Березівка (Любарський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Березівка
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Любарський
Рада/громада Любарська селищна громада
Код КОАТУУ 1823180401
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 970
Площа 25,772 км²
Густота населення 37,64 осіб/км²
Поштовий індекс 13152
Телефонний код +380 4147
Географічні дані
Географічні координати 49°46′25″ пн. ш. 27°51′00″ сх. д. / 49.77361° пн. ш. 27.85000° сх. д. / 49.77361; 27.85000Координати: 49°46′25″ пн. ш. 27°51′00″ сх. д. / 49.77361° пн. ш. 27.85000° сх. д. / 49.77361; 27.85000
Середня висота
над рівнем моря
275 м
Водойми річка Таранька
Місцева влада
Адреса ради 13100, Житомирська обл., Любарський район, смт. Любар, вул. Незалежності, 36
Карта
Березівка. Карта розташування: Україна
Березівка
Березівка
Березівка. Карта розташування: Житомирська область
Березівка
Березівка

Бере́зівка — (польською Brżezowka, англійською Berezivill) село, центр сільської ради, Любарський район Житомирської області. Колишня назва Польова Березівка.

Село розташоване в південно-західній частині Житомирщини на північно-східному Поділлі, на трасі Любар — Хмільник, біля витоку річок Тетерів та Таранька.

Географія[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Таранька та пролягає автошлях Т 0610.

Історія[ред. | ред. код]

Вважається, що перші поселенці на території сучасного с. Березівка з'явилися в добу пізнього палеоліту близько 110 000 — 100 000 років до н. е. Цими поселенцями були неандертальці (Homo neanderthalensis або людина неандертальська) — окремий вид із роду людей (Homo), який зник 20 000 — 30 000 років до н. е. Неандертальці не вели осілого способу життя, а були протокочовиками, мігруючи разом із стадами мамонтів, пасовиська яких розміщувалися на території сучасного с. Березівка вздовж Подільської і Наддніпрянської височин.

Близько 40 000 років до н. е. на території с. Березівка з'являються перші племена кроманьйонців (Homo sapiens) — предків сучасних людей.

В VI ст. н. е. землі сучасного с. Берзівка заселяють перші слов'яни, де в VIII ст. н. е. формуються племена східних полян.

Наприкінці IX ст. н. е. землі с. Березівка входять до складу першої пра-української держави — Київської Русі.

У період 1240—1349 рр. терени сучасного с. Березівка поширюється влада Галицько-Волинського Королівства, яке виникло на південно-західних теренах колишньої Київської Русі. В даний період Галицько-Волинське Королівство активно веде політику оборони проти наступів військ Золотої Орди та її васала Московського Князівства.

У результаті постійної військової агресії сусідніх держав до середини XІV ст. Галицько-Волинське Королівство слабне і в 1349 р. східне Поділля, де знаходяться землі сучасної с. Березівки, відходять до Великого Князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. Велике Князівство Литовське, Руське і Жемайтійське остаточно витісняє вплив Золотої Орди на землях сучасної Наддніпрянської України.

Наслідком було активне заселення східного Поділля та Наддніпрянщини українцями (русинами). Вірогідно в цей період на теренах с. Березівки виникло постійне сільське поселення.

Як наслідок військової експансії Королівства Польського в східному напрямку 1434 р. землі с. Березівки відходять під владу згаданої західно-слов'янської держави.

З 1579 р. землі с. Березівки перебувають під юрисдикцією нової в Європі державної формації — Речі Посполитою, яка утворилася внаслідок б'єднання Королівства Польського та Великого Князівства Литовського, Руського і Жемайтійського після підписання Люблінської унії.

За даними архівних джерел Березівка як територіальна одиниця з'явилася наприкінці XVI ст. внаслідок надання на Поділлі королями Речі Посполитої земельних наділів українській (руській) і польській шляхті.

Походження назви с. Березівка достеменно не відоме. Існують дві версії назви с. Березівка: перша версія — шляхтич і козацький отаман на прізвисько Береза отримав земельний наділ і заснував поселення, яке стали йменуватися Березівка; друга версія — на теренах сучасного с. Березівка росли березові ліси, то ж і поселення, що біля них виникло, назвали Березівка. Проте, як свідчать назви полів навколо садиб с. Березівка, як то «Дубина» і перекази старожилів, біля с. Березівка росли дубові ліси, які є типовими для північно-східного Поділля. Тож друга версія походження назви с. Березівка не є правильною.

Власне першоназвою с. Березівка була Польова Перезівка, яку в 30-х. роках XX ст. була спрощена комуністичним режимом до Березівка.

На початку XVII ст. на Березівку здійснили набіг кримські татари, в результаті чого село було спалено, близько 150 березівчан було вивезено на ринки работоргівлі в Бахчисарай і близько 100 чоловік вбито. Село втратило практично все своє населення. Невдовзі після татарського набігу в Березівці отримали невеликі земельні наділи безземельні селяни Мазовії — провінції польської частини Речі Посполитої. Разом із поляками в той самий час в Березівці з'являються перші євреї (жиди).

Впродовж XVIII ст. село бурхливо розвивається, одночасно збільшується питома частка українців (русинів) від населення села, яке загалом на кінець XVIII становило близько 1000 осіб. Економічний розвиток села спричинив культурне насичення життя березівчан. Так в XVIII ст. (точна дата не відома) в Березівці будується храм — Церква Різдва богородиці. Церква була дерев'яна триверха. Початково храм було відкрито як греко-католицький, який підпорядковувався Римській церкві.

