Народився1644[2]
Azimabadd, Імперія Великих Моголів[1]
Помер5 грудня 1720(1720-12-05)[1]
Делі, Імперія Великих Моголів[1]
Країна Імперія Великих Моголів
Діяльністьпоет, письменник
Галузьпоезія і суфізм
Знання мовперська[3][4]
Конфесіяіслам[1]
Див. також: Абдулкадир

Мірза́ Абдулкади́р Беді́ль узб. Mirzo Abdulqodir Bedil (*1644, Азімабад — †5 грудня 1721) — узбецький поет, мислитель і філософ,[5][6][7][8] представник поезії фарсі в індійській літературі. Мав прізвисько «Дехлеві», тобто Делійський.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився у Азімабаді (Індія). Замолоду Беділь був дервішем і маджзубом, знахарем і аскетом. У рваному одязі, босий, напівголодний, а іноді по кілька днів не приймаючи їжі, він поневірявся по країні. Його відвідували марення, він впадав в екстаз і складав свої маснаві, найбільш відомою з яких була «Тілісм-і хайрат» («Талісман осяяння»). Після довгих мандрівок він відійшов від крайніх віровчень і став переконаним прихильником одного з видів суфійського вчення, згідно з яким реально лише буття і першопричина. З часом перебрався до Делі, де потрапив до двору Великих Моголів.

Творчість

[ред. | ред. код]

Беділь вважається класиком «індійського стилю». Його образи складні, філософськи глибокі і багатозначні. Прості слова часом складаються в його віршах в найскладніші метафори, надзвичайно глибокі за думкою й красиві за звучанням.

Твори Беділя мали вплив на розвиток таджицької літератур. Його поезія відіграла важливу роль в індо-перській класичній музиці Центральної Азії. Помер у Делі, але згодом перепохований у Кабулі, де перебували його родичі.

Найзначніший з його творів, що входить до збірок «Куллієт», — філософсько-дидактична поема «Ірфон» («Пізнання»). У ній різко критикується тогочасна дійсність. У поемі «Комде і Модан» оспівуються любов, дружба, вірність.

«Дотепи» — твір філософського характеру.

Відомі також його спогади «Чотири елементи».

Творчість Беділя спіткала складна доля. Він не був за життя популярний в Індії — частково тому, що писав на фарсі, почасти тому, що був надзвичайно складний.

Широка популярність прийшла до нього після смерті. У всіх літературах мусульманського світу у XVIII ст. виникає напрям, що отримав назву «беділізм». Він, як правило, охоплювало філософську лірику, складну за змістом і формою, близьку за характером поезії «індійського стилю», з її перевагами та недоліками.

Твори: Рос. перекл. — Комде и Модан. М., 1955.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д Parekh R. Sabk-e-Hindi, subcontinent’s Persian poetry and Bedil Azeemabadi — 2021.
  2. http://proleksis.lzmk.hr/11552/
  3. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Czech National Authority Database
  5. Бедиль Мирза Абдулкадир. Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 31 грудня 2014.
  6. Allworth Edward, The modern Uzbeks from the fourteenth century to the present: a cultural history, Hoover Press, 1990, p.74

    His family in Putna (Azimabad) was descended from Uzbeks who had evidently migrated to Hindustan much earlier

  7. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/556016/South-Asian-arts/65196/Persian?anchor=ref532393

    The greatest poet of the Indian style, however, was ʿAbdul Qādir Bēdil, born in 1644 in Patna, of Uzbek descent

    .
  8. Mirza Abdul-Qader Bedil biography and peoetry. Архів оригіналу за 26 грудня 2014. Процитовано 31 грудня 2014.

Література

[ред. | ред. код]