В 1648—1649 роках під час Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького березівчани беруть участь у повстаннях проти панування польської шляхти і борються за створення суверенної української (руської) держави. Після припинення війни Церква Різдва богородиці переходить до Української автокефальної церкви, яка підпорядковувалася Вселенському патріарху в Константинополі (Стамбулі).

В результаті західної експансії Російської Імперії (Московії) в 1793 р. Березівку окуповують російські війська і анексують до Російської Імперії.

В 1810-ті роки в Березівці вирішено будувати новий храм. На потреби будівництва нового храму в цей самий час Церква Різдва богородиці продається у с. Куманівці Літинського повіту, Подільської губернії, а її дзвіниця продана у с. Рогізна Волинськоі губернії, де з її матеріалу збудували церкву.

В 1833 р. в Березівці збудовано і відкрито новий храм — Церква Всіх святих. Церква була кам'яною, одноверхою із дзвіницею. Літом 1891 р. під час грози церкву пошкодила блискавка, яка спричинила пожежу і руйнацію храму.

В 1893—1895 роках збудовано церкву святих Петра і Павла. Ця церква була цегляною п'ятиверхою, разом з дзвіницею. В церкві містилася ікона Розп'яття з датою 1783 р. В 50-тих роках ХХ ст. за злочинним наказом комуністичного режиму церкву Св. Петра і Павла було розвалено, а каміння і цеглу з якої використано для побудови колгоспних споруд.

В 1920 році Україну і в тому числі с. Березівку остаточно окуповують комуністи.

В 1931 році комуністи називають місцевих дядьків «куркулями», їхня власність націоналізується та на її базі створюється місцевий колгосп.

Весною 1932 року в Березівці місцеве населення підіймає антикомуністичне повстання, відоме як «Волинка». Вимоги березівчан були економічні: повернення у власність землі, відібраного інвентарю і худоби. В ході повстання було побито місцеву комуністку — голову сільради Висоцьку. Антикомуністичне повстання березівчан було придушене бандитами Бердичівського загону НКВС, який складався з найманців росіян. Тридцять березівчан, які брали участь в повстанні, були заарештовані. Більшість, з арештантів було вбито або вислано в концентраційні табори в Сибірі.

Зимою 1933 р. 1/2 населення села, яке тоді становило близько 3000 чол., гине внаслідок штучного голодомору, влаштованого комуністами. В 1933 році в Березівці заборонили релігійне життя, закрито храм Св. Петра і Павла.

На початку липня 1941 р. Березівка увійшла до складу Райхскомісаріату Україна. На початку березня 1944 р. село зайняла Червона армія і як наслідок — повторна комуністична окупація.

На початку 50-х років XX ст. комуністи руйнують місцеву церкву, збудовану наприкінці 19 ст., для цілей побудови колгоспних споруд.

На поч. 70-х р.р. ХХ ст. село газифікується.

На поч. 90-х р.р. ХХ ст. місцевий колгосп «Правда» перейменований на колгосп «Ім. Т. А. Задорожної». На базі колгоспного фруктово-овочевого складу відкрито церкву Св. Петра і Павла (Російська православна церква), на базі перебудованої колгоспної маслобійні відкрито каплицю Св. Йосифа (Римо-католицька церква). В середині 90-х р.р. ХХ ст. колгосп «Ім. Задорожної» реорганізований в СТОВ «Ім. Задорожної».

В кінці 90-х р.р. ХХ ст. землі і майно СТОВ «Ім. Задорожної», які були колективною власністю трудівників колгоспу, використовує за дармо ТОВ «Ім. Задорожної». За час діяльності ТОВ «Ім. Задорожної» колективне майно трудівників колишнього колгоспу було розграбоване та втрачене. В 2007 р. ТОВ «Ім. Задорожної» оголошене банкрутом.

В 10-х р.р. ХХІ ст. працездатне населення с. Березівки зайняте сільському господарстві, торгівлі худобою. Частина мешканців Березівки працюють в країнах Європейського союзу.

Населення[ред. | ред. код]

Історичними частинами села є садиби «Гурщина», «Вершина», «Стромилівка», «Перекора», «Перша Сотня», «Друга Сотня», також до місцевої сільради віднесено вимерле село Северинівка, розташоване за 7 км на північ.

Населення села станом на 2018 р. становить близько 600 чол., більшість з яких українці, а також є росіяни і поляки. За віросповіданням: православні, римо-католики, протестанти.

Відомими березівчанами є:

  • Степан Опанасович Нечай — солдат Червоної Армії, учасник бойових дій в часи Другої світової війни, герой СРСР.
  • Федір Іванюк — пенсіонер, колишній трудівник колгоспу «Правда».

Облаштування[ред. | ред. код]

У селі діє повна загальноосвітня середня школа, поштове відділення, будинок культури, 5 торгових точок, дитячий садок.

Діють два храми: церкава Св. Петра і Павла (Російська православна церква) та філіальна каплиця Св. Йосифа (Римо-католицька церква).

Село відоме своїм фруктовим садом, посадженим паном Барановським наприкінці XIX ст. Є 3 великих ставки («Курницький», «Новий», «Біля Гарсена»), які популярні серед рибалок. Для любителів археології цікавим буде місцевий панський склеп, який знаходиться на сільському цвинтарі, та руїни колгоспу «Правда».

Є три пам'ятники: «Невідомому солдату», «С. О. Нечаю», «Загиблим солдатам ВВВ». На південний захід від села, поблизу гурщинецьких садиб є горб під назвою «Могила», його походження і досі вважається спірним, оповитим легендами і переказами.

Поблизу села проходить відрізок середньовічної торгової магістралі Кафа-Варшава, знаної як «Чорний шлях».

Посилання[ред. | ред. код]